26.Фінансова політика держави, її сутність та функції

Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. Основні складові фінансової політики держави такі: 1. Бюджетна політика - діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. 2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. 3. Грошово-кредитна політика - комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу. 4. Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим. 5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення і врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів. 6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. Головним суб'єктом політики, що проводиться є держава. Воно проводить: розробку науково обгрунтованої концепції розвитку фінансів; визначає основні напрями їх використання; розробляє заходи, спрямовані на досягнення поставлених цілей.

27. Еволюція розвитку фінансової науки

Фінансова наука як соціальне явище сформувалася недавно. Вона виникла у середині XV ст. Фінансові дослідження вчених цієї епохи мали виключно практичний характер. Учені-меркантилісти ототожнювали поняття "багатство" з грошима і головним завданням фінансової діяльності вважали залучення в країну більшої маси грошей. Найвідомішими представниками меркантилістів були італійці Ф. Петрарка, Д. Караф, Ф. Гвіччардіні, Дж. Ботеро, Н. Макіавеллі. Родоначальником класичної школи політичної економії вважається В. Петті, котрий у 1662 р. оприлюднив свою головну працю "Трактат про податки і збори", в якій здійснив дослідження проблем оподаткування та фінансів. Наприкінці XVIII ст. відбувається становлення класичної школи політичної економії. Відомими її представниками були Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей. Представники цієї школи багато уваги приділяли питанням фінансів, але не виділяли їх з політекономії, не вважаючи їх самостійною наукою. У першій половині XIX ст. відбувається промисловий переворот, продовжує розвиватися ринкова економіка. Це зумовлює розквіт фінансової науки. Характерною ознакою західної фінансової науки XIX—XX ст. була її спрямованість на дослідження сутності та закономірності розвитку державних фінансів. На формування державної економічної, зокрема, фінансової політики капіталістичних країн протягом 40—70-х років XX ст. суттєво вплинула теорія англійського економіста Дж. М. Кейнса. У 50—60-х роках XX ст. послідовники Кейнса продовжували розвивати його ідеї. Потім цей напрям економічної думки отримав назву неокейнсіанство. У роботах неокейнсіанців важливе значення в організації державного втручання в економіку належить бюджету та бюджетній політиці. Отже, дослідивши історію розвитку фінансової науки можна стверджувати, що ідеї, висунуті вченими минулих століть, дістали подальший розвиток у сучасних теоріях і концепціях.Наприклад, теоретико-методологічні витоки монетаризму — це кількісна теорія грошей, характерна для XV—XVI ст. Теорія трьох факторів виробництва Ж-Б. Сея (XIX ст.) продовжила свій розвиток у неокласиків XX століття. Слід зауважити, що характерною особливістю сучасної фінансової науки є плюралізм, різноманітність фінансових теорій, ідей, гіпотез, концепцій та їх взаємодоповнювальне конкурентне співіснування й розвиток.