Питання 53. Концепції заперечення історії

До сьогодні не існує єдиної думки щодо історії становлення та розвитку людства. Є три групи концепцій історії, закономірностей, або парадоксів суспільного розвитку:

1) концепції заперечення універсальних закономірностей суспільного розвитку й існування будь-якого сенсу в історії;

2) концепції цивілізаційного розвитку людства;

3) концепції моністичного (формаційного) розвитку людства. Найбільш відомими представниками першої концепції були

К. Поппер та М. Вебер. У відомій праці "Відкрите суспільство та його вороги" Карл Поппер заперечує існування в історії будь-яких закономірностей і взагалі будь-якої єдиної історії людства. Усі спроби вчених знайти щось спільне, що об'єднує людей у єдине ціле, за Поппером, не мають під собою ніякого ґрунту, оскільки не мають ні відповідних передумов, ні необхідних фактів. Єдиної історії людства не існує, а є лише нескінченна множина історій, пов'язаних із різними аспектами людського життя, і серед них - історія політичної влади.

Вона лише одна з багатьох історій (історія релігії, історія мистецтва), що існують у світі, її вибір зумовлений, по-перше, тим, що влада поширюється на всіх людей, а поезія чи релігія зачіпає небагатьох. По-друге, люди обожнюють владу. Це обожнення породжене людським страхом. По-третє, люди, що мають владу, хочуть, щоб їх обожнювали, і це їм удається. Зазвичай, учені писали історію людства під наглядом імператорів, генералів та диктаторів.

Іншу точку зору висловив відомий німецький мислитель Макс Вебер. Він вважав, що не існує в людській історії будь-яких єдиних закономірностей, які б детермінували характер міжлюдських і суспільних відносин в усі періоди, тому що ніяка концепція неспроможна дати точний прогноз майбутнього.

Для того, щоб пояснити світову історію, Вебер розробив концепцію так званих ідеальних типів, які є своєрідними схемами, моделями відображення різних періодів історії людської цивілізації. Згідно з нею існують такі періоди в історії людської цивілізації, як традиційне суспільство (під яким розуміють античні суспільства), феодалізм і капіталізм, які не містять у собі об'єктивно визначальних основ або принципів.

Умовно поділяючи всю історію на три великі періоди -традиційний, феодальний і капіталістичний, Вебер вважає, що спільним для них є наявність панування одних людей над іншими. Усього існує три типи панування - традиційне, харизматичне та раціональне.

Традиційне панування, або влада, у традиційному суспільстві базується на розумінні цієї влади володарями й підлеглими як святої та традиційно спадкової. У такому суспільстві ці відносини визначаються не економічними або адміністративними принципами, а почуттям традиційного обов'язку відданості підлеглих своєму володарю.

Харизматична форма панування повністю зумовлена гідністю правителя, яка для його підлеглих може здаватися надприродною, надлюдською або божественною. Харизматичний правитель (лідер) має особливі якості винятковості, безгрішності в очах прихильників. Харизматичним лідером може бути релігійний проповідник, пророк, політичний або військовий діяч. Харизматичне правління за своєю суттю є ірраціональним, оскільки воно не регламентоване будь-якими правилами й існує доти, доки лідер (правитель) має популярність і довіру серед народу та має численних прихильників, учнів і послідовників.

Найдосконаліша форма панування та управління, за Вебером, це капіталізм. Він є раціональним, розумним й осмисленим. Рішення, які приймаються владою, обдумані й сприймаються іншими людьми через раціональну аргументацію. Члени суспільства визнають за державною владою законне право на прийняття тих чи тих рішень, а за собою - обов'язковість їх виконання.

Вебер заперечує існування єдиного типу капіталізму, розвиток якого був би детермінований однією чи декількома закономірностями. Він виділяє декілька його типів, які істотно відрізняються один від одного.

В основі цих розбіжностей лежать релігійні вірування та форми організації праці. Найдосконалішим типом є західна модель капіталізму, найістотнішою рисою якої є прагнення до прибутку та раціональна дисципліна.

Важливу роль у розумінні історії суспільства відіграє релігія, стверджує Вебер. На появу західної моделі капіталізму вплинув протестантизм, дух якого збігаєтся з деякими принципами капіталізму (аскеза, індивідуалізм, ініціативність).

Ці концепції є ще одним поглядом, поряд із цивілізаційни-ми та формаційними концепціями, на становлення та розвиток людства.

ПИТАННЯ 54. Філософія політики: політична система суспільства

о найважливіших компонентів життєдіяльності суспільства належить політика, яка пронизує всі сфери суспільного життя.

Політика - сфера відносин значних груп людей, різних історично утворених спільностей, яка спрямована на завоювання, утримання та використання державної влади.

Політика - одна з форм суспільної свідомості.

Політика - це діяльність органів державної влади, державного управління, політичних партій, державних об'єднань, націй, класів, соціальних груп.

Філософія політики - це світоглядне, філософське дослідження держави та влади, прав і обов'язків людини як громадянина. Філософський аналіз політики показує, що вона реалізується через політичну систему.

Політична система - це сукупність політичних відносин, правових і політичних інститутів, норм, ідей, пов'язаних із формуванням і здійсненням влади та управління суспільством.

Особливості політичної системи суспільства

1. Інтеграція суспільства;

2. Розподіл матеріальних і духовних цінностей у суспільстві;

3. Монополія на державний примус у масштабах усього суспільства з використанням для цього спеціального апарату;

4. Монополія на здійснення влади.

Структура політичної системи суспільства

1. Політичні відносини - перший фундаментальний елемент системи. Вони здійснюються між індивідами, соціальними групами, націями, державами, державою та громадянами, громадянами і їх організаціями щодо влади, вироблення і здійснення політики. Формою функціонування політичних відносин виступає політична діяльність.

Політична діяльність - це усвідомлена, цілеспрямована діяльність соціальних суб'єктів щодо втілення своїх політичних інтересів, яка реалізується через дії громадян, соціальних груп, громадсько-політичних об'єднань. Політична діяльність розпочинається з політичного інтересу та завершується практичним результатом, тобто втіленням цього інтересу в життя. Важливе місце в політичних відносинах і політичній діяльності належить політичним ролям.

2. Стрижневим елементом політичної системи є політична організація суспільства, яка включає: державу та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, трудові колективи зі своїми органами самоврядування.

Держава як політична організація - це суспільний механізм, покликаний захищати інтереси людей певної території та регулювати за допомогою правових норм відносини між ними, використовуючи при необхідності спеціальні органи примусу.

3. Важливим елементом політичної системи є політична свідомість. Вона є відображенням політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу.

4. Велике значення в політичній системі має політична культура, що характеризує якісний стан політичних відносин і діяльності в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини та міру її активності.

5. Важливий регулювальний елемент політичної системи -політичні і правові норми - сукупність затверджених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил політичної та правової поведінки (норм), дотримання котрих забезпечується певними заходами державного впливу (кримінальне, адміністративне, державне, громадянське право).

6. Визнаним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації як засоби духовного спілкування великих мас людей.

Особливості держави як основи політичної системи суспільства

Наявність суверенітету держави. Тільки держава постає як універсальна всеохоплююча організація, поширює свої дії на всю територію країни й усіх громадян, має право видавати закони та здійснювати правосуддя.

Держава уособлює публічну владу й підпорядковує собі всі вияви інших суспільних влад. Вона застосовує владні методи, а при необхідності й примус.

Держава за допомогою права регулює суспільні відносини та надає їм загальнообов'язкового змісту.

Завдяки наявності спеціального професійного апарату виконує основний обсяг управління справами суспільства та розпоряджається його людськими, матеріальними й природними ресурсами.

Функції держави

Внутрішні:

- господарсько-організаційна;

- управлінська;

- соціальна;

- національно-інтегративна; -демографічна;

- освітянська;

- культурно-виховна;

- екологічна;

- правоохоронна тощо. Зовнішні:

-дипломатична (встановлення широких економічних, політичних, культурних та інших зв'язків з іншими державами);

- оборонна та ін.

Функції політичної системи суспільства

1. Визначення цілей і завдань суспільства.

2. Мобілізація ресурсів.

3. Владно-політична інтеграція суспільства.

4. Регулювання режиму соціально-політичної діяльності.

5. Легітимізація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний уплив на суспільство як єдиний організм, який ефективно управляється політичною владою.