7.3. Регулювання міжнародних міграційних процесів

Державна міграційна політика - це цілеспрямована діяльність держави з регулювання процесів експорту та імпорту робочої сили в дану країну або з неї.

Основні методи регулювання ММРС:

1. Адміністративно-правові методи:

а) заходи національного законодавства, що визначають юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів у даній країні;

б) дію національних служб імміграції;

в) заходи міжурядових угод регулювання ММРС.

2. Економічні методи:

а) здійснення вербування іноземних робітників:

- надання роботи;

- більш високий рівень зарплати;

- надання житла, поліпшення житлових умов;

- отримання кваліфікації та освіти;

- медичне обслуговування;

б) залучення до вербування іммігрантів приватних посередників;

в) видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном.

Три рівні регулювання ММРС:

1. Національний - сукупність заходів окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні:

- Міністерство закордонних справ (видача віз);

- Міністерство юстиції;

- Міністерство праці та соціальної політики (видача дозволів на роботу);

- Національні міграційні служби (видача дозволів на в'їзд в країну і на час перебування в країні).

2. Міжнародний - система заходів з регулювання ММРС в регіонах світового співтовариства

2.1. Міжнародна організація праці - це міжнародна урядова організація створена в 1919 р., яка з 1946 р. є спеціалізованою інституцією ООН), діє у таких сферах міграції робочої сили:

• регламентація робочого часу;

• регламентація набору робочої сили;

• боротьба з безробіттям;

• забезпечення нормальних умов життя і роботи емігрантів;

• реформування питань соцстраху та соцзабезпечення;

• організація професійно-технічного навчання.

2. Міжнародна організація міграції є міжнародною міжурядовою організацією, заснованою під час конференції у м. Брюсселі 5 грудня 1951 року, діє у таких сферах міграції робочої сили:

• розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків;

• надання допомоги в питаннях організації міграції;

• розвиток технічного співробітництва в області міграції;

• запобігання "відпливу умів" і рееміграції;

• надання експертних послуг з питань ММРС.

В даний час чимале число глобальних установ та організацій (насамперед, в рамках ООН), а також регіональних угруповань продовжують займатися проблемами, пов'язаними з міграцією населення і трудових ресурсів. Так, Комісія ООН з народонаселення має фонд, частина котрого використовується на субсидування національних програм в області міграціїції населення. Діяльність Міжнародної організації праці (МОП) передбачає в якості однієї зі своїх цілей регулювання міжкраїнної міграції населення. У документах ЮНЕСКО є положення, спрямовані на поліпшення освіти трудящих-мігрантів і членів їх сімей. Зростає роль Міжнародної організації з міграції (МОМ), метою якої є забезпечення впорядкованої і планової міжкраїнної міграції, її організація, обмін досвідом та інформацією з цих питань.

Як відомо, основоположні документи міжнародних організацій мають велике значення стосовно національного законодавства, оскільки при формуванні національної політики в області трудової міграції між країнами повинні бути враховані норми міжнародних конвенцій. Так, країни-імпортери трудових ресурсів, постійно відчувають потреби у залученні робочої сили, свою імміграційну політику основують насамперед на заходах регулювання чисельності та якісного складу трудящих-мігрантів, а в якості інструменту регулювання використовується показник імміграційної квоти, який щороку розраховується і затверджується в країні-імпортері. При визначенні квоти враховуються потреби країни в іноземній робочій силі і по окремих категоріям населення (статево-віковими групами, освіти і т. п.), а також стан національних ринків праці та житла, політична та соціальна ситуація в країні-імпортері.

Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (МОП) цілі еміграційної політики країн-експортерів полягають у тому, що еміграція робочої сили повинна сприяти скороченню безробіття, надходження валютних коштів від трудящих-емігрантів, які використовуються для збалансованості експортно-імпортних операцій; емігрантам за кордоном повинен бути забезпечений відповідний життєвий рівень; вимога повернення на батьківщину емігрантів поєднується з придбанням ними в зарубіжних країнах професії та освіти.

2. Інтеграційний - заходи з регулювання ММРС в рамках інтеграційного об'єднання: - надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання;

• створення спільних інформаційних систем з міграції робочої сили в рамках інтеграційного об'єднання;

• прийняття спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією; - прийняття спільних технічних заходів контролю над емігрантами.

В ЄС прийнята "Хартія основних соціальних прав робітників ЄС" (підписана 9 грудня 1989 р.), в розділі 1 визначено, що " Кожний працівник Європейського Співтовариства має право на свободу пересування по всій території Співтовариства за умови обмежень, виправданих громадським порядком, громадською безпекою або громадським здоров'ям " (стаття 1) , "свобода пересування дає можливість будь-якому працівникові здійснювати у Співтоваристві будь-яку діяльність за будь-якою професією відповідно до принципів рівного ставлення щодо прийняття на роботу, умов праці і соціального захисту в країні перебування" (стаття 2). Таким чином, в цьому документі декларується, що створення єдиного екомічного простору підкріплюється його соціальним забезпеченням.

Державна міграційна політика поділяється на 2 види: еміграційну та імміграційну, кожна з яких має свої цілі і завдання.

Регулювання імміграції

Держави визначають категорії "бажаних" мігрантів:

• працівники новітніх і перспективних професій;

• некваліфіковані робітники, готові за мінімальну оплату виконувати важку, шкідливу роботу;

• володарі рідкісних професій;

• світові знаменитості;

• великі підприємці, готові інвестувати капітал і створювати нові робочі місця.

Законодавства всіх країн встановлюють жорсткі вимоги до рівня освіти, стажу роботи, стану здоров'я, враховується політичний і соціальний стан іммігранта, його фінансові можливості та походження грошей.

Географічна і національна структура імміграції регулюється за допомогою квот на в'їзд іммігрантів з певних країн.

Заходи щодо стимулювання виїзду іммігрантів з країни:

- надання матеріальної допомоги особам, які бажають виїхати;

• професійне навчання іммігрантів;

• надання економічної допомоги країнам - експортерам робочої сили по створенню у них робочих місць.

Регулювання еміграції

• регулювання масштабів еміграції та якісного складу робочої сили політикою стримування виїзду кваліфікованих фахівців;

• використання еміграції для поліпшення економічного стану країни-експортера робочої сили шляхом стимулювання залучення в країну валютних коштів емігрантів;

• створення фондів для дотримання прав мігрантів за кордоном та накопичення коштів для соцзабезпечення;

• вживання заходів щодо взаємного захисту інтересів країн імпортерів та експортерів робочої сили.