1.4 Особливості обчислювального опрацювання розімкненого теодолітного ходу

Спочатку виписують із схеми у координатну відомість значення виміряних кутів діагонального ходу. Потім визначають кутову нев’язку

діагонального ходу:

Щоб знайти практичну суму кутів , підсумовують усі виміряні праві кути діагонального ходу, включаючи суміжні з полігоном. Теоретична сума кутів

(11)

де - дирекційний кут відносно початкової і кінцевої ліній;

n – кількість кутів діагонального ходу.

Наприклад. Згідно схеми теодолітного ходу практична сума кутів (див. графу 2,табл.1.)

Теоретична сума

Оскільки дирекційний кут вимірюється в межах , виключимо з отриманого нами результату 360⁰:

.

Кутова нев’язка

Допустимо кутова нев’язку визначають за формулою (3)

Отримана кутова нев’язка менша за допустиму, незначна за величиною, тому внесена з протилежним знаком в кут, що має десяті частини мінути.

Потім за формулою (4) обчислюють дирекційні кути, починаючи з дирекційного кута початкової лінії.

Наприклад. (див. графу 5,табл.1.)

Для контролю в обчисленнях треба отримати дирекційний кут кінцевої лінії:

За дирекційними кутами знаходять румби. За румбами і горизонтальними прокладеннями ліній визначають приростки координат так само, як і в замкненому ході.

Нев’язки в приростках координат діагонального ходу

(12)

де , та , - координати, відповідно, початкової та кінцевої точок ходу.

Наприклад.

Сума приростків координат (див. графу 8, 9, табл.1.)

Теоретична сума приростків координат (див. графу 12, 13)

Таким чином, нев’язки приростків координат

Абсолютну та відносну нев'язки визначають за формулами ( 6 ) та ( 7 ). При ньому

Приростки координат виправляють так само, як і в замкненому ході. Закінчують обчислювальне опрацювання діагонального ходу

визначенням координат точок, які отримують за формулами ( 10 ).

1.5. Побудова точок теодолітного ходу за координатами

На листі паперу формату А-2, використовуючи олівець твердістю не менше Т, будують прямокутну сітку квадратів із сторонами 10см. Побудову сітки зручно робити з допомогою лінійки Дробишева, принцип користування якою оснований на властивості прямокутного трикутника, що виражається теоремою Піфагора. Вона має шість вирізів і довге скошене ребро. У кожному вирізі є скошений край - дуга кола з радіусом 10, 20, 30, 40, 50 см з центром на початковій рисці першого вирізу.

Щоб побудувати сітку розміром 50 * 50 см, роблять так: вподовж нижнього краю листа по скошеному довгому ребру лінійки відточеним олівцем проводять пряму лінію. Потім лінійку розташовують на проведеній лінії так, щоб нульовий виріз знаходився на відстані 6-8 см від лівого краю листа, а викреслену лінію було видно у всіх вирізах. У вирізах з 0, 10, 20, 30, 40, 50 см рисками по скошених краях, пересікаючи лінію, проводять дуги.

Повертають лінійку приблизно на 90° до проведеної лінії. Суміщають нульову риску лінійки з крайнім лівим штрихом побудованої раніше лінії і по скошених краях віконець проводять дуги радіусом 10, 20, 30. 40, 50 см. Потім знову прикладають лінійку нульовою рискою до 50 см штриха цієї ж горизонтальної лінії і повертають її так, щоб скошений край кінця лінійки пересік дугу кола радіусом 50 см з центром на крайньому лівому штрисі горизонтальної лінії. Точка пересікання дуг створює вершину прямокутного трикутника.

Аналогічним методом лінійної засічки, тими ж радіусами 50 см, з кінця та початку горизонтальної лінії, находять четверту вершину сітки квадратів. З'єднавши олівцем вершини сітки квадратів за допомогою лінійки Дробишева, відмічають на отриманих крайніх лініях межі десяти сантиметрових відрізків. З'єднавши відмічені межі на протилежних крайніх сторонах, отримують сітку квадратів. Для контролю прикладають скошений край лінійки до вершин крайніх сторін сітки так, щоб він проходив через всі інші вершини по діагоналі. Відхилення вершин квадратів не повинне перевищувати 0,2 мм.

У випадку відсутності лінійки Дробишева, можна скористатись нормальною лінійкою довжиною 50 см, застосовуючи такий же метод побудови.

Координатну сітку оцифровують сотнями метрів, виходячи з прийнятого масштабу й отриманих координат точок. Сенс оцифрування полягає в тому, щоб ділянка розмістилася приблизно посередині координатної сітки.

Побудова точки 1 теодолітного ходу з координатами робиться так. Знаходять квадрат, в середину якого попадає ця точка. Координати

лівого нижнього кута x = 0.00м , у = 0.00м. Координати правого нижнього кута x = 0.00м , у =200.00м. Від цих вершин відкладають вимірником, за напрямком росту x-ів відрізки, що дорівнюють 142,00 м. Їхні величини визначають в масштабі плану (М 1 : 2000) по лінійці з поперечним масштабом. Точки з координатами з'єднують тонкою лінією. Вподовж неї від лівого кінця відкладають в масштабі відрізок довжиною 142.00 м, відмічають точку і підписують номером 1.

. Аналогічно виконують побудову всіх точок теодолітного ходу. Точність побудови - контролюється. Для цього вимірювачем, на масштабній лінійці, відкладають горизонтальне прокладення ліній теодолітного ходу й порівнюють його з відстанню, отриманою на плані.

Після побудови усі допоміжні лінії витирають гумкою, з'єднують сусідні точки теодолітних ходів тонкими лініями для подальшого нанесення ситуації. Пункти теодолітного ходу оформляються згідно з вимогами «Умовних знаків ...» [ 3 ].