Європейська економічна зона

Європейська економічна зона (ЄЕЗ, European Economic Area, EEA) - створена 1 січня 1994 року з метою надати можливість країнам, які не є членами ЄС, приєднатися до Європейського спільного ринку.

Між країнами Європейської економічної зони встановлені вимоги на забезпечення наступних «свобод»:

• вільна торгівля товарами,

• вільна торгівля послугами,

• вільне пересування трудових ресурсів,

• вільне пересування капіталу.

В структуру ЄЕЗ входять такі інститути:

• Рада - верховний орган прийняття рішень (члени Ради ЄС, члени Європейської комісії, по одному представнику від кожного члена ЄАВТ),

• Спільний комітет - форум для обміну думками та інформацією, орган для пошуку і прийняття рішень (високі посадові особи Комісії та держав-членів ЄС і ЄАВТ),

• Консультативний комітет (члени Економічного і соціального комітету ЄС, члени Консультативного комітету ЄАВТ),

• Спільний парламентський комітет.

4.4. Інтеграційні процеси в Північній Америці (нафта)

Першою офіційною акцією, спрямованою на активізацію інтеграційних процесів у Північній Америці, став «план Еббота» (1947г.), метою якого було стимулювання інвестицій США в провідні галузі канадської економіки.

У 1959 р. США і Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, яке сприяло впровадженню американських стандартів в канадське виробництво військової техніки.

У 1965 р. - висновок двосторонньої угоди про лібералізацію торгівлі продукцією автомобілебудування, що стимулювало інтеграцію та багатьох інших галузей, пов'язаних з виробництвом автомобілів.

У 1988 р. після трирічних переговорів було підписано ам-канад - угода про вільну торгівлю (CUSFTA), згідно з яким протягом 10 років між США і Канадою повинна була сформуватися ЗВТ.

Економічна інтеграція США з Канадою та їх співпрацю з західноєвропейськими партнерами перестала задовольняти США. Зміна політичної та економічної ситуації в світі наприкінці 80-х рр., активізація інтеграційних процесів в Європі та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, зростаюча конкуренція з боку Японії, соціально-політичні реформи в країнах Латинської Америки послужили поштовхом для активізації інтеграційних процесів на тристоронній основі: між США, Канадою і Мексикою. В результаті інтеграційні процеси у Північній Америці вийшли за межі двох держав, був укладений договір про північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), яка набрала чинності 1 січня 1994 р. Територія блоку становить велику територію з населенням 370 млн. чоловік і потужним економічним потенціалом. Щорічне виробництво товарів і послуг цими країнами складає 7 трлн. дол. На їх частку доводиться близько 20 всього обсягу світової торгівлі.

НАФТА - перша угода, підписана між двома високо розвиненими країнами і країною, що розвивається.

Таблиця 4.5 . Основні показники економічного розвитку країн-учасниць НАФТА в 1992р. при підписанні Договору

	Населення	ВВП (млрд.дол)	ВНП на душу населення (дол)	Експорт (млрд.дол)	Імпорт (млрд.дол)
США	255,0	5920,2	23240	640,5	670,1
Канада	27,4	493,6	20710	150,5	153,7
Мексика	89,5	329,0	3470	42,8	52,7

Принципові положення договору НАФТА:

• поетапне, протягом 15 років, скасування митних зборів на товари, якими торгують між собою США, Канада, Мексика;

• захист північноамериканського ринку від експансії азіатських і європейських компаній, що намагаються уникнути американських мит шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику;

• лібералізація інвестиційного режиму, зняття заборони на капіталовкладення та конкуренцію американських та канадських компаній у банківському та страховому ділі в Мексиці;

• розробка спільної програми по боротьбі із забрудненням навколишнього середовища

• забезпечення високого рівня захисту інтелектуальної власності.

Для успішного виконання Договору була створена інституційна структура НАФТА, яка включає Комісію з вільної торгівлі на рівні міністрів торгівлі, Секретаріат і робочі групи (з торгівлі товарами, з торгівлі с /г продукцією, за стандартами, з фінансових послуг і т.д.). Але, на відміну від ЄС, в НАФТА відсутні будь наднаціональні структури.

Один з головних результатів функціонування НАФТА - досягнення торгового ефекту. Частка взаємного експорту зросла з 43% в 1990 р. до 56% в 2005 р. Ще один важливий результат стимулювання руху прямих інвестицій між країнами (за 10 років обсяг взаємних прямих інвестицій збільшився в 2 рази). Максимальні переваги від інтеграції одержують США завдяки більш ємного внутрішнього ринку, але чималі переваги мають також Канада і Мексика, конкурентоспроможність продукції яких зросла.

Одночасно у НАФТА існують великі проблеми. Одна з них - асиметричність інтеграційних процесів, активно йдуть між Мексикою та США, Канадою та США, тоді як між Мексикою та Канадою зв'язки залишаються на низькому рівні (в 2005 р. частка Мексики в експорті Канади склала 0,7%). Серед інших проблем - субсидування сільськогосподарського експорту США, що негативно позначається на рівні конкурентоспроможності аналогічної мексиканської продукції і веде до скорочення числа зайнятих у сільському господарстві Мексики. Однією з найгостріших є проблема нелегальної міграції мексиканців в США - хоча ще в 2000 р. президент Мексики запропонував поступово перейти до вільного переміщення осіб НАФТА протягом 10 років, переговори з цієї проблеми були зірвані через події вересня 2001 в США.