Питання 55. Суспільна свідомість: суспільна психологія та ідеологія, їх взаємодія

Суспільна психологія - сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, що виникають у людей безпосередньо під упливом повсякденного життя. Вона є необхідною умовою духовного розвитку людини. Цілісна особистість, гармонічні людські стосунки включають соціально-психологічний компонент, емоційно-вольовий бік духовного світу людини. Суспільна психологія є первинною, спонтанною, суперечливою формою суспільної творчості. Долання певних негативних соціально-психологічних стереотипів наштовхується на інерцію. Ігнорування соціальної психології призводить до політичних помилок, суспільних утрат.

Цілеспрямоване формування сукупності ідей у систематизовану, логічно струнку форму є ідеологічною діяльністю. Чуттєвий бік духовного життя людей постає в суспільній психології, а науково-теоретичне осмислення духовних цінностей є ідеологією.

Історія знає приклади ідеологічної диктатури та плюралізму. Існують концепції деідеологізаціїта реідеологізацїї.

Суспільна психологія й ідеологія тісно взаємодіють і формують масову свідомість. Потрібно адекватно оцінювати роль засобів масової інформації у формуванні масової свідомості.

Питання 56. Масова свідомість як ідеолого-психологічний феномен

Масова свідомість - науково-практичне відображення дійсності, вона сполучає духовно-ідеологічне та побутово-психологічне відображення її. Масова свідомість містить компоненти раціонального та нелогічного, суперечливого, теоретичного та побутового.

Масова свідомість створює умову формування духовної культури людей, їй притаманне вибіркове засвоєння моментів наукового бачення світу, але вона не має змоги глибоко відображати суспільне буття, характеризується інерцією та непослідовністю.

Масова свідомість містить колективне несвідоме. Архети-пи у Юнга є загальнолюдським досвідом, прихованим наслідком давньої людської та долюдської історії. Через міфологію, народний епос, релігійні вірування виробляються форми, що становлять основу всіх уявлень людини (і сучасної).

Існує проблема маніпуляції масовою свідомістю, що пов'язана з технічними досягненнями людства. Особливе значення має вплив на колективне несвідоме. Так звані РК-технології

здатні конструювати бажаний стан масової свідомості. Та переоцінювати роль засобів масової інформації не варто - безпосередній характер утворення масової свідомості в самому життєвому процесі суспільства надає їй доволі високої правдивості, хоча й інколи суперечливої та поверхневої. Перспектива розвитку масової свідомості пов'язана з прогресом демократії та ствердженням цінностей культури.

Масова свідомість також пов'язана з масовою культурою (гасло "Культуру - у маси"), індустріалізацією, урбанізацією, стандартизацією виробництва та масовим споживанням. Масова свідомість пов'язується з очікуваннями та стереотипами суспільства, із виробництвом масової людини.

Питання 57. Філософія культури: предмет і напрями

Культура [пат. - "догляд, обробка ґрунту") - багатозначне поняття, є понад 1000 його визначень. Культуру співвідносять із цивілізацією. Цивілізація - пік культури (М. Данилевський) чи її агонія (А. Шпенглер); вищий рівень суспільного розвитку після дикунства та варварства (Ф. Енгельс); культура трактується як прояв духовного життя й сутності людини, а цивілізація - високий рівень матеріальної діяльності {М. Бердяєв); цивілізація - рівень визнання цінності всіх культур (К. Ясперс); інколи ототожнюють культуру й цивілізацію (Ф. Ніцше).

Взагалі виділяють два підходи до культури: вузький та широкий. У першому вона постає системою сенсів, цінностей, норм та зразків поведінки, переконань, які поділяються колективно. Тут культура -духовний витвір, її структурують на знаково-символічний елемент та ціннісно-нормативний.

Широкий підхід до культури тлумачить її як сукупність засобів, способів, форм, орієнтирів взаємодій людини та середовища її існування, що виробляється у спільному житті для відтворення структур діяльності та спілкування. Тоді культуру складає сукупність результатів духовного й матеріального виробництва, культура підноситься над природою, надбудовується над нею. Культура - "друга природа" людини, вона є способом з'єднання двох світів - рукотворного та власне природного. Культура -міра та спосіб оволодіння людини цими світами. Культура - міра реалізації творчого початку людини (оскільки в ній людина створює нове). Часова обмеженість біологічного буття людини долається створенням високих культурних цінностей; людина таким чином набуває безсмертя. Культура, пов'язуючи суспільство та природу, постає як форма самовизначення людини.

Філософія культури ставить питання походження, порівняння, співіснування, спілкування, розвитку різних типів культур. Традиційним є розгляд відмінностей Сходу та Заходу (М. Бердяєв, П. Сорокін, М. Трубецькой та ін.); зіставляються світова та національна культури: континентальні, наприклад, Європи й Африки. Розуміння культури як культивування загострює проблему долі культур нечисленних народів, "імпорту культури", проблему формування культурної майстерності, відкритості, обов'язкової турботи про все цінне, створене не тільки у визнаних центрах, але й у "провінції"; проблему механізмів культурного синтезу; проблему збереження культури; проблему культури народу; співвідношення культури масової та елітарної.

Зигмунд Фрейд виявляє суперечність між культурою та життям як вічним двигуном індивідуального й суспільного розвитку. Культурна нормативність обмежує природні потяги чи навіть забороняє; заміщення інстинктивного культурним піднімає людину над твариною, розвиває саму культуру, але може призводити до нещастя самої людини.

Хосе Ортега-і-Гасет обґрунтував взаємопроникність життя та культури: перше забезпечує спонтанний рух і повноту сенсо-здійснення, друге - універсальну характеристику буття в різних світах, приєднання, розуміння тих світів, які стали людським надбанням, які пов'язують минуле-сучасне-майбутнє.

Ернст Кассирер створив оригінальну філософію культури в праці "Філософія символічних форм". Символ - формальний синтез чуттєвої різноманітності (модифікація кантівської апріорної форми). Вирішення проблем культури та людського буття зводиться до пошуку формувального принципу, а не до розкриття змісту, що ховається за символічною формою. Так, символ указує на "дещо", що презентує; але це "дещо" є насамперед єдністю функцій самого формоутворення (правила символічного функціонування). Міф, мистецтво, мова - це правила власної граматики. Культура - світ символів.

Великий внесок у філософію культури зробила герменевтика; не психологічний її напрям, а граматично-лінгвістичний (Шлейєрмахер, М. Гайдеггер, Г. Гадамер). Тлумачення текстів

є тлумаченням людського буття шляхом інтерпретації символів культури; культурне явище не рефлексується, а тільки інтерпретується.

Філософський структуралізм дав новий метод розкриття сенсу історії, непідвладного самій історичній науці (її пропонується відкинути). Культура -сукупність знакових систем (мова науки, релігії, моди, реклами, манер тощо). Свідомість існує на перехресті багатьох несвідомих структур людського духу, тому дослідження культури має бути багаторівневим і цілісним, а його результатом - виявлення цих структур. Символічне визначає соціальну реальність, "структури правлять світом", "мова говорить нами", суб'єкт є "функціонером символічного, порядку".

Культурний консерватизм відстоює значущість традицій, підкреслює значимість норми для соціальної стабільності. Традиція визначає належність до певного суспільства, стверджує порядок; розхитування може призвести до небезпеки та навіть знищення (це реакція на вседозволеність у культурному експериментуванні).

Майбутнє культури обговорюється з екологічних, глобалі-стичних, комунікативних позицій, перебуває в центрі уваги всіх напрямів сучасної філософії.