Тема. Трагікомедія Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч». Проблема влади грошей над долями героїв

Мета: допомогти учням глибше усвідомити особливості драматичного твору, його ідейно-художній зміст, проблеми; розвивати навички виразного читання драматичного твору, його переказу, інсценування уривків твору, характеристики героїв; висловлення своїх суджень щодо порушених у п’єсі проблем; виховувати естетичний смак, любов до мистецтва, гуманізм, чесність, порядність, прагнення до духовно багатого життя.

Обладнання: підручник, портрет письменника, Конституція України, малюнки учнів до уривків твору, декорації до інсценізації, використання комп’ютерних технологій.

Теорія літератури: трагікомедія, образи, конфлікт.

Тип уроку: урок поглибленого вивчення твору.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань учнів.

Вступне слово вчителя

«Комедію нам дайте, комедію, що бичує страшною сатирою всіх і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитися своїх лихих чинків»(І. Карпенко-Карий).

1. На минулому уроці ми ознайомились із біографією І. Карпенка-Карого і почали розглядати відому трагікомедію «Сто тисяч». Згадаймо, що ви пам*ятаєте з біографії письменника і що таке трагікомедія, драматичний твір та його ознаки?

(БІЛЕЦЬКА)

Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліцейського управління.

Перебуваючи в Єлисаветграді (1865 — 1884), Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом із своїм другом М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів. Переведений трохи більш як на рік до Херсона, він познайомився з колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і товаришем Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав “багато корисних книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце”.

1863р. у Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з найактивніших учасників якого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі у п'єсах Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.

(ГЕРАСИМЧУК)

Демократичні переконання Тобілевича закономірно привели його до участі в організації (разом з П. І. Михалевичем) таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мілля, К. Маркса та Ф. Енгельса. З метою популяризації революційно-демократичної та народницької літератури у гуртку планувалось перекласти українською мовою ряд творів російської белетристики — Г. Успенського, Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левітова, М. Златовратського та ін., підготувати загальний нарис політичної економії за М. Чернишевським. У цій роботі найактивнішу участь брав Тобілевич.

До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання “Новобранець” (написане 1881р., опубліковане1889р. під псевдонімом Гнат Карий). У ньому йдеться про тяжку долю селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається із злиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання державної машини.

Наскільки щільно в житті Тобілевича поєднувалась творча й громадсько-політична діяльність, свідчить той факт, що й оповідання “Новобранець”, і першу свою драму “Бурлака” (“Чабан”, 1883) він подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати “Бурлаку”, як і “Хто винен?” (“Безталанна”), драматургові довелось уже в Новочеркаську, куди його було вислано у травні 1884р. за участь у діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.

У 1886р. в Херсоні було видано перший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-Карого, до якого увійшли драми “Бондарівна” і “Хто винен?” та комедія “Розумний і дурень”, а в 1887р. опубліковано “Наймичку”. Але їх майже не купували, бо публіка не була привчена читати п'єси.

(ГРОСЬ)

П'єси, створені Карпенком-Карим протягом майже п'ятнадцяти років, відбивають еволюцію явища, яке видозмінювалось буквально на очах драматурга — “глитайства”. Його персонажам — Михайлові Михайловичу (“Бурлака”), Окуню (“Розумний і дурень”, 1885), Цокулю (“Наймичка”, 1885), Калитці (“Сто тисяч”, 1890), Пузиреві (“Хазяїн”, 1900) — притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, їх здирства, воно ще яскравіше виявляє їх людську дрібність, а то й нікчемність, духовну порожнечу. Дещо осторонь їх стоїть Мартин Боруля, який домагається дворянського звання. Сатиричне зерно комедії “Мартин Боруля” (1886) пов'язане вже не із засобами збагачення чи привласнення того, що належить іншим, а з прагненням сільської буржуазії до політично-правової рівності з дворянством.

Дві останні гіркі комедії — “Суєта” (1903) і “Житейське море” (1904; визначена автором як “протяг”, тобто продовження, “Суєти”) — драматург назвав “сценами”, наче визнаючи приналежність їх до європейської нової драми. Так, у “Суєті” відсутній головний герой, і п'єса являє ряд сцен, покликаних характеризувати спосіб життя й мислення заможного селянина та його дорослих дітей, які представляють різні соціальні шари суспільства (хлібороб, учитель, дрібні службовці).

Навесні 1887р. І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну, але ще до кінця 1888р. він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897р. він складає “Записку до з'їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.

(МОНЧУК)

Написане Карпенком-Карим протягом 90-х рр. на сучасну тематику виявляє прагнення дати народові “пьесы серьезные, моральные, нравоисправительные, исторические”. З повчальною метою створена побутова комедія “Судженої конем не об'їдеш” (переробка з Еркмана-Шатріана, 1892), в соціально-побутовій драмі “Батькова казка” (1892) також очевидна моралізаторська тенденція, підкреслена другою її назвою — “Гріх і покаяння”. Певним дидактизмом позначена драма “Понад Дніпром” (1897).

На матеріалі історичного минулого, осмислення якого, за переконанням І. Карпенка-Карого, покликане збагатити українську драматургію, написано п'єси “Бондарівна” (1884), “Паливода XVIII століття” (1893; підготовчим етапом було створення у 1884р. п'єси “З Івана пан, а з пана Іван”), “Чумаки” (1897), “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896), “Сава Чалий” (1899), “Гандзя” (1902).

Твори Карпенка-Карого “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896) та “Гандзя” (1902) були спробами на фольклорному матеріалі, присвяченому давньому минулому, вийти до філософських узагальнень про долю України й подати їх у цікавій сценічній формі.

Трагедії Карпенка-Карого “Сава Чалий”, так само створеній на основі народної історичної пісні, притаманні глибокий психологізм, точна й переконлива вмотивованість дій та вчинків героїв.

І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.

Драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.

Драматичним називається такий художній твір, в якому життя розкривається не через авторську розповідь, а через безпосередню дію, через розмову і вчинки дійових осіб.

Основні особливості драматичного твору — це:

— єдність місця і дії;

— зображення персонажів через "їхні вчинки, поведінку, висловлювання;

— відтворення подій як живого процесу;

— наявність ремарок;

— призначення для вистави на сцені;

— поділ тексту на дії, картини, яви;

— діалогічна мова.

Діалог — це розмова двох або кількох осіб. Наприклад:

Герасим. Що б ви зробили, якби гроші викопали?

Копач. Зараз би поїхав у Париж.

Герасим. Чого? Щуп оцей показувать? Та ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.

Копач. О, я їм скажу ... Та все одно ви не зрозумієте!

Герасим. Е, бачите, ви не вмієте, та вже й круть-верть!

Кожне окреме висловлювання, з яких складається діалог, називається реплікою (від лат. replico — заперечую, відповідаю, розкриваю).

У драматичних творах є й монологи.

Монолог — це роздум дійової особи вголос. Він найчастіше ні до кого не звернений або звернений до глядачів чи до відсутньої на сцені особи. В одних монологах персонажі висловлюють свої потаємні мрії, прагнення (Невідомий — про «нову комерцію», Копач — про скарби, Калитка — про землю і гроші та ін.) або розповідають про те, що відбулося раніше, до початку дії в п'єсі чи по ходу дії, але за межами сцени (Роман — про відвідання Пузиря, Калитка — про купівлю мішка з грішми).

Трагікомедія – драматичний твір, в якому одночасно поєднуються риси трагедії і комедії.

Трагедія – драматичний твір, в основу якого покладено непримиренний і дуже гострий для певної історичної доби конфлікт, що часто закінчується смертю героя.

Комедія – драматичний твір, в якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища.

2. Коротко розкажіть про написання п’єси І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».

Історія створення трагікомедії «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого

У 1889 році на хуторі Надія І.Карпенко-Карий написав п'єсу «Гроші», яка згодом здобула популярність під назвою «Сто тисяч».

Через рік комедія була інсценізована. Головну роль Герасима Калитки (у першому варіанті п’єси прізвище героя було Капшук - торбинка з шнурочком для грошей) у п'єсі виконував автор. В основі п'єси покладено реальний факт. На той час на півдні України активно діяли шахраї, які продавали замож-ним селянам фальшиві гроші. У п'єсі «Сто тисяч» виведено образ господаря, який, прагнучи швидко розбагатіти, потрапляє у трагікомічну ситуацію.

Слово вчителя

Проблема влади грошей, багатства - наскрізна і вічна у світовому мистецтві, бо й у житті, чого гріха таїти, вона існує повсякчас. Напевне, мало знайдеться тих, кому б не хотілося мати достатньо грошей, щоб задовольнити свої потреби й мати дещо на розваги. Однак, коли накопичення грошей, багатства стає самоціллю чи марнославством – це небезпечно. І в першу чергу для самої людини, адже жадоба, скнарість, заздрість руйнують душу, підточують її духовне і навіть фізичне здоров’я.

Сьогодні ми й дізнаємося, до чого ж довела жадоба наживи головного героя трагікомедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».

Запис теми уроку в зошит.

Епіграф «Гроші або керують своїм власником, або служать йому». Горацій

Гроші нікого не зробили багатим, навпаки: кожного вони роблять ще жадібнішим до грошей. Сенека

Тема п’єси - зображення згубного впливу сили грошей на людину, яка в гонитві за багатством особа стає бездуховною, втрачає тверезий глузд, людську подобу, нормальну родину, її життя позбавляється смислу.

Ідея твору – засудження негативних рис характеру людини, прагнення збагатитися нечесним шляхом, зловити велику рибу в мутній воді, що призводить до моральної деградації.

Які художні засоби ви знайшли у творі?

2. Проблема влади грошей у творі

2.1. Бесіда за питаннями:

• Що ви розумієте під словом «влада»? Хто її має? (Влада - здатність і можливість втілювати свою волю, справляти визначальний вплив на діяльність, поведінку і загалом долю інших людей за допомогою авторитету, права).

• У чому полягає зв'язок грошей і влади? Наведіть 2—3 приклади з комедії «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого. Яким чином наведені прислів'я характеризують Герасима Никодимовича Калитку? («Коли Гроші говорять — правда мовить»; «Хоч у голові пусто — аби грошей густо»; «Від багача не жди калача»; «Багатий не любить давати. Совісті менше, а грошей більше»)

• Як гроші чи їх відсутність вплинули на Савку? (Савка ладен запродати душу дияволові, тільки б розжитися грошима. Як бачимо, не в ім'я духовних цінностей, як Фауст, а «лиш би гроші дав...», тобто переступаються усталені моральні норми, своєрідне табу народу, Савка переступає закон (участь у шахрайстві), замахується на Чуже життя (Калитки))

• Назвіть твори (їх героїв), які мають відношення до проблеми, пов'язаної з грошима. (Народна творчість — казки душі, пісні, Притчі) А твори художньої літератури? (/. Хоткевич, «Багатий І бідний»; С. Руданський, «Наука»; Б. Антоненко-Давидович, «Слово матері»; М. Стельмах, «Гуси-лебеді летять»)

• Які засоби сатири вам відомі?

(Гротеск (фр. grotesque, від італ. grotta — грот, печера) — художній засіб, прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті переплітається з фантастичним, страшне — з незвичайно смішним.

Іронія (гр. eironeia — удавання, лукавство) — троп: приховане кепкування, глузування. Також уживання слова в оберненому, протилежному значенні. Наприклад, із серйозним виглядом удавано стверджують протилежне тому, що думають насправді, про якесь явище чи людину. Іронія може бути доброзичливою, сумною, злою, дошкульною, гнівною. Дошкульна, гнівна іронія близька до сарказму.

Сарказм (гр. sarkasmos, від sarkazo — рву м’ясо) — троп: глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про кого чи про що він пише, говорить чи до кого він звертається. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії.

Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — вид художньої літератури у прозі чи віршах, де зображення здійснюється через різке осміювання, критику всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється в перебільшеному смішному чи комічному вигляді. У вузькому значенні — вірші з таким змістом).

- Що і як висміює митець у п’єсі? (П’єса «Сто тисяч» є сатиричною комедією, тому що в ній гостро висміяно глитая Калітку, його жадобу до наживи, шахрайство, крутійство, скнарість, лицемірство)

- З кого насміхається автор твору? (Із Савки, Герасима, підкреслюючи їх заперечливість, відчайдушність у гонитві за легкою наживою)

- Чи можна ці образи вважати комічними? (Так. В комічних образах викриваються негативні суспільні або побутові явища, висміюються людські вади, негативні риси характеру).

ГРА «Хто з героїв»

Завдання. Кому з героїв твору І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» належать нижченаведені фрази?

1. «Так я сібє видумал новую комерцію: хороший будєт гендель, еже-ли удастся...» (Невідомий)

2. «Все він зна — тільки нічого не робе». (Роман — про Бонавентуру)

3. «Жид — то діло, а Копач — морока». (Калитка)

4. «Лупи та дай». (Калитка)

5. «...без грошей, а з грішми... і чорт не брат». (Савка)

6. «Товар нравиться — візьміть, не нравиться — не беріть. Ми не нуждаємся в покупателях...» (Невідомий)

7. «Півобіда сам злопає і на перешкоді ділові стане...» (Калитка про Бонавентуру)

8. «Хазяйственний мужик — велике діло». (Бонавентура — Калітцї)

9. «Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть». (Калитка)

10. «Гроші — гроші всьому голова». (Калитка)

11. «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість». (Калитка)

12. «Вік живи, вік учись». (Бонавентура)