Тема 17: Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

Питання для обговорення

1. Поняття та види особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

2. Право на ім’я. Підстави та порядок зміни імені фізичною особою.

3. Честь, гідність та ділова репутація як об’єкти правової охорони. Захист права на честь і гідність.

4. Право на інформацію. Поняття та види інформації. Особливості правової охорони відкритої, конфіденційної та таємної інформації.

5. Правова охорона особистих паперів та кореспонденції. Розпорядження особистими паперами. Обмеження права на таємницю кореспонденції.

6. Охорона інтересів фізичної особи при проведенні фото -, кіно -, теле - та відеозйомок.

7. Гарантії права на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості.

8. Інші особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (право на місце проживання, на недоторканість житла, на вибір роду занять, на свободу пересування, на свободу об’єднання та на мирні збори).

Методичні вказівки

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне існування фізичної особи згідно положень ЦК України належать:

1) право на ім’я та право на його зміну;

2) право на повагу до честі та гідності;

3) право на недоторканість ділової репутації;

4) право на індивідуальність;

5) право на особисте життя та його таємницю;

6) права на інформацію;

7) право на особисті папери та право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів;

8) право на таємницю кореспонденції;

9) охорона інтересів особи при проведенні фото-, кіно-, теле та відеозйомок та інтересів особи, яка зображена на художніх творах;

10) право на свободу творчості;

11) право на місце проживання;

12) право на недоторканість житла;

13) право на вибір роду занять;

14) право на свободу пересування;

15) право на свободу об’єднання та мирні збори.

Крім положень Конституції та Цивільного кодексу правове регулювання відносин у галузі особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування здійснюється комплексом міжнародних документів та законів України. До найважливіших з них можна віднести: Загальну декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Конвенцію про права дитини 1989 р., Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р., Основи законодавства України про культуру 1992 р., Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р., Закон України “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р., Закон України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 р., Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р., Закон України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 року в редакції Закону від 21.09.99 р та інші. До джерел регламентації відносин у сфері охорони особистих немайнових прав особи, що забезпечують її соціальне буття можна також віднести підзаконні акти. Зокрема, Положення “Про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові”, затверджене постановою КМУ. Суттєве значення на розвиток даної групи суспільних відносин відіграють постанови та роз’яснення вищих судових інстанцій України (наприклад, Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”).

Одним із найбільш важливих прав фізичної особи, що забезпечує її соціальне буття є право на ім'я. Його значення визначається особливістю об'єкта, який опосередковується даним правом та полягає у забезпеченні фізичній особі можливості самоіндивідуалізуватися у суспільстві. Законодавець підкреслює, що фізична особа має право використовувати своє ім’я у всіх сферах своєї діяльності. Використання імені особи в літературних та інших творах як персонажа чи дійової особи допускається лише за її згодою. При цьому, використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається допускається без її згоди.

Іншим важливим правом у сфері соціального буття є право на честь, гідність та на недоторканість ділової репутації. Слід наголосити на необхідності розмежовування понять “честь” та “ділова репутація”. При цьому, необхідно вараховувати, що категорія “честь” визначає людину як особистість, громадянина, індивіда без вказівки на певний рід занять, професію чи іншу соціальну роль у суспільстві, тоді як “ділова репутація” прямо залежить від того, як особа виконує покладені на неї професійні, службові чи інші рольові обов'язки, а не взагалі дотримується етично-моральних норм як член суспільства;

Крім того, категорія “честь” характеризується лише позитивними ознаками, її зміст та обсяг можуть змінюватись, в той час як “ділова репутація” може бути як позитивною, так і негативною. Тому окремі особи, які використовуючи своє право на індивідуальність, створили собі негативний імідж у випадку поширення про них недостовірної інформації можуть вимагати захисту своєї ділової репутації. Варто також підкреслити, що честю, як і гідністю, наділена тільки фізична особа, тоді як ділова репутація як особисте немайнове благо притаманна як фізичним, так і юридичним особам.

Закріплене Конституцією України право на вільний розвиток своєї особистості у галузі цивільного права втілилося у праві на індивідуальність (ст. 300 ЦК України). Остання може проявлятися у зовнішньому вигляді фізичної особи, у голосі, мові, манері поведінки, інтелектуальному, культурному та освітньому рівні та інших характерних ознаках, які відрізняють фізичну особу серед інших.

Ще одним важливим правом фізичної особи у соціальній сфері, що отримало законодавче закріплення у ЦК України є право на інформацію, тобто можливість суб’єкта вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Право на інформацію як особисте немайнове право фізичної особи регламентується ст. 302 ЦК України, законами “Про інформацію” та “Про науково-технічну інформацію”, іншими правовими актами. Воно включає: 1) збирання інформації, тобто надану законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації фізичними особами; 2) використання інформації, тобто можливість задовольняти свої інформаційні потреби будь-яким незабороненим чинним законодавством способом; 3) поширення інформації, тобто можливість фізичної особи розповсюджувати, обнародувати, реалізовувати у встановленому законом порядку документовану або публічно оголошувану інформацію; 4) зберігання інформації, тобто забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Необхідно підкреслити, що здійснення фізичними особами права на інформацію, як і інших особистих прав не повинно порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Завдання

Завдання № 1

Голова районної державної адміністрації пред’явив позов до газети “Волинь” та автора публікації Чоботарьова про захист його ділової репутації, посилаючись на те, що в газеті було надруковано статтю, автором якої вказано Чоботарьова. У цій статті вказувалось, що позивач за своїми діловими якостями не здатний забезпечити організацію реформування в районі аграрних відносин, не має достатньої кваліфікації для виконання посадових обов'язків, у своїй діяльності позивач обмежився лише участю у святкуваннях та презентаціях.

Відповідачі у справі позов заперечували, пояснивши, що публікація зроблена на підставі інформації прес-служби облдержадміністрації і є відтворенням оцінок, зроблених головою облдержадміністрації на обласній нараді.

Розкрийте зміст категорії “ділова репутація”? Чим вона відрізняється від поняття “честь”? Який зміст права на ділову репутацію? Вирішить справу.

Завдання № 2

В газеті “Українська правда” була опублікована стаття Сергєєва, яка містила критику діяльності одного з органів внутрішніх справ. Реагуючи на статтю керівник прес-служби внутрішніх справ Дубов надіслав телетайпограму; в якій зазначив, що “публікація викликає подив своєю юридичною безграмотністю та правовим нігілізмом”. Автор публікації вважає, що ці слова ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію журналіста-професіонала та звернувся до суду за захистом, зокрема за відшкодуванням моральної шкоди.

Дубов заперечує проти позову, заявляючи, що телетайпограма не містила відомостей, які б ганьбили Сергєєва, а лише оцінку факту, тобто судження про статтю, а не особу, що є, за думкою відповідача нетотожними поняттями.

Вирішить справу. Дайте оцінку доводам, наведеним сторонами.

Завдання № 3

Кореспондент однієї з газет Романов в опублікованій статті охарактеризував проведення слідчим попереднього розслідування про крадіжку в аеропорту як некваліфіковане і упереджене. Висунуте слідчим зауваження було затверджене прокурором, а справа розглянута в суді, і підсудні за вироком позбавлені волі.

Розглянувши скаргу засуджених, обласний суд вирок залишив без змін. Слідчий звернувся з позовом до газети і кореспондента про захист його професійної честі та відшкодування заподіяної моральної шкоди.