Питання 58. Основні концепції походження та розвитку культури

Концепції походження та розвитку культури є конкуруючими, зорієнтованими на виділення однієї вирішальної підстави: діяльність, гра, символ, божественний задум, психологія людини.

Релігійна концепція походження культури. Головне питання релігійної філософії стосується ставлення Бога до створеного ним світу, людини та людини до Бога. Традиційна (середньовічна) християнська філософія теоцентрична. її риси - провіденціалізм та есхатологізм оновлюються в релігійній філософії XX ст. У неотомізмі {Жак Маритен) людина мислиться подібною до Бога, розумною та вільною; зв'язку божественного буття й царства творіння дається екзистенційна інтерпретація, сутність культурного процесу - у самопіднесенні людини до Бога. Тейярд де Шарден поєднує християнське світорозуміння з принципом еволюції; енергія духовного початку присутня в усьому світі (панпсихізм) і спрямовує розвиток культури до фінальної мети - "точки Омега". Ця точка символізує собою Христа й знаменує стан єднання душ людей після завершення історії. Христогенез здійснюється завдяки Християнській любові.

Дещо інакше підходять до цієї проблеми протестантські теологи.

Пауль Тилліх вважає релігію сутністю культури; будь-яке культурне досягнення за змістом глибоко релігійне. Земна історія засвідчує певні взаємини: або релігія панує над культурою, або культура відокремлюється та замикається; ідеальними ж є гармонійні відносини між культурою та релігією (християнство може оновити світську культуру).

У концепції "деміфологізованого християнства" Бультма-на Бог є трансцедентним світу, біблейський міф - застарілим, хоча виконує функцію залучення до Бога. Міф підлягає антропологічному тлумаченню, Бог постає нероздільним із справжнім існуванням людини.

Бонхьоффер стверджує "безрелігійне християнство": любов до ближнього не вимагає релігійності, але потребує активної діяльності.

Арнольд Джозеф Тойнбі розуміє культуру як багатоактну відповідь на виклик Божественного логосу, здійснену творчою меншістю.

Символічна концепція. Символ, згідно з філософією Ернста Кассирера, є формальний синтез чуттєвої різноманітності. Питання про реальність поза символом містичне. Культурна проблема вирішується через розкриття формувального принципу. Стародавній міф не є спогадом про космічне дійство, він відкриває правила власної граматики. Культура зберігається, засвоюється та розвивається саме через символ.

Психологічна концепція Зигмунда Фрейда: культура - це механізм соціального примусу та сублімації несвідомого. Мер-док. культурний зразок є реальний механізм пристосування індивіда, що дозволяє вирішувати актуальні завдання; засвоєний зразок стає навичкою. Карп Юнг: існування колективного несвідомого представлене в індивідуальній свідомості через образи - архетипи (образ землі-матері, мудрого старця тощо). Культурна спільність-архетип спонтанно породжується інваріантними для всіх часів та народів нейродинамічними структу-

рами мозку (чи є формувальним елементом сприймання, чи існує самостійно, подібно ідеям Платона, виконуючи функції першооснови світу та фундаментальних структур психіки).

Діяльнісна концепція (діалектико-матеріалістична). Джерело культури - праця, що перетворює дійсність і саму людину. Людство є універсальний суб'єкт культури, а в конкретно-історичних обставинах культуру створюють окремі люди, спільності та їх асоціації. Людська діяльність спирається на традицію та новаторство, має творчий характер, опредмечується в культурному продукті.

Ігрова концепція Йоганна Гейзинга в книзі "Ното Іисіепз" стверджує, що людська культура постала в грі та як гра. Гра давніша за культуру, людська цивілізація не додала жодної істотної риси до загальної ідеї гри. Уже прості форми тваринної гри містять церемонійний момент, прикидання, величезні позитивні емоції. Більш розвинуті форми гри тварин мають моменти змагальності, театральності, захопленості глядачів. Гра, на думку Гейзинга, є більшою за фізіологічне явище чи психологічний рефлекс. Перевищуючи безпосередні життєві потреби, гра надає дії певного сенсу, щось означає.

Гра є універсальною основою людського буття. її цивілізаторська роль - у наслідуванні за власною згодою встановлених правил, в опануванні афектів. Гра антиавторитарна, припускає можливість вибору, у ній відсутня вага "серйозного", абсолютного, необхідного. Гра є основою новаторства, джерелом куль-туротворчості. Висока культура пов'язана із самосвідомістю вільного відповідального індивіда як члена спільності та формуванням відповідного стилю й ритму життя суспільства.

Архетипові види діяльності пройняті грою. Саме з міфу та ритуалу народжується право й порядок, наука й торгівля тощо. Культова дія відтворює бажану космічну подію, спонукаючи богів до здійснення її насправді. Обрядова гра первісної людини перетворюється на примітивні форми урядування. Лад, напруга, рух, урочистість, ритм, захоплення, відгородження певного замкненого простору, святковість, символічність, розважальність, піднесення над повсякденним життям -усі ці ознаки гри виявляються в культуротворчості.

Ще в XVII ст. поети стверджували подібність людського світу до великого театру. Гейзинг обґрунтував ігровий чинник у розвитку "серйозних" речей культури - правосуддя, війни, знання, філософії, мистецтва, поезії (причому не тільки як архаїчний, а як обов'язково сучасний чинник). Агоністичний характер гри є невловимою таємницею культури. Культура передбачає добровільне дотримання правил чесної гри.

Найпопулярнішою сьогодні є символічна теорія культури.