Урбанізація та система розселення

Статус міста (порт. cidade) в Португалії, як правило, визначається за наступними критеріями: кількість мешканців (від 2-2,5 тис. осіб), наявність інфраструктури (школи, транспорт, заклади охорони здоров'я, культура і спорт), а також історичне значення. Значне збільшення кількості міст у країні припадає на 1980-ті роки, коли відбувалося стрімке зростання загальної кількості населення Португалії. Станом на 2006 рік такий статус отримав 151 населений пункт. Загальний рівень урбанізації в Португалії - біля 70%. Головною рисою португальських урбанізаційних процесів є зростання переважно двох міських агломерацій - Лісабона (біля 2,2 млн.осіб) і Порту (1,5 млн.осіб), де сконцентровано біля 50% мешканців країни. Зростання відбувається за рахунок злиття передмість та міст-супутників з основним містом. Натомість кількість населення невеликих міст залишається практично незмінною. Їх населення тісно пов'язане з сільськогосподарською діяльністю. Такі міста (з населенням 10-20 тис.осіб) є найбільш типовими для Португалії. Середні міста з чисельністю до 50 тис.осіб звичайно виконують адміністративні функції на рівні провінційних центрів.  Сільські поселення суттєво відрізняються у різних регіонах країни, що пов'язано із природними умовами та особливістю господарських відносин у конкретній місцевості. Для північних територій властиві розкидані хутірські поселення і невеликі села. Для обширної місцевості між Тежу та областю Альгараві типові великі села, а для крайнього півдня - невеликі компактні села з тісною забудовою.

Національний склад населення

Населення Португалії в національному відношенні виключно однорідне: 99% складають португальці (які історично є комбінацією кількох етнічних елементів, в основному іберійців, римлян і вестготів). Як вважають, етнічні португальці походять від народів пізнього палеоліту, які, можливо, прибули до Піренейського півострова 35-40 тис. років тому. Національними меншинами є африканці (близько 100 тис. осіб. - біженці з країн колишніх колоній Португалії), вихідці з країн східної Європи, зокрема і з України тощо.

Міграції

Чисельність населення Португалій здавна залежала від еміграційних процесів, які розвинулись з епохи Великих географічних відкриттів. В силу відносно слабкого розвитку економіки еміграція продовжувалась до останного часу. Так, за останні 60 років з Португалії виїхало понад 1,5 млн.осіб, щорічно виїжджає до 20 тис.осіб. Традиційно потік мігрантів направлявся у Південну Америку (Бразилію, Венесуелу, Аргентину) і США. З середини 1960-их головний потік мігрантів направився до розвинених країн Європи (Франція, ФРН). З 1970-их основними напрямами виїзду знову стали США, Канада, Бразилія. Сучасний показник міграції — 3,49 мігрантів на 1000 осіб населення. Імміграція до Португалії майже ніколи не набувала значної інтенсивності. Переважно це португальці, які повертаються на батьківщину, мешканці колишніх португальських колоній. Найбільшу хвилю реемігрантів ("реторнадуш") Португалія прийняла у 1970-их, коли після революції 1974 року до країни повернулось близько 500 тис.осіб. Протягом 1990-их до Португалії в'їхала значна кількість осіб із Східної Європи у пошуках роботи. Демографічні наслідки міграційних процесів є достатньо серйозними, оскільки негативно впливають на приріст населення та його загальну кількість, а також деформують статево-вікову структуру (серед емігрантів переважали чоловіки працездатного віку).