Питання 59. Аксіологія: поняття цінностей і форми їх практичної реалізації

Цінним є для людини все, що має для неї повну значимість, особистісний чи суспільний сенс. Цінність вимірюється оцінкою. Аксіологія як наука про цінність має давню традицію.

В античному та середньовічному світоглядах відображені етичні, релігійні, естетичні вияви цінностей (аксіологічна феноменологія). Проблему сутності, природи цінностей поставив /. Кант, розмежовуючи поняття буття та блага. У кантівському раціоналізмі сфера природи (необхідності) протистоїть сфері моральності (свободи), практичний розум - теоретичному. Ф. Ніцше привернув увагу до проблеми цінностей, виголосивши принцип переоцінки всіх цінностей. В. Віндельбанд, Лот-це, Г. Риккерт розглядають цінності як норми, що забезпечують культурну діяльність, підкреслюють таку особливість цінності, як належність (закони ж засвідчують наявне, а не належне). Виявлення нормативності цінності дозволяє уникнути ціннісного релятивізму. У XX ст. аксіологію активно розробляють феноменологи, герменевтики, екзистенціалісти, що вказує на актуальність та невирішеність проблеми.

Джерелом цінності вважали суб'єкта і його волю, почуття, розумний вибір, емоційні акти любові та ненависті, матеріальні блага. Цінність є орієнтиром і регулятором суспільного буття. Сукупність цінностей кладає культуру. Цінності мають велике коло функцій: інтеграція, соціалізація, комунікація, організація. Природа цінності- суб'єктивно-об'єктивна: цінність виростає з потреби та набуває ідеалізованих рис, стає взірцем. Людська діяльність є цілепокладальною, саме це об'єднує цінність із потребою, інтересом.

Потреба - усвідомлення чи переживання нестатку, інтерес - орієнтація на умови задоволення потреби. Мета - спонукання до активності, що забезпечить задоволення проблеми. Цінність завжди містить емоційні переживання: відбуваєть-

ся внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, і емоції перетворюються на стійкі почуття. Цінність - це одночасно і наше ставлення до об'єктивних речей, і сама річ. Відмінність цінності від цілі: перша є належною і тому духовно піднесеною, ціль - проективно-технологічна.

Цінність не характеризується істинністю чи хибністю. Структура цінності: знання (про світ), оцінка (чи відповідає дійсним потребам), емоційний компонент.

Механізм ствердження людських цінностей - культура, життя та діяльність. Форми буття цінностей - ідеал, ціннісні орієнтації, загальнолюдські цінності, вищі цінності. Ідеал - визнання абсолютного, досконалого, до якого прагнуть. Ідеалотворчість визначає майбутнє, є обов'язковою для розвитку суспільства, людини; інколи ідеалотворчість обертається ідолотворчістю чи утопізмом.

Ціннісні орієнтації - інтеріоризована система цінностей, ядро структури особистості. Ціннісні орієнтації об'єднують у типи (згідно з домінуванням певних цінностей): етизм, естетизм, етатизм, утилітаризм тощо. Загальнолюдські цінності: істина, добро, краса, благо, віра, надія, любов. Вищі цінності відображають фундаментальні потреби людини: здоров'я, сім'я, праця, мир, честь, творчість, спілкування; загальнолюдські цінності є складовою вищих цінностей. Обрані вищі цінності на індивідуальному рівні визначають сенс життя.

Історію людства можна досліджувати через зміну ціннісних пріоритетів. Переважаючи в певний період історії, цінності становлять духовну атмосферу суспільства. Соціальні інститути (сім'я, держава, освіта тощо) транслюють і прищеплюють суспільно визнані цінності, забезпечуючи самозбереження й саморозвиток суспільства. Сучасна цивілізація наголошує на новітніх цінностях: людина як вища цінність, життя, толерантність, відповідальність.