Питання 14. Психологічні напрями у філософії XX ст. (фрейдизм, неофрейдизм)

Проблемами несвідомого у філософії XX ст. займаються такі напрями, як фрейдизм та неофрейдизм, названі за прізвищем засновника першого з них Зигмунда Фрейда (1856-1939).

Ці психологічні напрями у філософії за вихідне положення при дослідженні суспільних проблем беруть психологію людей і механічно переносять закони біології у сферу суспільного життя, що, на їх думку, забезпечує об'єктивний характер законів суспільного розвитку.

Фрейдизм і неофрейдизм стверджують, що інстинкт - це головний стимул поведінки людини та суспільного розвитку загалом. Людина керується насамперед підсвідомими спонуканнями. Серед усіх інстинктів Фрейд домінантним вважав інстинкт лібідо (пат. "статевий потяг").

Психологію він уявляє як щось самостійне, кероване особливими психологічними силами, не пов'язаними з матеріальними процесами. Він обґрунтовує концепцію психологічного паралелізму. Психічні сили, за Фрейдом, перебувають за межею свідомості та є несвідомим явищем. Він розробив психоаналіз, який по-своєму пояснює психічні стани й дії людини, явища суспільного життя, навіть історичні події.

Головне в психоаналізі - відкриття несвідомого, якому дається широке філософське трактування. У класичній філософії воно не було предметом дослідження, тому що тоді головна увага приділялася розвитку розуму, свідомості.

На думку Фрейда, за допомогою свідомості забезпечується орієнтація індивіда в навколишньому світі та формується власне "я". Крім "я" (едо), він виділяє ще два елементи у структурі особистості: "над-я" (зирег-едо), що створює ідеальні внутрішньо соціально значущі принципи, регулятори психіки, та "воно" (ід) - невидимий мікросвіт несвідомого.

Психоаналіз у теорії Фрейда обґрунтовується низкою положень, наприклад: несвідоме, що впливає на психіку, утримується в її глибинах психічною інстанцією, створеною системою суспільних табу, заборон, але в окремі моменти несвідомі дії "обходять" цензуру, психічну інстанцію і постають перед свідомістю у вигляді снобачень, неврастенічних симптомів тощо.

Учення Фрейда містить значний світоглядний потенціал завдяки специфічному осмисленню сутності людини і культури: від дослідження індивідуальної поведінки він звертається до соціальної; усю історію людства, значні події, етапи суспільного життя Фрейд намагається тлумачити з позиції власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону. Психіка, на думку Фрейда, - це засіб зв'язку між усіма епохами.

Вражений крахом культурних цінностей, насильницькою смертю десятків тисяч людей у роки Першої світової війни, Фрейд наприкінці життя піддає сумніву досягнення цивілізації. Підкреслюючи трагічність існування людини в суспільстві, попереджаючи про можливість катастрофічних ситуацій у подальшому розвитку людства, він виробив ідею приреченості людської цивілізації.

У психоаналізі Фрейда, як і в будь-якій іншій галузі знань, є невирішені питання - він не зміг до кінця розкрити роль соціального фактора при формуванні і розвиткові свідомості та психіки людини. Одним із перших із критикою психоаналізу Фрейда виступив швейцарський психіатр, культуролог, засновник аналітичної психології Карл Густав Юнг (1875-1961).

Критичний перегляд різноманітних положень фрейдівської теорії став поштовхом до виникнення у 30-х рр. XX ст. нового напряму в психоаналізі - неофрейдизму, представники якого основну увагу приділяли дослідженню соціально-філософських проблем.

Визначним представником неофрейдизму був Еріх Фромм (1900-1980). Він виступив з теорією "культурного психоаналізу". Відкидаючи біологізм Фрейда в трактуванні несвідомого, зміщуючи акцент із сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами, Фромм уводить поняття "соціальний характер" як взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури (рецептивний, експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий).

Загалом, неофрейдизм представлений багатьма течіями -індивідуальною психологією Адлера, теорією соціалізації та людської взаємодії Саллівана й ін.

Психоаналітична теорія, започаткована Фрейдом, уплинула на мистецтво, етнографію, психологію та на духовне життя західного суспільства в цілому.