Глава 7

НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ЯК ЗАСІБ

РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ

ТА МІРИ ПРАЦІ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Поняття, сутність та функції нормування праці.

2. Класифікація витрат робочого часу на виробництві ті види норм праці.

3. Управління нормуванням праці.

• сутність нормування праці • система управління

• нормування праці нормуванням праці

• функції нормування праці • показники стану нормування

• класифікація часу використання праці на підприємстві

обладнання • довідник кваліфікаційних

• класифікація часу робітника характеристик працівників

• види норм праці

7.1. Поняття, сутність та функції нормування праці

У ринковій економіці підвищується значення нормування праці як основи її організації та суттєвого важеля економічного механізму, що визначає ефективність діяльності підприємства.

Для забезпечення певної ефективності виробництва дуже важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що використовуються для цього: живої праці, сировини і матеріалів, палива й енергії, інструментів тощо. Першим кроком до такої оптимізації є нормування, тобто обґрунтоване визначення кількості конкретних ресурсів, об'єктивно потрібної для ведення економічно ефективного виробництва при досягнутому рівні розвитку продуктивних сил суспільства.

Отже, йдеться про певну об'єктивну міру витрачення ресурсів на одиницю продукту, що виробляється. Будь-який надлишок у витрачанні

ресурсів негайно збільшить собівартість продукції і тим самим зменшите прибуток підприємства.

Як відомо, ефективність виробництва в умовах ринкової економіки визначається як відношення якості товару до витрат, що пов'язані з його виробництвом та обігом. Якість визначається певним набором кількісних характеристик. Отже, підвищення якості може бути досягнуто за рахунок покращення цих характеристик шляхом додаткових витрат. Але це буде впливати на загальну ефективність виробництва даного товару.

Будь-який надлишок витрачанні ресурсів на підвищення якості товару буде негативно впливати на показник собівартості його виготовлення та ефективності виробництва в цілому. Невиправдана економія ресурсів також невигідна, бо призводить до погіршення якості продукції. А це за умов ринкових відносин для підприємства може обернутися більшими збитками, ніж було заощаджено на економії ресурсів.

Усе це повною мірою стосується і живої праці. Зайві люди на вироб­ництві - це низька продуктивність праці й висока собівартість продукції за рахунок невиправданих виплат заробітної плати. Менша за об'єктивно потрібну чисельність персоналу дає деяку економію заробітної плати, але призводить до порушення оптимального співвідношення факторів виробництва, диспропорцій між різними структурними підрозділами, порушення виробничого ритму з усіма негативними наслідками.

Ринкова економіка ставить принципово нові, більш жорсткі вимоги до якості й організації нормування праці. В умовах централізованого планування та витратної економіки норми праці виступали у якості головного засобу приховування резервів виробництва. Підприємства були зацікавлені у встановленні підвищених норм, обґрунтовуючи їх особливими "організаційно-технічними умовами". Ринок і конкуренція не визнають індивідуальних норм, а приймають тільки товари, що виготовлені за суспільно необхідними витратами праці. У таких умовах норма праці перетворюється із засобу приховування резервів в інстру­мент із виявлення можливостей скорочення витрат праці та чисельності персоналу, підвищення конкурентноздатності підприємства.

Сутність нормування праці полягає саме в тім, щоб визначити величину витрат живої праці на виконання певного виду роботи в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці. Природно, техніко-організаційні умови повинні бути на рівні, що суспільно визнані як нормальні. Разом з тим нормування праці, з одного боку, виступає як засіб встановлення і забезпечення контролю над мірою

йраіа через неї над мірою споживання, а з іншого - спрямований підвищення продуктивності праці, ефективне виконання роботи.

Отже, нормування як процес визначення об'єктивно необхідних ві-герат робочого часу в усіх сферах діяльності людини є однією з найважливішій!: складових суспільної організації праці.

Ш Таким чином, нормування праці - це вид діяльності з управління виробництвом та персоналом, задачами якого є встановлення необхідних витрат та результатів праці, що знаходять визнання на ринках праці, товарів та послуг, а також відповідних співвідношень між: чисельністю працівників різних груп та кількістю і технічними характеристиками виробничого обладнання організації. Вирішу­ються ці задачі за допомогою встановлення норм витрат праці на виготовлення одиниці продукції або виготовлення певної кількості продукції в одиницю часу.

Як бачимо, функції нормування праці досить широкі. Будучи ефективним засобом мотивації праці всіх категорій працівників, нормування в поєднанні з іншими елементами організації праці сприяє раціоналізації трудових процесів, усуненню втрат робочого часу, оптимальному об'єднанню колективних зусиль на основі прогресивних форм кооперування праці тощо.

Функції нормування праці можуть бути згруповані у двох напрямках: організаційно-технологічному та соціально-економічному.

Організаційно-технологічне нормування має забезпечити розподіл робочого часу на виконання конкретних операцій, встановлення співвідношень роботи різних машин у технологічному процесі та визначення їх кількості, співвідношення факторів виробництва (засобів та предметів праці і робочої сили). Наприклад, в умовному автогосподарстві на певний момент склалися такі співвідношення:

1-варіант	100 автомашин	1 водій	достатні обсяги замовлень на перевезення
2-варіант	1 автомашина	100 водіїв	достатні обсяги замовлень на перевезення
3-варіант	100 автомашин	100 водіїв	відсутні замовлення на перевезення
4-варіант	100 автомашин	100 водіїв	достатні обсяги замовлень на перевезення

Висновок: тільки у четвертому варіанті забезпечуються умови здійснення виробничого процесу та досягнення його ефективності.

Якщо організаційно-технологічне нормування не залежить від форм власності, на якій створена організація, то соціально-економічне нормування відбиває відносини власності, економічні відносини, що складаються у організації на їх основі, та мають стимулююче забарвлен­ня. Вони охоплюють процеси:

• становлення міри праці та міри іі оплати;

• нормування посадових обов'язків;

• встановлення режиму праці та відпочинку;

• створення умов праці;

• регламентації підпорядкованості працівників;

установлення відповідальності за результати виробництва та опущені відхилення від норм тощо.

Таким чином, процес управління персоналам за допомогою нормування праці є по своєї сутності процесом установлення, з'ясування, узгодження та реалізації економічних відносин між: власником засобів виробництва та найманим працівником, які знаходять свої прояви у інтересах сторін. На цьому підґрунті формуються соціальні, моральні, етичні, побутові відносини в організації.