Народ - це така соціальна цілісність, яка характеризується загальною історичною долею та її відтворю-вальною історичною пам'яттю, єдиною ідеєю і загальною історичною перспективою.

Виходячи з цього визначення, та не зменшуючи значення видатних особистостей, можна сказати, що рушійною силою суспільного розвитку є народ, тому що:

• народ - головний виробник матеріальних цінностей, без яких неможливе саме існування суспільства;

• народ відіграє винятково важливу роль у сфері суспільно-політичного життя;

• народу належить першочергова роль у сфері духовного життя:

а) народ - творець і охоронець мови - першооснови духовної культури;

б) народне мистецтво- це джерело натхнення культури суспільства;

в) усі великі творці культури та науки нерозривно пов'язані з народом.

Джерелом, рушійною силою розвитку є народні маси в нерозривній єдності з суспільною елітою та видатними особистостями, діяльність яких збігається з інтересами суспільства.

Питання 50. Філософія історії: предмет і напрями

Поняття "історія" означає оповідку про те, що дійсно було.

Розмежуємо філософію історії та історію як науку. Відмітність спеціальних галузей історичної науки є виразною: дослідження подієвого, хронологічного перебігу подій, їх унікального характеру. Загальна історія доволі близька філософії історії, близька об'єктом дослідження та високим ступенем узагальнення отриманого знання; розмежування полягає в підходах. Цілісність історичного процесу в історичній науці постає як прагнення уникнути суб'єктивного погляду, у використанні об'єктивних критерій. Філософія історії формує універсальну історію через смисложиттєві проблеми, через взаємозв'язок об'єкта й суб'єкта, через людину.

Філософія осмислює історію через вирішення кола складних проблем: початку, сенсу, спрямованості та кінця історії, її центру і периферії, співвідношення універсального й унікального в історії, виявлення ролі особистості в історичному процесі, визначення закономірностей в історичному розвитку, еволюції зв'язку "суспільство-природа" тощо.

Термін "філософія історії' запровадив Вольтер, хоча прагнення виділити остаточні підстави знання про суспільство та його історію містилося в нерозвинутому вигляді ще в міфологічній свідомості. Давні люди поділяли час на міфічний (він

є нерухомим першоджерелом) та історичний (інсценізація сюжетів порядку, раз і назавжди встановленого в суспільстві). За допомогою ритуалів, за віруваннями людей міфологічної епохи можна актуалізовувати потрібні сюжети сакрального, вічного часу. Час тут стоїть, історія незмінна.

Із появою філософської рефлексії рух історичного часу трактується як:

- вічне повернення (циклічний час);

- висхідна поступальна лінія (прогресивний напрям);

- нисхідна лінія (регресивний напрям).

Ці три напрями зберегли своє значення й донині, але у XX ст. філософія історії була доповнена нелінійним трактуванням розвитку історії (теорія цивілізації).

Тепер детальніше про вказані напрями. Давні греки сприймали світ естетично, як космічний гармонійний порядок і рух по колу. Коло не має початку та кінця. Історія є вічним становленням, вічним поверненням, періодичними світовими пожежами (за Гераклітом), душепереселенням і душевтіленням (за Пла-тоном). Правильне чергування не є нежиттєвим, воно сприяє розумінню драми й трагедії в історії. У давніх євреїв трагедія набуває універсального значення. Вони виділяли кінець і початок світової історії. Так виникла есхатологія (вчення про кінець історії).

Християнська філософія історії також есхатологічна. Авгус-тин Аврелій (IX ст.) початок історії пов'язує з гріхопадінням перших людей - Адама та Єви. До цієї події людина перебувала в Божому вічному царстві, у яке вона може повернутися, якщо пройде шлях спасіння, відновить втрачену єдність із Богом. Отож, історія є наповненою сенсом очищення від гріхів і сенсом порятунку у вічному царстві Бога. Перше пришестя Христа, його страта, очікуване друге пришестя - поворотні моменти історії. Авгус-тин також започаткував ідею провіденціалізму (світом править божествене провидіння). Християнська філософія історії домінувала в Європі до XVIII ст. У XX ст. вона відродилася в авторських інтерпретаціях релігійних філософів - В. Соловйова, Н. Бердяєва та ін. Філософи Відродження та Просвітництва висунули раціональне пояснення історії - поняття природного закону історії та її прогресу. На думку Джамбаттиста Віко, кожний народ проходить однакові стадії розвитку: варварство - феодалізм (вік героїв) - час цивілізації (епоха юридичних законів, розуму, міст). Кінець такого циклу відтворює рух тієї ж послідовності, тільки на більш високому рівні. Історія рухається по спіралі, розвиток її прогресивний та нескінченний, не має кінцевої мети.

Й. Гердер стверджує закономірний розвиток культури. Г. Гегель мислить історію як закономірний розвиток абсолютної ідеї, пов'язаний з прогресом науки, розвитком мистецтва, філософії, релігії. Гегель поєднує деякий провіденціалізм та есхатологічність людини в історії, спадковість традицій і новаторства, зростання свободи - субстанції духу, етапність історії.

Кінець XVIII - початок XIX ст. відзначився натуралістичним підходом у формі географічного детермінізму (Ш. Монтеск'є, Й. Гердер, Бокль).

У марксизмі запропоновано матеріалістичне пояснення історії, що постулює поступову зміну суспільств у залежності від зростання рівня продуктивності праці.

Сучасне бачення історії є монадним, яке спирається на переваги формаційного (марксистського) підходу та цивіліза-ційного, уникаючи їх протиставлення. Формаційний підхід наголошує на єдності та поступальності природно-історичного руху, цивілізаційний - на самоцінності, унікальності, поліцен-тричності культурно-історичних форм. Згідно з монадним тлумаченням, історія - це спільнота живих індивідів історичного процесу- цивілізацій, що є самостійними і спорідненими одночасно, що мають певний ритм змінювання в процесі реалізації вихідного потенціалу власної культури та засвоєння культури минулого й культурного впливу середовища спілкування.

Розрізняють класичну парадигму історії (її вершина і завершення - марксистське тлумачення історії) та некласичну (цивілізаційний підхід). Три основних напрями філософи історії-прогресивний, циклічний та регресивний (ностальгія за "золотим віком").