Питання 13. Релігійно-філософські напрями XX ст.

Характерні риси сучасної релігійної філософії:

- поворот від теоцентризму до антропоцентризму, визнання абсолютної цінності людини;

- спроба скоригувати релігійну філософію та науку;

- опора теорії пізнання на такі течії, як герменевтика, структуралізм та інші;

- визнання важливості збереження гуманістичної орієнтації культури;

- увага до проблем суспільного розвитку;

- зближення релігій як засіб пом'якшення трагічних суперечностей сучасності.

Найавторитетнішою течією є неотомізм як офіційна філософія Ватикана. Ця об'єктивно-ідеалістична філософія найбільш поширена в країнах, де панує католицька релігія. Неотомізм базується на вченні середньовічного філософа Томи Аквінського (1225-1274) - томізмі, пристосованого до нових історичних умов. Енцикліка папи Льва XIII (1879) - послання Папи Римського до всіх католиків - визнала неотомізм єдино істинною філософією, що відповідає християнським догмам.

Неотомізм оголошує матеріальний світ другорядним, похідним від "чистого буття", який розуміється як духовний, божественний першопочаток усієї реальності світу. Неотомізм підкоряє науку вірі в Бога та розрізняє три ступеня пізнання: почуттєвий, раціональний та божественного откровення. Найвищим ступенем пізнання вважається третій - віра в Бога. Неотомісти проголошують ідею стосовно такого суспільства, керувати в якому будуть представники релігії.

Видатними представниками неотомізму є Ж. Марітен (1882-1973, Франція), Ю. Бохеньський (1902-1995, Швейцарія).

Неотомістським уявленням про людину і світ протистоїть вчення П'єра Тейяра де Шардена (1881-1955). Основна його праця "Феномен людини". Це видатний французький палеонтолог, антрополог (один з першовідкривачів синантропа), теолог і член Ордену ієзуїтів, який пізніше був відлучений від католицької церкви.

Центральним принципом сучасного мислення Тейяр де Шарден проголосив еволюціонізм. На його думку, принцип еволюції вкорінений у самій дійсності і притаманний усім явищам природи.

Основними критичними точками процесу розвитку свгту (космо-генезу) виступають у Тейяра де Шардена такі етапи:

1) переджиття (неорганічна природа);

2) життя (органічна матерія);

3) мислення;

4) ноосфера;

5) наджиття.

Особливу увагу Тейяр де Шарден приділяв третьому етапові еволюції, пов'язаному із становленням і розвитком людства. На етапі мислення, на його думку, з'являється людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. Вона є ланкою в біологічній еволюції. До часу появи людини з її унікальними здібностями мислення все у світі було роз'єднаним, відокремленим. Людина своєю діяльністю постійно здійснює вищий синтез усього сущого, створює нову сферу - сферу духу. На цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - думка, свідомість, духовність.

Тейяр де Шарден намагався обґрунтувати положення, що Боголюдина Ісус Христос завдяки механізмові втілення має універсальні космічні атрибути. Саме тому він є особистісним центром усього універсуму, вщ якого починаються і до якого сходяться всі шляхи еволюції. Космогенез у Тейяра де Шардена ототожнюється з "христогенезом". Його ідеї значно вплинули на соціально-етичне вчення католицизму, зокрема на його модель майбутнього людського суспільства. Суспільство, на думку Тейяра

де Шардена, має свою історію, де взаємопов'язані "град земний" і "град божий" (церковна спільність). У своєму розвиткові таке суспільство рухається шляхом універсалізації зв'язків між країнами та народами до стану "великої монади".

Суспільний еволюціонізм Тейяр де Шардена передбачає конвергенцію та уніфікацію, означає падіння всіх інтелектуальних, політичних, національних і мовних бар'єрів. Спочатку, на його думку, виникнуть єдина загальнолюдська культура, наука, релігія, мораль, які стануть певними засобами захисту від усіх бід сучасності. Фактором, який зумовлює об'єднання людства в єдине ціле, є християнська любов. Саме вона -рушій еволюції суспільства, вона дає змогу людині об'єднатися з людиною, а через ноосферу - з "точкою Омега" без втрати особи-стої індивідуальності.

Розробка в рамках офіційної доктрини єдиного вчення про людину та суспільство для соціально різнорідної пастви стає все важчою. Частина католицьких філософів для пояснення діяльності людини та функціонування суспільства намагається трансформувати соціальну філософію католицизму в своєрідну соціальну теологію або "теологію земних реальностей"-"теологію праці", "теологію культури", "теологію політики", "теологію миру", "теологію визволення".

Спільною рисою цих напрямів є те, що всі вони переходять від суто теологічних проблем до соціальних і намагаються розв'язати їх разом з іншими прогресивними течіями сучасності.

До релігійної філософії XX ст. відносять і персоналізм, представлений такими видатними філософами, як У. Хокінг, Є. Брайтмен, Р. Т. Флюелінг, Е. Мун'є, Ж. Лакура, Б. Бону та ін. У центрі філософії персоналізму стоїть особистість, але це не реальна людина, а духовна сутність, що має активність, волю, самосвідомість. В основі природної та соціальної дійсності лежить сукупність особистостей. Цю сукупність вінчає "верховна особистість" чи "вище буття".