4.3. Інтеграційні процеси в Західній Європі

Держави, які утворюють інтеграційну спільність, зберігають свою самостійність і суверенітет. Разом з тим, деяку частину своїх суверенних прав і прерогатив вони передають в наднаціональні органи. В результаті посилення взаємозалежності країн і доцентрових тенденцій відбувається втягування нових учасників в інтеграційний процес.

Фактори, що сприяли західноєвропейської інтеграції:

• господарський механізми країн Західної Європи опинилися в більшій мірі і значно раніше, ніж у країн інших регіонів, підготовленими до тісної взаємодії один з одним;

• висока залежність західноєвропейських країн від зовнішніх ринків, схожість їх економічних структур, територіальна близькість;

• відмова країн Східної Європи від ринкової економіки, створення РЕВ стали перешкодою розвитку економічних зв'язків між Східною і Західною Європою;

• прагнення західноєвропейських країн зміцнити позиції на світовому ринку у боротьбі з потужним конкурентом - США;

• прагнення компенсувати розвал колоніальної системи і втрату втрачених колоніальних можливостей і торговельних зв'язків.

Європейський Союз

 Європейський союз (ЄС) є найрозвиненішим інтеграційним утворенням в світі і представляє собою вищу форму інтеграції. ЄС послідовно пройшов усі вищеназвані форми інтеграції і в даний час знаходиться на стадії політичного об'єднання. Зараз стан цього об'єднання можна визначити як проміжне між найвищою сходинкою економічної та політичної інтеграції та початкової стадією утворення єдиної конфедеративної держави.

Етапи західноєвропейської інтеграції

1952 р. - підписаний Договір про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) за участю ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембурга. Економічна необхідність та економічні інтереси підштовхнули недавніх ворогів (тільки 7 років тому закінчилася війна) до об'єднання. Зауважимо, що інтеграція країн почалася з інтеграції бізнесу - вихідною точкою об'єднавчих процесів стало галузеве співробітництво, що охоплюють базові галузі економіки (вугледобувну, сталеливарну).

1957-1958 рр. - Підписано два Римських договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом), до яких увійшли ті ж шість країн. Євратом було створено за моделлю ЄСВС і мало теж галузеву спрямованість, визначаючи спільний розвиток в області атомної енергетики.

Особливо важливе значення мав Договір про створення ЄЕС, який складався з 275 статей. У ньому були визначені цілі створення ЄЕС:

• поступове зняття всіх обмежень в торгівлі між країнами-членами;

• встановлення загального митного тарифу по відношенню з третіми країнами;

• ліквідація обмежень для вільного переміщення капіталів, людей, послуг;

• проведення спільної політики в галузі сільського господарства та транспорту;

• зближення економічного законодавства країн-учасниць і т.д.

1967 р. - утворюється Європейське Співтовариство шляхом договору про злиття, в результаті якого створена єдина Рада та єдина Комісія для трьох європейських співтовариств ЄОВС, ЄЕС і Євратому.

1968 р. - утворення митного союзу: ліквідовані торгові обмеження у взаємній торгівлі, встановлено єдиний митний тариф по відношенню до третіх країн, почала проводитися активна політика в області конкуренції, прискорювався процес перетворення національних монополій в транснаціональні, впроваджена єдина сільськогосподарська політика. За ці роки ЄЕС "обросло" безліччю допоміжних організацій - в 1962 р. був створений аграрний фонд ЄЕС (ФЕОГА), необхідний для координації аграрних політик країн-учасниць, розвитку АПК, підтримки вищих єдиних с/г цін, субсидування експорту аграрної продукції.

1978 р. - створення Європейської валютної системи, що базується на трьох основних елементах:

1) єдина розрахункова одиниця - ЕКЮ (ECU - European Currency Unit);

2) система «європейської валютної змії», тобто з одного боку - тісна прив'язка валют одна до одної (± 1,12%), з іншого - спільне коливання по відношенню до долара (± 2,25%);

3) створення Європейського фонду валютного співробітництва (ЕФВС) за рахунок об'єднання частини (20%) національних золотовалютних резервів країн-учасниць.

1985 р. - Підписання Шенгенської угоди.

1986-1987 рр. - Завершення створення єдиного внутрішнього ринку, що було зафіксовано в Єдиному європейському акті (набрав чинності в 1987 р.). Взагалі, ЄЕС з початку його утворення називали Загальним ринком, але остаточно він оформився після підписання Єдиного європейського акта (ЄЄА).

1992 р. - підписання Маастрихтського договору про утворення Європейського союзу, що передбачає єдине громадянство ЄС (паралельно з національним громадянством), формування валютного, економічного та політичного союзів. Договір набув чинності 1 листопада 1993 р., давши спільноті нову назву - Європейський Союз.

1999 р. - початок переходу до єдиної валюти - євро.

2004 - підписання Конституції ЄС (в силу не вступила).

2007 - підписання Договору про реформування в Лісабоні.

2007 - шосте розширення ЄС - приєднання Болгарії та Румунії. Відзначається 50-річний ювілей створення ЄЕС.

19 листопада 2009 - обраний перший постійний голова Європейської ради.

1 грудня 2009 - вступ в силу Лісабонського договору, згідно з яким Євросоюз стає правосуб'єктності.

До теперішнього часу вже створено систему наддержавних органів ЄС, включають: Європейська рада, Європейський парламент, Рада Європейського Союзу, Європейську комісію та Європейський суд.

Європейська рада складається з глав держав або урядів держав-членів. У нього входять також голова Європейської комісії, міністри закордонних справ і один із членів Комісії. Він визначає основні стратегічні напрямки діяльності Союзу і приймає рішення на сесіях, які проводяться щонайменше двічі на рік.

Рада визначає основні стратегічні напрями розвитку ЄС. Вироблення генеральної лінії політичної інтеграції - основна місія Європейської ради. Поряд з Радою міністрів Європейська рада наділена політичною функцією, що полягає у зміні основних договорів європейської інтеграції. Його засідання проходять не менш ніж двічі на рік - або в Брюсселі, або в головуючої державі під головуванням представника держави-члена, який очолює в даний час Раду Європейського союзу. Засідання тривають два дні. Рішення ради обов'язкові для підтримки їх держав.

Європейська комісія є виконавчим органом і несе відповідальність за дотримання виконання Договору. Її повноваження полягають у законодавчій ініціативі та контролі за правильністю застосування положень Договору і рішень інститутів ЄС. Вона може поставити питання про порушення якою-небудь державою-членом ЄС умов Договору і рішень ЄС і передати справу до Європейського суду. Комісія розробляє і проводить в життя політику ЄС.

Комісія відіграє головну роль у забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, спрямованої на виконання основоположних Договорів. Вона виступає із законодавчими ініціативами, а після затвердження контролює їх втілення в життя. У разі порушення законодавства ЄС Комісія має право вдатися до санкцій, у тому числі звернутися до Європейського суду. Комісія володіє значними автономними правами в різних областях політики, в тому числі аграрної, торгової, конкурентної, транспортної, регіональної і т. д. Комісія має виконавчий апарат, а також управляє бюджетом і різними фондами та програмами Європейського союзу.

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів) складається з міністрів урядів держав-членів. Він несе відповідальність за прийняття основних політичних рішень Співтовариства на основі пропозицій, висунутих Європейською комісією. Рада міністрів володіє реальною владою - приймає остаточні рішення з усіх аспектів законодавства ЄС. Поряд з Європейським парламентом, один з двох законодавчих органів Cоюза і один з семи його інститутів. До Ради входять 27 міністрів урядів країн-членів у складі, що залежить від обговорюваного кола питань. При цьому, не дивлячись на різні склади, Рада вважається єдиним органом. На додаток до законодавчих повноважень Рада також наділена виконавчими функціями в галузі загальної зовнішньої політики і політики безпеки

Європейський парламент обирається на 5-річний термін і складається з 745 депутатів, число яких від кожної країни залежить від чисельності населення. Рада та Парламент приймають рішення спільно з ряду найбільш важливих напрямків. Якщо Рада та Парламент не можуть прийти до згоди з якої-небудь постанови або директивіи, передбачається досягнення компромісу шляхом створення погоджувального комітету. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Члени Європейського парламенту об'єднуються не за національною ознакою, а відповідно до політичної орієнтацієї. Основна роль Європарламенту - затвердження бюджету ЄС. Крім того, практично будь-яке рішення Ради ЄС вимагає або схвалення Парламенту, або принаймні запиту його думки. Парламент контролює роботу Комісії і володіє правом її розпуску.

Європейський суд покликаний забезпечувати, щоб при інтерпретації та застосуванні Договору дотримувався закон. Він виступає в якості вищого апеляційного суду ЄС.

Суд регулює розбіжності між державами-членами, між державами-членами і самим Європейським союзом; між інститутами ЄС; між ЄС і фізичними або юридичними особами, включаючи співробітників його органів (для цієї функції недавно був створений Трибунал цивільної служби). Суд дає висновки за міжнародними угодами; він також виносить попередні (преюдиціальні) постанови за запитами національних судів про тлумачення установчих договорів та нормативно-правових актів ЄС. Рішення Суду ЄС обов'язкові для виконання на території ЄС. За загальним правилом юрисдикція Суду ЄС поширюється на сфери компетенції ЄС. Відповідно до Маастрихтського договору Суду надано право накладати штрафи на держави-члени, які не виконують його постанови. Суд складається з 27 суддів (по одному від кожної з держав-членів) і восьми генеральних адвокатів. Вони призначаються на шестирічний термін, який може бути продовжений. Кожні три роки оновлюється половина складу суддів.

 В процесі прийняття рішень ЄС беруть участь і взаємодіють: Європейска комісія (готує пропозиції), Європейський парламент (висловлює думку про пропозиції), Рада міністрів (приймає остаточні рішення), Європейська комісія (відповідає за здійснення прийнятих рішень). Європейський парламент спільно з Радою і Європейською комісією приймають постанови та рішення, а також дають рекомендації і роблять висновки.

Таблиця 4.3 . Етапи розширення Європейського Союзу

Рік	Кількість країн-членів	Держави, що приєдналися	Територяя (тис.кв.км)	Населення (млн.чол)
1957	6	Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія	1,167	185
1973	9	+ Великобританія, Данія, Ірландія	1,524	273
1981	10	+ Греція	1,658	287
1986	12	+ Іспанія, Португалія	2,252	338
1995	15	+ Австрія, Фінляндія, Швеція	3,234	370
2004	25	+ Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Кіпр, Мальта, Латвія, Литва, Естонія	-	453
2007	27	Румунія, Болгарія	4,892	501

В даний час ЄС є найпотужніший економічний блок, здатний реально конкурувати з США і Японією. ЄС - це економічний блок з населенням понад 500 млн. чол., ВНП - більше 16 трлн. дол. На його частку припадає 21% світової торгівлі (США - 20%).