Питання 7. Еллінський період античної філософії (епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм)

Наприкінці IV- початку III ст. до н.е. посилюються прикмети глибокої кризи грецької рабовласницької демократії. Це викликало глибокі зміни в духовній сфері життя давньогрецького суспільства й посилило споглядальний характер філософії. У цей період, названий добою еллінізму, виникають три течії філософії: епікуреїзм, стоїцизм та скептицизм.

Епікуреїзм (вчення Епікура, 341-270 рр. до н. є.) - найвищий етап розвитку давньогрецького атомістичного матеріалізму. Головним завданням філософії Епікур вважав створення етики - вчення про поведінку, що веде до щастя. Але вона може бути побудована тільки за умови, якщо визначене місце, яке людина - частка природи - займає в самій природі. Тому етика повинна спиратися на фізику, котра включає вчення про людину.

Етика Епікура свідомо спрямована проти приниження гідності людини. Головна теза його вчення - "ухиляння від незадоволення" (а не "гонитва за задоволеннями", як нерідко згодом вульгаризували позицію Епікура). Це той шлях, що веде до мети "мудрого життя": самозаглиблення, відсторонення від переживань повсякденного життя, досягнення атараксії (незворушності).

Людина, подібно до атомів, як і раніше керована зовнішньою необхідністю, однак у своєму ставленні до світу вона здобуває певну самостійність. У цьому виявляється Епікуро-ве відхилення атома від лінії необхідності. Ця ж теза наявна й у міркуваннях більш пізньої школи стоїцизму.

Стоїцизм (від грецьк. "стоя" - портик в Афінах, де збиралися представники цієї школи) - одна з основних філософських течій епохи еллінізму. Стоїцизм засновує Зенон з Кітона (333-262 рр. до н. є.) наприкінці IV ст. до н. є. Від Геракліта стоїки перейняли вчення про походження світу з вогню, а також про "логос" чи закон.

Особливої популярності стоїцизм набуває в Римі у перші століття нашої ери. Представники- Сенека (4 до н. є. -65 рр. н. є.), Епіктет (50-138), Марк Аврелій (121-180). Згідно з їх ученням, людина цілком залежна від усього, що діється у зовнішньому світі, природі. Слід уважно вивчати природу та шукати у ній необхідність. Це дасть змогу добровільно підкорятися останній.

Скептицизм (від грецьк. "недовірливий") - гносеологічна позиція, яка полягала в сумніві щодо існування істини, у недовірі до будь-яких визначених тверджень. Засновником скептицизму був Піррон (бл. 360-270 рр. до н. є.) з Еліди. Піррон вважав, що істинно ніщо не існує, а людські вчинки керуються лише законом і звичаєм. Єдино правильною позицією стосовно світу є утримання від будь-яких категоричних тверджень про нього (наприклад, "цей предмет білий", а треба - "цей предмет здається мені білим"). Той, хто хоче досягнути щастя, на думку скептиків, повинен відповісти на три запитання:

1) з чого створені речі?

2) як ми повинні до них ставитися?

3) яку користь отримаємо ми з нашого до них ставлення? Щастя може бути тільки в спокої та відсутності страждань -

вважали скептики.

Елліністичний декаданс, як і сама криза античного суспільства, не був розкладом античної культури. Він показав нові шляхи, навіть парадоксальні, у розвитку філософської думки, і вони були успадковані західноєвропейською культурою.

Велике історичне значення давньогрецької та римської філософії втому, що вона висунула важливі питання, рішення яких стало завданням подальшої історії філософської думки.