40 Козацьке бароко як самобутнє культурне явище українців.

В умовах Запорізької Січі українське барокко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького барокко”. Провідним жанром у музиці став хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Творцями барокової церковної музики були А. Ведель, М. Березовський, М. Ділецький, Д. Бортнянський.

Найяскравіше стиль козацького бароко виявив себе в культовій архітектурі. Козацький собор став своєрідною візитною карткою новочасної козацької України. Риси української культової архітектури: насамперед, це більш помірний орнамент і спрощені, більш природні форми на відміну від західноєвропейської барокової архітектури. До цього слід додати таку унікальну ознаку як відсутність чітко вираженого головного фасаду. Зберігаючи стриманість в декоруванні, козацький собор завжди виділявся пишністю. Козацькі архітектори органічно поєднали традиції європейського архітектурного бароко з власними традиціями будівництва дерев'яних храмів. Особливого поширення набув хрестоподібний храм, який складався з п'яти поєднаних восьмигранних дільниць. Над кожною частиною козацького храму зводився купол, в основі якого був гранчастий барабан. Суто українським мистецьким винаходом для барокової архітектури стали так звані заломи. Заломи вбудовувались у верхів'я храму у вигляді кількох, поставлених один на одного ярусів, кожен з яких прорізає склепіння попереднього. Цей архітектурний елемент розташовувався на барабанах багатьох українських церков. Залом став результатом використання досвіду будівництва дерев'яних храмів, які залишилися і досьогодні суто українськими культовими спорудами. Для козацького собору властивим є також і унікальна грушовидна форма купола, який завершувавався іншим куполом значно менших розмірів.

41. Віршова сатира, історична драма, інтермедія, вертепна драма.

Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.

Віршована сатира(лат)-літ жанр з настановою на тотальне і викривальне засудження сміхом будь якого явища колективного життя.

Разом з іншими вірш. Жанрами сатир, типології, вона підпорядковується мета родовому поняттю сатири, але відрізняється від них певними ознаками, які у комплексному співвідношенні з ними визначають ії жанр, специфічність.

Історична драма — п'єса, в якій розповідається про життя й діяльність державних діячів, полководців та інших історичних осіб. Взірцями таких драм є «Володимир» Феофана Прокоповича, «Йосип Патріарх» Лаврентія Горки, анонімна «Милість Божа».

Інтерме́дія (лат. intermedius — проміжний, середній) — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.В європейському театрі пережила кілька видозмін — від коментувань Дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретації античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів інтерлюдій.

В українській драматургії 17-18 ст., де в основному експлуатувалися старо- та новозавітні сюжети, які не давали можливості адекватно й оперативно реагувати на тодішні суспільно-політичні події, інтермедія віддзеркалювала дійсність, починаючи з 17 ст.: зафіксовано міжнаціональні стосунки, конфесійні проблеми тощо. Збереглося понад 50 інтермедій, зокремаМитрофана Довгалевського та Георгія Кониського. Інтермедії лягли в основу української побутової драми, комедії.

Вплив інтермедії відчутний у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.

Вертепна драма — художній твір, що складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії; перша частина («свята») — більш-менш стійка, друга («народна») змінюється залежно від місцевих умов, історичного періоду, здібностей самого вертепника.