Питання 37. Психологічні особливості творчої особистості

Творчість поєднує в собі об'єктивну й суб'єктивну сторони. У творчості виражається ставлення людини до дійсності та внутрішнє переживання людини. Саме це переживання визначає таємничість творчості. Психологи й досі до кінця не пояснили творчий акт і феномен геніальності. Геніальність є талантом найвищого

рівня, але між геніальністю й талантом є суттєва різниця. У таланті є помірність і розміркованість. У геніальності завжди присутня безмірність. Талант діє в середовищі культури. Геніальність не знає меж. Талант завжди слухняний, а геніальність- це зухвалість.

Американський вчений Р. Альберт виділяє чотири ознаки генія: величезна продуктивність праці, розробка найважливіших проблем суспільства, довговічність визнання, наявність прихильників і послідовників.

Якщо геніальність - це доля небагатьох, то здібність до творчості може і повинен мати кожен. Безумовно, для цього треба докласти зусиль, які були б спрямовані на саморозвиток особистості. На які індивідуальні особливості слід орієнтуватися?

Основні риси творчої особистості

1. Гнучкість розуму як протилежність зашкарублості, несумісної з почуттям новизни.

2. Широта мислення, тобто здатність вирватися з вузького кола ідей, усвідомити важливість тієї проблеми, якою займається творча особистість. Глибина думки, пошук нового передбачають цілеспрямованість, шукання оптимального варіанта в дослідженні.

3. Самостійність мислення, незалежність від авторитетів, вміння відстоювати свою думку.

4. Цілеспрямованість у вирішенні проблем.

5. Критичність мислення, що проявляється у прагненні осмислити через сумнів не тільки чужі, але й свої ідеї.

6. Сміливість і рішимість у творчому пошуку.

7. Здатність віднайти оптимальний варіант, економія мислення. Кількість рішень, які використовуються для досягнення результату, має бути найменшою.

Безумовно, відмічені ознаки не вичерпують філософського аналізу портрета творчої особистості. У науковій літературі виділяють також інші ознаки. Підкреслюючи зацікавленість суспільства в творчих особистостях, слід зосередити увагу на шляхах розвитку творчих здібностей особистостей. Це:

1) набуття глибоких загальних і професійних знань;

2) створення ситуацій, близьких до майбутньої діяльності;

3) запобігання опікунству, надання простору самостійним діям;

4) обговорення результатів практичних дій (операцій);

5) стимулювання ініціативи та самостійності;

6) практичні поради досвідчених, талановитих фахівців щодо дій у певних умовах;

7) залучення до наукової та дослідницької роботи;

8) саморозвиток і самовиховання творчих здібностей. Формування здібностей до творчої праці вимагає розвитку

всіх духовних якостей особистої, постійної праці над собою. Проте це завдання не кожному до снаги, оскільки не кожній людині властиві творчі нахили. Для цього потрібні хоча б дві умови: зацікавленість суспільства в талантах й індивідуальні зусилля, спрямовані на розвиток власних здібностей.

Питання 38. Філософська концепція людини (філософська антропологія)

Людина є центром сучасного гуманістичного світогляду. Без радикального вдосконалення людських рис неможливе вирішення основних проблем, які стоять перед людством. На сучасному етапі відбувається об'єднання всіх наук про людину, тих, що вивчають її біологічну та соціальну природу, культуру тощо в системі комплексного людинознавства. Філософія виконує свої світоглядну й методологічну функції у становленні цієї системи. Розділ філософії, присвячений цим проблемам, отримав назву філософська антропологія.

Філософська антропологія - це розділ філософії, що вивчає (філософськи осмислює) природу, буття і сутність людини, її духовні сили та ставлення до навколишнього світу.

Сутність і місце людини у світі по-різному тлумачать представники різних філософських напрямів.

Суб'єктивний ідеалізм - "замикає" людину в її внутрішньому світі, відриває ЇЇ від об'єктивних основ буття, зводить її життя до довільного впорядкування комплексу відчуттів.

Об'єктивний ідеалізм - розглядає людину як особливе, а саме - як головне творіння Бога.

Матеріалізм виходить із визнання об'єктивної реальності та вбачає призначення людини в пізнанні й перетворенні цієї дійсності у своїх інтересах.

Перехід від біологічного до нового, соціального способу взаємодії з навколишнім середовищем був необхідною умовою ви-

живання наших предків, основою для вирішення суперечностей між зміненими умовами середовища та недостатньою пристосованістю їх до цього середовища. Щодо характеру проблемної ситуації, яка сприяла створенню нового біологічного виду Ното Заріепз (людина розумна) і водночас зумовила перехід до вищої соціальної форми руху матерії, існує багато різних гіпотез (біблейська - людину створив Бог; натуралізм - біологізує людину, запевняє, що життя її повністю пояснюється законами біології; соціологізм - ігнорує природну основу людини, вважає її функцією суспільного життя та багато ін.).

Загальна суть гіпотез полягає в тому, що предки людини виявилися непристосованими до різкої зміни умов виживання. У процесі звичайної біологічної еволюції така ситуація могла мати лише два виходи: або загибель непристосованого виду, або сприятлива його мутація (наприклад, різке збільшення маси тіла, фізичної сили), що призводить до утворення нового виду. Однак поява людини виявилася чимось третім, що дістало назву антропосоціогенез: виник не просто новий вид (людина - антропос), а принципово новий (соціальний, суспільний) спосіб існування. Антропосоціогенез - це нерозривна єдність антропогенезу (становлення людини) та соціогенезу (становлення суспільства).

Для такого стрибка предки людини мали необхідні біологічні передумови: унікальний мозок, здатний не тільки на умовнорефлекторну діяльність, а й конструктивно-творчу; прямохо-діння, яке звільнило передні кінцівки; розвинену кисть руки, пристосовану до здійснення трудових операцій; конструкцію гортані, придатну до утворення членороздільних звуків тощо.

До соціальних умов виникнення людини належать праця, мова та життя в суспільстві.

Праця та мова для передлюдини були можливостями. Образно кажучи, передлюдина виявилася підготовленою до того, щоб взяти в руки палицю чи камінь. Подовживши у такий спосіб свої кінцівки, вона змогла перейти до посилення своїх можливостей штучними засобами. Від пристосування до природи передлюдина перейшла до перетворення її, тобто до праці.

Спільна праця, заснована на застосуванні необхідних знань і штучно створених знарядь, змінила характер спілкування та привела до виникнення мови.

Так з'явилася людина - істота, здатна до праці, соціально-детермінованого життя і спілкування на основі свідомої діяльності (розумного ставлення до дійсності).

Людину потрібно розглядати в нерозривній єдності природного та соціального, об'єктивного та суб'єктивного. Сутність людини в суперечливому поєднанні цих сторін, у постійній гармонізації взаємовиявів, що і визначає характер людської цінності.