Питання 33. Основні види та форми наукового знання

Розмежуємо такі поняття, як знання, здогад, переконання, інформація. Знання - це форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності. Випередження істинності результату пізнання-здогад. Перевірене на практиці й оцінене як істинне знання є переконання. Відмітність знання від простої інформації в тому, що воно потребує не тільки розв'язання проблеми адекватного відображення дійсності, а й складної проблеми оцінки зв'язку пізнавального результату з минулим досвідом пізнання та його подальшої перспективи. Знання - це частина інформації, що була оброблена згідно із закономірностями діяльності мозку та психічних процесів, згідно з пізнавальними процедурами певної культурної епохи. Отже, знання - це інформація вищого рівня, тобто відображення, яке реалізується в формі складних знакових систем.

Знання є соціально-практичним процесом зведення одиничного досвіду до рівня загал ьнозначущого результату, а думка може бути результатом суб'єктивної позиції. Система знання визначається через категоріальний лад певної культурно-історичної епохи.

Знання розглядається в єдності з розумінням, поясненням, інтерпретацією. Пояснення-це розкриття сутності явищ чи процесів за допомогою думки. Існує дедуктивне, структурне, генетичне пояснення. У філософії життя (В. Дильтей, Г. Зиммель) пояснення вважається методом природознавства, а розуміння -методом наук про людину і культуру. Розуміння - "співпереживання", "вживляння". Цей метод дуже часто піддається критиці за "суб'єктивізм", хоча висловлювання про почуття, переживання у зв'язку з пізнанням природи людини та суспільства, досить поширені. Таємниці методу розуміння відкривали герменевтики свідомості (В. Дильтей) - через втручання у психічний світ іншої особистості; герменевтики буття (77 Гадамер) - через інтерпретацію буттєвої ситуації в мові. У діалектичному матеріалізмі пояснення та розуміння постають у взаємному доповненні пізнання природи, суспільства й людини. Отже, людина пізнає світ у почуттях, мові, вчинках, думках.

За рівнем рефлексивності, доказовості, системної організації знання поділяють на буденне та наукове (пов'язане з лексикою експериментальної та дедуктивної достовірності, нормами математичного аналізу тощо), філософське знання (визначається специфічними формами рефлексії, є загальним), художнє відображення (поряд з поняттям має велику систему образів, дає цілісне відображення світу людини, формує естетику будь-якої людської діяльності).

Буденне знання є не менш значущим, аніж наукове, хоча воно й базується на здоровому глузді та повсякденній свідомості. Його функція - коригування повсякденної поведінки людини, адаптація до зміненого буття. Буденне знання зростає й збагачується прогресом наукового знання. Особливості емпіричного й теоретичного, чуттєвого й раціонального знання будуть розглянуті нижче.

Основні форми (одночасно й засоби) наукового пізнання: ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Особливість ідеї в тому, що вона не тільки відображає закономірності дійсності, але й спрямована на її перетворення. Функції ідеї в науковому пізнанні: підсумовувати досвід попереднього розвитку знання; синтезувати знання в цілісну систему; бути евристичним принципом щодо пояснення явищ; спрямовувати пошук нових відповідей для пізнавальних завдань.

Проблема -знання про незнання та передбачення наукового відкриття. Проблема є початковим етапом становлення наукової теорії.

Особливість гіпотези - у формуванні припущення можливого варіанта вирішення пізнавальної проблеми, істинність якого ще не доведена.

Концепція формується на основі ідеї, проблеми та гіпотези, вона є засобом тлумачення основної ідеї теорії. Це загалом доведений зміст теорії, але, на відміну від теорії, концепція не втілена у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія - система достовірних, глибоких, конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне уявлення про суттєві ознаки об'єкта. Теорія містить істинне знання, уже перевірене практикою. Найважливіші функції теорії- пояснення та передбачення.

Залежно від характеру об'єктів пізнання, методів та засобів їх вивчення, особливостей вирішуваних проблем виділяють три основних види наукових досліджень.

1. Фундаментальні теоретичні, спрямовані на пошук принципово нових ідей і методів пізнання.

2. Цілеспрямовані теоретичні, у яких критично переглядаються раніше запропоновані рішення, розмежовуються перевірене та гіпотетичне знання.

3. Прикладні наукові дослідження, спрямовані на практичне використання законів, теорій.