Питання 25. Альтернативні концепції діалектики (християнська, екзистенціальна, негативна тощо)

Філософія розглядає діалектику як систему принципів, законів і категорій осягнення світу, яка зважає на його складність і суперечливість як методологію наукового пізнання.

Альтернативою діалектиці виступає метафізика, сутністю якої є те, що:

- у процесі розвитку старе повністю відкидається новим;

- джерело розвитку вона бачить поза самими предметами і явищами;

- при переході від старої якості до нової вона бачить тільки кількісне перетворення, існуюче поза якісними змінами;

- згідно з метафізикою, розвиток сутнього відбувається по прямій лінії чи по колу, без відтворення того, що було на більш високому рівні.

У наш час, крім збереження метафізичних поглядів на процеси об'єктивної дійсності, матеріалістична діалектика має цілий спектр інших, альтернативних концепцій діалектики. Зупинимося коротко на деяких із них.

Християнська діалектика (діалектична теорія) як концептуальна теорія склалася у 20-30-х рр. XX ст. Початок її закладено у книзі швейцарського теолога Карпа Варта (1886-1968) "Послання до римлян" (1919). Його ідеї були розвинуті іншими представниками церкви. Головну внутрішню суперечність людини вони вбачають у зіткненні божественного і гріховного. Однак ні культові дії, ні інтелектуальні пошуки не можуть подолати тенденцію віддалення деяких людей від Бога. Бог несумісний з людиною, хоч остання і є творінням за образом Божим. Бог для людини постає одночасно як суддя і недосяжний ідеал. Це породжує в людини неспокій, а потім страх. Подолати їх можливо тільки в акті "абсолютної віри" як "межі людських можливостей". Діалектична теологія фіксує такі суперечності людського буття, які ніколи неможливо буде вирішити.

Екзистенціальна діалектика бере свій початок від діалек-тико-психологічних ідей датського мислителя Сьорена К'єрке-гора (1813-1855 ). Його "якісна діалектика", або "діалектика парадоксу", стверджувала, що протилежності не можуть ніколи примиритися. Несумісність нескінченного (божественного) і скінченного (людського) породжує "парадокс", який є непереборною суперечністю, тому - об'єктом віри, а не розуму.

Ця діалектика наскрізь ірраціоналістична, бо протистоїть раціональному мисленню. Вона є діалектикою індивідуального існування, індивідуального, суб'єктивного акту.

Екзистенціальна діалектика фокусує увагу на суперечностях самого людського існування, без їх вирішення, тому неминуче набуває трагічного забарвлення, що повною мірою виявилося у "негативній" діалектиці представників франкфуртської школи.

Негативна діалектика. Відомими її представниками були німецький філософ Теодор Адорно (1903-1969) та французький філософ Жан-Поль Сартр (1905-1980). Основні положення та принципи їх діалектики:

1) основою негативної діалектики є різноманітні форми заперечення - відкидання, критика, знищення тощо;

2) негативна діалектика властива тільки суб'єкту, тільки свідомості людини, і не має об'єктивного значення. її категоріями можуть бути: неприязнь, відсутність, жаль, стурбованість, розгубленість, жах, тривога тощо. Об'єктивна діалектика, що панує в усій природі для представників цього напряму, залишається відстороненою;

3) суб'єктом, здійснювачем, "реалізатором" заперечення може бути тільки "Я", свідомість. Поза цим нема, не було й не буде ніякого заперечення. Тож суб'єктивність заперечення в негативній діалектиці стає її принципом, вихідним поняттям;

4) негативна діалектика, на думку її творців, має дати таке уявлення про заперечення заперечення, яке ні за яких умов не може перейти у позитивність;

5) діалектика в концепції її "негативної" інтерпретації подається як тотальна критика всього сутнього. Тотальний критицизм - це принцип і суть негативної діалектики.

Отож, негативна діалектика - це однобічна, суб'єктивістська концепція, що виходить із абсолютизації заперечення, загальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності. З позицій матеріалізму - це, фактично, антидіалектика.