7.4. Міжнародні регіони міграції

Перший масовий міжконтинентальний перелив робочої сили був насильницьким. Це було пов'язано з розвитком работоргівлі в XVII-XIX ст. Внаслідок такого переливу населення Африки за 1650-1850 рр.. зменшилася на 22%.

Що стосується переміщення вільних осіб найманої праці, то найбільшим міграційним потоком був виїзд європейців за океан в XIX-XX ст. У XIX ст. емігрували до 30 млн. чоловік. На початку XX ст. до Першої світової війни з Європи виїхали понад 19 млн. чоловік, в 1914-1918 рр.. міграція була перервана, а потім відновилася, і за період 1918-1939 рр. емігрували 9 млн. чоловік. Друга світова війна знову перервала заокеанську міграцію населення з Європи, після закінчення війни вона пожвавилася, а потім пішла на спад.

Куди конкретно направлялися емігранти? Перш за все в США, де бурхливо розвивався капіталізм, якому були потрібні робочі руки. Їхали також у Канаду, в Австралію, Нову Зеландію, Аргентину та інші країни. Імміграція стала найважливішим джерелом зростання їх населення. Їхали ж із європейських країн - з Ірландії та Англії, Франції та Німеччини.

В останні десятиліття склалися нові світові ринки робочої сили.

1 регіон міграції. В Західній Європі тільки в країнах ЄС налічується 13 млн. мігрантів і членів їх сімей. Основну частину іммігрантів приймають такі західноєвропейські країни, як Німеччина, Франція, Англія, а також Бельгія, Нідерланди, Швеція і Швейцарія. Так, у ФРН налічується 4630 тис. іноземців, у Франції - близько 4 млн. переважно вихідців з Північної Африки, в Бельгії - близько 1 млн. іспанців та італійців. У пропорційному відношенні більш усього іноземців у Люксембургу -44% населення, у Латвії – 18%, на Кіпру і в Естонії – по 16%, в Іспанії – 12%, в Ірландії – 11%, в Австрії – 10%. Менше за 1% іноземців мешкає у Польщі, Румунії, Болгарії та Словаччині. Це можна пояснити недостатнім рівнем соціально – економічного розвитку цих країн. Лідерами серед країн -« постачальників» іноземців до країн ЄС є Туреччина (2,4 млн. людей), Марокко (1,8 млн. людей) і Албанія (1 млн. людей). Україна не входить навіть у десятку – офіційно наших співвітчизників у ЄС близько 600 тис. людей.

2 регіон міграції. В регіоні Близького Сходу нафтовидобувні країни також притягують на промисловість величезну кількість людей з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також з Греції, Туреччини, Італії.

До початку 90-х рр. тут працювало більше 4,5 млн. іноземців, в той час як число місцевих робітників склало тільки 2 млн. чоловік. Частка іммігрантів у загальній чисельності робочої сили окремих країн дуже значна.

Так, в Об'єднаних Арабських Еміратах вона складає 97%, Кувейті - 86,5%, Саудівської Аравії - 40%, тобто переважну або більшу частину всієї промислової робочої сили.

Особливу групу мігрантів на Близькому Сході складають євреї. За період з 1989 по 1994 р. з країн СНД до Ізраїлю виїхали понад 500 тис. осіб. Причини втечі євреїв з країн колишнього комуністичного регіону є наступні: повернення на етнічну батьківщину, відхід від політичної невизначеності і економічних труднощів, бажання возз'єднатися з родичами і з релігійних мотивів.

3 регіон міграції - США. Трудові ресурси цієї країни історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Іноземці і зараз складають близько 5% робочої сили країни. Повоєнна імміграція в Сполучені Штати складалася з декількох етапів. Перший представляв потужний європейський потік, коли в США з країн Західної Європи в'їхали 6,6 млн. чоловік. Другий почався в 1965 р., коли був прийнятий закон, який створив сприятливі умови для вихідців з Азії та Латинської Америки. З 1993 р. веде свій відлік третій етап, коли віддається перевага емігрантам з Європи - Ірландії, Італії, Польщі, а також з Аргентини. Означена переорієнтація призведе до того, що до початку третього тисячоліття США можуть стати країною, де білі виявляться в меншості в результаті прогнозованої високої народжуваності кольорового населення.

4 регіон міграції. Наступний міжнародний регіон міграції сформувався в Австралії. У цій країні трудяться 200 тис. іноземних робітників. Австралія, як і США, орієнтована на асиміляцію іммігрантів. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У відповідністю з нею в країну в першу чергу приймаються іммігранти, які вкладали інвестиції в її економіку.

5 регіон міграції. П'ятим центром трудової міграції є країни Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР) – Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань, Пакистан. Наприклад, традиційно до Японії прибували корейці, але останнім часом з'явилися й іранці, які виконують чорну роботу. У той же час Японія може вивозити робочу силу високої кваліфікації, яка супроводжує її прямі інвестиції в країни АТР. Цей тип міграції називають транзитною професійною міграцією.

6 регіон міграції. В Латинській Америці складається шостий центр тяжіння робочої сили, де іммігрантів приймають в основному Аргентина і Венесуела. Загальне число мігрантів сягає 3 млн. чоловік, більшість яких складають латиноамериканці. Але Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Чилі та Парагвай субсидують спеціальні програми по залученню східноєвропейців, у тому числі вихідців з колишнього СРСР. Вони гостро потребують нафтовиків, інженерів-хіміків, фермерів.

7 регіон міграції. Існує й африканський центр. За приблизними оцінкикам межнародна міграція в Африці становить 2 млн. чоловік. Багатші африканські країни приймають некваліфіванних працівників із сусідніх країн. ПАР зацікавлена ​​в притоці фахівців з колишніх країн СРСР, але на постійне місце проживання.

На 2010 рік у світі налічується 214 млн. мігрантів. Незважаючи на це, відсоткове співвідношення кількості мігрантів до загальної кількості населення Землі залишається відносно стабільним і зростає на 0,2 % (від 2,9% до 3,1 %) за останнє десятиріччя. Проте, відсоток мігрантів в країні значно варіює: Катар (87 відсотків), Об'єднані Арабські Емірати (70 відсотків), Йорданія (46 відсотків), Сінгапур (41 відсотка), і Саудівська Аравія (28 відсотків). Щодо міграційних процесів серед регіонів світу, то їхні обсяги й відносна частка до загального обсягу населення світу доволі неоднорідні (табл. 7.1).

Таблиця 7.1 . Кількість мігрантів по регіонах світу та їх частка по відношеннюдо населення світу (2010 р.)

Регіон	Мігранти (млн. чол.)	Частка мігрантів від населення світу (%)
Європа	69,8	9,5
Азія	61,3	1,5
Північна Америка	50	14,2
Африка	19,3	1,9
Латинська Америка	7,5	1,3
Океанія	6,0	16,8

Джерело: Trends in Total Migrant Stock: Ukraine [Електронний ресурс] / United Nations. ─ Режим доступу: http://esa.un.org/migration.

Об'єднані нації оприлюднили інформацію щодо найбільших країн-реципієнтів міжнародних мігрантів в 2010 р., де Україна входить в десятку лідерів (табл. 7.2).

Таблиця 7.2. Топ країн - реципієнтів міжнародних мігрантів за 2010 р.

Країна	Кількість міжнародних мігрантів (млн. чол.)
Сполучені Штати Америки	42,8
Російська Федерація	12,3
Німеччина	10,8
Саудівська Аравія	7,3
Канада	7,2
Франція	6,7
Об’єднане Королівство	6,5
Іспанія	6,4
Індія	5,4
Україна	5,3

За наявними офіційними даними, найбільшим у світі за обсягами міграції є міграційний коридор Мексика → США: на 2010 р. кількість мігрантів на цьому напрямку склала 11,6 млн. чол. Далі йдуть напрямки міграції в країнах колишнього СРСР: Росія → Україна і Україна → Росія, потім - Бангладеш → Індія; на цих напрямках велика кількість корінних жителів виявилися мігрантами, не за рахунок зміни місця проживання, а в результаті встановлення нових державних кордонів.

Таблиця 7.3. Найбільші світові міграційні коридори

Місце	Міграційний коридор	млн. чол.
1	Мексика → США	11,6
2	Росія → Україна	3,7
3	Україна →  Росія	3,6
4	Бангладеш → Індія	3,3
5	Туреччина → Німеччина	2,7
6	Казахстан → Росія	2,6
7	Росія → Казахстан	2,2
8	КНР → Гонконг	2,2
9	Індія → ОАЕ	2,2
10	КНР → США	1,7
11	Філіппіни → США	1,7
12	Афганістан → Іран	1,7
13	Індія → США	1,7
14	Пуерто-Ріко → США	1,7
15	Західний берег ріки Йордан → Сирія	1,5
16	Індія → Саудівська Аравія	1,5
17	Індонезія → Малайзія	1,4
18	Буркіна-Фасо → Кот-д'Івуар	1,3
19	Велика Британія → Австралія	1,2
20	В'єтнам → США	1,2
21	Пакистан → Індія	1,2
22	Сальвадор → США	1,1
23	Малайзія → Сингапур	1,1
24	Індія → Бангладеш	1,1
25	Південна Корея → США	1,1
26	Пакистан → Саудівська Аравія	1
27	Єгипет → Саудівська Аравія	1
28	Куба → США	1
29	Білорусь → Росія	1
30	Узбекистан → Росія	0,9