Золотовалютний стандарт Бреттон-Вудська валютна система – із 1944 р.

У розпал Другої світової війни, що підірвала економіку більшості країн світу, виникла гостра необхідність в розумній світовій валютній системі в післявоєнний період, а також у створенні організації, яка могла б нею керувати. Біля витоків цієї організації стояли США та Англія.

У 1944 році, незадовго до закінчення Другої Світової війни, основні учасники процесу міжнародної торгівлі (44 країни, включаючи СРСР) зустрілися на конференції в містечку Бреттон-Вудс, штат Нью-Гемпшир, США, щоб прийти до угоди про майбутню міжнародну валютну систему. На цій конференції був заснований Міжнародний Валютний Фонд для впровадження і керівництва прийнятої валютної системи, що отримала назву Бреттон-Вудської, а також Світовий банк. Всі країни підписали заключний акт 22 липня, з них 29 країн згодом підписали погоджувальний акт МВФ, який формально почав діяти 27 грудня 1945, а фінансові операції - з 1 березня 1947 р. СРСР відмовився підписати цей документ і надовго виключив себе з міжнародної валютної системи.

Золотовалютний стандарт - друга міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара США, який, в свою чергу, був конвертованим у золото за фіксованим курсом.

Основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи:

1. Золото залишалося монополістом при проведенні остаточних розрахунків між країнами, але масштаби використання золота як міжнародного еквівалента і його регулююча роль було значно втрачено.

2. Поряд із золотом, як кредитні кошти або як резервна валюта, широко використовувалися дві національні валюти: долар США і, в меншій мірі, англійський фунт стерлінгів. Американський долар обмінювався на золото за фіксованою ціною 35 доларів за 1 тройську унцію золота (31,1 гр)

3. Порівняння валют і їх взаємний обмін (система валютних курсів) здійснювався на підставі офіційних валютних паритетів, які виражалися в золоті або в доларах США. Ці паритети були стабільними і на практиці практично не змінювалися.

4. Ринкові курси валют не повинні були відхилятися ні вниз, ні вгору від фіксованих доларових паритетів цих валют, більш ніж на 1%, тобто всі інші валюти жорстко "прив'язувалися" до долара.

5. Національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на іншу за курсом, який міг коливатися в вищеназваних межах.

6. Державні органи здійснювали контроль за валютними операціями, постійно зберігали допустимий рівень коливання валютного курсу за допомогою валютної інтервенції та відстежували, щоб всі операції проводилися за офіційним курсом.

7. Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося за посередництвом МВФ, який забезпечував країнам-учасницям збереження офіційного валютного паритету, курсів валют і вільної конвертованості валют.

За своїм характером Бреттон-Вудська валютна система була золотодевізною системою фіксованих валютних курсів. Сенс її полягав в тому, що США повинні були на першу вимогу обмінювати долари на золото в будь-яких масштабах і без будь-яких обмежень. Решта країн повинні були зафіксувати курси своїх валют до долара і підтримувати цей курс в межах 1% коливань по відношенню до паритету.

У березні 1968 р. головні промислові країни розділили офіційний та приватний ринки золота, а в серпні 1971 р. США офіційно припинили конвертувати долари в золото за офіційним курсом. Прагнучи врятувати систему фіксованих валютних курсів, у грудні того ж року членам МВФ вдалося домовитися про розширення меж коливань курсів в межах 2,25% у кожну сторону від паритету. Ця домовленість протрималася близько року, але потім також була скасована. Бреттон-Вудська валютна система фіксованих валютних курсів зазнала краху.

У післявоєнний період товарні ціни зростали, офіційна ціна золота не змінювалася - золотий вміст валют не відображав їхню купівельну спроможність по відношенню товарам і послугам. Таким чином, золото не було основою формування валютних курсів - тільки в період фактичного золотого обігу курси валют були безпосередньо пов'язані з золотом. Курси валют були піддані несподіваним стрибкоподібним змінам у ході офіційних девальвацій і ревальвацій. Бреттон-Вудська система виявилася нездатною забезпечити відносну тривалу стабільність обмінних курсів валют. Прагнення зміцнювати курси валют країн-членів МВФ по відношенню до долара США містило в собі принципові протиріччя - зміцнення могло відбуватися тільки за рахунок ослаблення американського долара. А оскільки вся система договірно-фіксованих курсів будувалася на непорушності долара, його ослаблення означало підрив основ усієї Бреттон-Вудської валютної системи.