Питання 41. Сучасні філософські концепції суспільства

Методи обґрунтування проблем розвитку суспільства змінюються залежно від того, що береться за вихідний момент, основу дослідження - природа чи техніка. Цим і визначається існування різних шкіл і напрямів у соціальній філософії. Коротко зупинимося на двох із них.

Натуралістичне розуміння суспільства. Започаткування цього напряму пов'язують з іменем німецького філософа Йоганна Гердера (1744-1803). Він висунув ідею суспільства як аналога всіх живих систем.

Ідеї Гердера набули продовження в соціал-дарвінізмі (кінець XIX - початок XX ст.). Для цього напряму характерне ототожнення еволюційної теорії Дарвіна з історичним процесом і застосуванням її для обґрунтування суспільних явищ.

Найбільш значною моделлю натуралістичного напряму в наш час є соціобіологія. її засновник - американський вчений Е. Уілсон. Довгий час вивчаючи популяції мурашок і бджіл, він екстраполював ці знання на суспільство. На основі своїх спостережень учений намагався простежити еволюцію соціальних відносин людини, розкрити їх генетичні основи. Спільними для людей та інших живих організмів він вважає альтруїзм (безкорисливість допомоги), сексуальну поведінку й агресію. Це ті блоки, що визначають усю іншу поведінку. Методом со-ціобіологіїє метод глобального редукціонізму-зведення складного (досконалого) до простого, та метод аналогії.

Людина в соціобіології не має своєї історії, а суспільство -це фрагмент еволюції природи. Слід зауважити, що соціобіологія різко негативно ставиться до релігійного пояснення появи людини на світ.

Соціобіологія і сьогодні існує серед інших теорій. У зв'язку зі зростанням масштабів міжнаціональних та релігійних конфліктів, виходом на світову арену тероризму, стали більш уважно вивчатись етнічні, расові, загальнокровні корені цих конфліктів. Соціобіологія збагачує знання регіональних проблем сучасності. Окремими політиками іноді використовуються її досягнення в спекулятивних інтересах.

Із прискоренням темпів науково-технічного прогресу на перший план виходять технократичні теорії суспільства, які беруть свій початок у середині минулого століття. Таких концепцій дуже багато, але їх можна умовно згрупувати у два напрями.

1. Оптимістичний (Д. Белл, О. Тоффлер, М. Макклюен, Й. Масуда). Усі ці вчені пов'язують вирішення соціально-економічних, політичних, духовних та інших проблем розвитку суспільства зі зростанням його технічного потенціалу.

Канадський соціолог М. Макклюен створив надоптимістич-ну картину майбутнього людства, пов'язану з абсолютизацією ролі засобів масової комунікації та, передовсім, телебачення. Головне, за Макклюеном, полягає в тому, що людина звільняється від обов'язку думати. Позбавившись роздумів про буття і сприймаючи світ тільки за допомогою органів відчуття, людина перетворюється на "веселого робота".

Японський учений Йонезі Масуда розробив теорію інформаційного суспільства, основою якого є інтеграція комп'ютера та засобів телекомунікацій. Дійсно, усе більшою є роль інформації та інформаційних систем - це історичний факт. Немає можливості заперечувати величезний вплив "інформаційного розуму" й Інтернету на життя людей. Це так, але теорія М. Макклюена та Й. Масуди має свої недоліки:

по-перше, твердження про інформацію як головне джерело суспільного розвитку дуже перебільшене та недостатньо аргументоване;

по-друге, вони вилучають із системи прогнозу майбутнього розвитку суспільства живу, безпосередньо практичну діяльність людей, зумовлену певними інтересами й потребами.

2. Песимістичний напрям технократичних теорій суспільства (Ж. Еллюль, Л. Мемфорд) вбачає в техніці загрозу для цивілізації. Його представники закликають обмежити технологізацію, радять повернутися обличчям до природи.

В обох випадках ми маємо справу з машинним фетишизмом, який призводить до того, що машина постає самостійним і незалежним від людини суб'єктом мислення та соціальної дії, досконалішим за тих, хто її створив.

Слід пам'ятати, що головне джерело суспільного розвитку -це люди. Творчою працею, розумом і доброю волею яких створюються всі матеріальні та духовні надбання, що є фундаментом людської культури й цивілізації.

ПИТАННЯ42. Діалектика природи та суспільства

Поняття природи може трактуватись у вузькому та широкому розумінні.

У широкому розумінні слова природа - усе те, що існує, увесь світ із різноманітністю його буття. Це - Всесвіт, у якому суспільство є часткою природи.

У вузькому розумінні природа - це сукупність умов існування людської спільноти. У цьому значенні слова ми й розглянемо діалектику природи та суспільства, суспільства і географічного середовища.

Значення природи:

• природа як основа життя первинна на нашій планеті -їй близько 5-ти млрд. років. Життя на Землі виникло внаслідок саморуху матерії;

• природа є необхідною умовою розвитку біологічних систем;

• природа - необхідна умова матеріального та духовного життя суспільства.

Основні складові природи:

-літосфера - верхня тверда оболонка земної кулі;

- гідросфера - сукупність вод планети (близько 71 % земної поверхні);

- атмосфера - повітряна оболонка Землі;

- біосфера - частина літо-, гідро- й атмосфери, у якій є життя;

- ноосфера - сфера, пов'язана з розумовою діяльністю людини;

- соціосфера - навколоземний простір, який охоплює людство;

- географічне середовище -та частина природи, де безпосередньо проживає людина.

Географічне середовище- це сукупність живої та неживої природи, інтегрована на даному етапі розвитку суспільства в його діяльність і є необхідною умовою його існування та розвитку.

Діалектика географічного середовища (природи) і суспільства

Єдність природи, географічного середовища та суспільства:

генетична - людина, суспільство виникають з природи;

діалектична - природа та суспільство розвиваються за одними загальними/філософськими законами;

соціальна - праця як соціальний процес поєднує природу та суспільство.

Відмітність між природою та суспільством:

• закони природи діють стихійно, а закони суспільства свідомо корегуються людьми;

• закони природи вічні, а закони суспільства можуть діяти тільки на певному етапі його розвитку;

• закони природи не зачіпають нічиїх інтересів-усе живе пристосовується до них, а люди, суспільство використовують їх у своїх інтересах.

Уплив природи на суспільство:

• на розподіл праці та розвиток сфер виробництва (нафтопереробна сфера - там, де добувають нафту; землеробство -там, де є відповідні кліматичні умови);

• на рівень продуктивності праці (одна справа добувати нафту в Ірані й зовсім інша - у морі або в районах вічної мерзлоти);

• на темпи розвитку суспільства через рівень оволодіння природою, розвиток інфраструктури тощо;

• на розвиток виробничих відносин (іррігаційні системи в несприятливих умовах може побудувати держава, громада, а в сприятливих умовах господарство може вести кожна окрема сім'я);

• на ментальність людей. Природа виховує їх (скупа природа -дбайливе ставлення до неї і навпаки);

• природа як об'єкт пізнавальної діяльності людини, джерело її знань.

Уплив суспільства на природу:

• зростання впливу (просторовий масштаб використання природи);

• розширення сфер використання (використовується не тільки вся таблиця Д. Менделєєва, але й тисячі штучно створених матеріалів і сполук);

• зростання темпів виробництва, а відповідно - і ріст кількості використання природних ресурсів;

• наростання екологічної небезпеки (Чорнобильська катастрофа за наслідками прирівнюється 300-ам бомбам, скинутим на Хіросіму; кількість вуглекислого газу в повітрі за останні 100 років збільшилася на 15%).

Тож людство, аби забезпечити умови свого подальшого існування, зобов'язане прораховувати та передбачати наслідки своїх дій, свого впливу на природу, на навколишнє середовище.