Питання 35. Співвідношення емпіричного й теоретичного рівнів пізнання

Поняття "чуттєве" та "раціональне" характеризують пізнавальні здібності людини, а поняття "емпіричне" й "теоретичне"розглядають як етапи та рівні наукового пізнання, що є взаємопов'язаними й відносно самостійними. Чуттєве та раціональне виявляється як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях.

Емпіричне пізнання розрізняють із теоретичним на таких підставах:

1) глибина, всебічність дослідження об'єкта;

2) методи дослідження й спосіб представлення досягнутого знання;

3) співвідношення чуттєвого та раціонального моментів у результаті пізнання.

Емпіричне пізнання хронологічно випереджає теоретичне знання. Емпіричне дослідження є фактофіксувальною діяльністю, воно складається з вироблення програми дослідження, організації спостереження, експерименту, опису експериментальних даних, їх класифікації та первісного узагальнення. Послуговується методами спостереження, експерименту та вимірювання.

Емпіричне дослідження спирається на вже досягнутий рівень теоретичного пізнання та стимулює його подальший розвиток. Результатом емпіричного пізнання є знання про зовнішні зв'язки, взаємодію, доступні безпосередньому спогляданню; таке знання є вірогідним, індуктивним за походженням.

Теоретичне пізнання - дослідження на рівні сутності предмета, що здійснюється шляхом розкриття загальних і необхідних зв'язків. У результаті теоретичного пізнання виникають теорії, закони, поняття, що складають систему знань. На теоретичному рівні суб'єкт пізнання використовує абстракції більш високого рівня, ніж на емпіричному. Здійснюється сходження від емпіричних об'єктів до ідеалізованих,використовуючи ідеалізацію, формалізацію, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи.

Теоретичне пізнання орієнтує, спрямовує емпіричне пізнання, відкриваючи нові способи пояснення та передбачення фактів. Теоретичне знання є головною складовою наукового знання. Теорія - це систематизоване, узагальнене, внутрішньо несуперечливе знання про сутність досліджуваних явищ.

Діалектичний підхід до зв'язку між емпіричним і теоретичним рівнями пізнання міститься у визнанні їх взаємної зумовленості. Перехід від даних спостереження до емпіричного факту містить тлумачення виявленого в спостереженні інваріантного змісту. Саме тлумачення спирається на раніше отримані теоретичні знання, тобто емпіричний факт виявляється теоретично "навантаженим". Факти ж вимагають створення нових теоретичних моделей, які спочатку висуваються як гіпотези, а потім обґрунтовуються і стають теоріями. Інколи реалізується зворотній сценарій розвитку наукового знання: спочатку

будується розвинута теорія, що дає пояснення відомим (та ще не поясненим) фактам.

Отже, у сучасній гносеології подолані однобічності емпіризму та раціоналізму.

Питання 36. Філософське розуміння творчості та її види

Проблема творчості є предметом особливої уваги у філософії, педагогіці, психології, криміналістиці тощо. Творчість своєю сутністю, внутрішньою логікою переплітається з такими проблемами, як свідомість, пізнання та ін.

Таємниця феномена творчості сягає своїм корінням у сиву давнину становлення та розвитку людських знань, культури, цивілізації. Перші спроби силою розуму осягнути проблему творчості помічаємо вже у філософії Давньої Греції - у творах Платона, Аристотеля та інших мислителів. Прорив у сфері наукового дослідження творчості пов'язаний з діяльністю Р. Декарта, Т. Гоббса, Г. Гегеля. Плідні ідеї в історії теоретичної думки, яка досліджує проблеми творчості, висловили представники української філософії Г. Сковорода та І. Франко.

Творчість - це процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні або духовні цінності.

Творчість - це здібність людини до створення з наданого дійсністю матеріалу нової реальності для задоволення суспільних чи особистих потреб, що виникає в процесі діяльності.

Сутність творчості

1. Творчість - це вища специфічна форма розвитку людини.

2. Основою творчості є свідомість людини.

3. Творчість - це функція свідомості.

4. Підґрунтям творчості є відображення.

Творча діяльність - це здатність людини удосконалювати можливості свого відображення об'єктивної дійсності на основі уяви, фантазії, інтуїції.

Джерело, рушійна сила творчості - це суперечності її розумовими здібностями та засобами між потребами людини, їх задоволення.

Зміст творчості - це вирішення цих суперечностей.

Мета творчості - задоволення потреб людини і людства в цілому.

Проявом творчості є така практична діяльність людини, наслідком якої не є повторення чогось уже створеного.

Соціальна зумовленість творчості

1. Творчість нерозривно пов'язана з суспільними або особистими потребами.

2. Творчість має об'єктивний характер - вона зумовлена об'єктивними потребами.

3. Творчість завжди зумовлена рівнем розвитку суспільства.

4. Творчість залежить від рівня демократизації суспільства.

5. Творчість суб'єктивна - вона залежить від рівня знань, здібностей, досвіду, інтересів творчої особистості й соціальних умов життя.

Види творчості

1. Художня - відтворення людиною світу за законами краси, образне відображення об'єктивної дійсності.

2. Науково-технічна -діяльність, яка дає якісно нові результати у сфері науки й техніки.

3. Соціальна - діяльність людини, яка сприяє декларації чи утвердженню нових відносин у суспільстві.

4. Праця як вид творчості - стає творчістю тоді, коли зі звичайного засобу життя перетворюється на його сенс.

5. Спеціальна (професійна) творчість у процесі діяльності (наприклад, органів внутрішніх справ) може мати дві форми:

• відкриття нового у професійній діяльності (факти, теорії);

• створення нового у формах і методах професійної діяльності та їх технічному оснащенні.

6. Суть творчості у навчанні як винятковій сфері - у набутті знань, умінь, навичок.

Творчість є важливою духовною цінністю людини, у якій закладено життєстверджувальну, зорієнтовану на майбутнє енергію.