Питання 21. Синергетична (постнекласична) картина світу. Її еволюція

Наукова картина світу-це не просто сума чи набір окремих знань, а результат їх взаємоузгодженості та організації в нову цілісність, тобто систему, яка має певні функції: інтегративну, нормативну, психологічну та ін.

У більш загальному розумінні наукова картина світу -це обґрунтоване конкретно-історичне уявлення про світ, що визначає стиль і спосіб наукового мислення. До структури наукової картини світу входить набір теоретичних постулатів, уявлень про способи взаємодії предметів і явищ, генезу та розвиток.

Еволюція сучасної картини світу пов'язана з рухом від класичної до некласичної та постнекласичної картини світу.

Класична картина світу базується на досягненнях Галі-лея та Ньютона, створює графічний образ прогресивно скерованого лінійного розвитку з жорсткою детермінацією. Минуле визначає сучасне, дійсність визначає майбутнє. Усі стани світу можуть бути прорахованими та передбаченими. Вона є механістично-раціоналістичною.

Некласична картина світу зароджується під упливом перших теорій термодинаміки, які піддають сумніву універсальність законів класичної механіки. Перехід до некласичного мислення був здійснений під час революції в природознавстві на межі XIX-XX ст, також під упливом теорії відносності Ейнштейна.

У некпасичній картині світу виникає гнучкіша за класичну система детермінації та враховується новий фактор - роль випадку. Постнекласична (синергетична) картина світу розроблена у 80-х рр. XX ст, з урахуванням досягнень бельгійської школи Іллі Пригожина. Розвиток системи здійснюється в певних напрямах, але її стан у кожний момент часу недетерміно-ваний. Поведінка індивіда при виборі шляхів діяльної активності може бути багатоваріантною. Із самого початку і до будь-якого моменту часу майбутнє залишається невизначеним. Розвиток може відбутися в одному з декількох напрямів, що визначається будь-яким незначним фактором. Достатньо лише невеликої енергетичної дії так званого "уколу", щоб система перебудувалась і виник новий рівень організації.

У сучасній постнекласичній картині світу аналіз суспільних структур припускає дослідження відкритих нелінійних систем, у яких велику роль відіграють вихідні умови: індивіди, локальні зміни та випадкові фактори.

Найсильнішою тезою постнекласичної картини світу є твердження про можливості стрибків із однієї траєкторії на іншу і втрату системної пам'яті. У багатовимірній моделі взаємодій, де беруть участь не дві, а більше сторін, виникає так званий "турбулентний простір". У ньому вектори спрямованості одних силових ліній, наштовхуючись на спрямування інших, видозмінюються під тиском третіх.

У загальному потоці взаємодій повністю заперечується логіка розвитку зі сталим порядком залежності сьогоднішнього від минулого та майбутнього від сьогоднішнього. Система "забуває" свої минулі стани, діє спонтанно та непередбачено. Минуле ніяк не визначає сьогодення, а дійсність не впливає на майбутнє. Про таку ситуацію кажуть: "Відбулася втрата системної пам'яті".

Другою тезою постнекласики є порушення принципу когерентності і виникнення ситуації, коли малим, локальним причинам відповідають глобальні за розмахом та енергетичним обсягом наслідки. Це робить майбутнє принципово невизначеним та відкритим для новостворень. У перспективному еволюціонуванні таких систем допускаються численні комбінації майбутнього розвитку, а в критичних точках направлених змін можливий ефект відхилень.

Зміни в сучасній постнекласичній картині світу, у першу чергу, призводять до знищення орієнтацій на лінійну однозначність і тотальну заданість сюжетів наступного розвитку, у постнекласичній картині світу невпорядкованість, безструк-турність, хаотичність визнані об'єктивними, універсальними характеристиками дійсності.

В основі постнекласичної картини світу лежить нова наукова дисципліна -синергетика (давньогрецьк. "співдія", "допомога"). У науковому контексті цей термін застосовується як "безперервна співпраця". Засновниками синергетики вважаються такі відомі вчені, як І. Пригожий, І. Стенгерс, Г. Хакен та ін.

Вихідні принципи синергетики:

1) цілісність світу і наукового знання про нього;

2) спільність закономірностей розвитку об'єктів усіх рівнів матеріальної та духовної організації;

3) нелінійність (тобто багатоваріантність і незворотність);

4) глибинні взаємозв'язки хаосу та порядку (тобто випадковості й необхідності).

Синергетика дає новий образ світу, синтезує принципово різні способи мислення і світосприйняття -західний і східний.

Від Сходу синергетика приймає і розвиває далі ідею цілісності та ідею загального закону, єдиного шляху - шляху Дао, якого дотримуються і світ у цілому, і людина в ньому.

Від Заходу вона бере традиції аналізу, експерименту, значущості наукових висновків, їх транслювання від однієї наукової школи до іншої, від науки до суспільства в цілому, особливий математичний апарат, використання сучасних комп'ютерних технологій.

Синергетика вивчає відкриті (ті, що обмінюються речовиною та енергією із зовнішнім світом) нелінійні (ті, що описуються нелінійними рівняннями) системи.

Предмет синергетики - механізми самоорганізації, тобто механізми самосвавільного виникнення, щодо стійкого існування і самознищення макроскопічних упорядкованих структур, які мають місце в таких системах.

Механізми створення та знищення структури, механізми переходу від хаосу до порядку і навпаки не залежать від конкретної природи елементів чи підсистем. Вони властиві світові природних (живих і неживих) і світові людських соціальних процесів.