27. Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.

Формування української народності супроводжувалося створенням самобутньої архітектури, її розвиток у XIV — 1-й половині XVI ст. відбувався в складних і несприятливих історичних умовах. Оборонні споруди складалися зі стін і башт. У техніці мурування з каменю (вапняку, пісковику) змінюється вид будівельного розчину. Поступово зникає цем’янка, натомість застосовуються домішки піску та подрібненого деревного вугілля. Значних змін зазнав штучний будівельний матеріал з кераміки — замість давньоруської плінфи з 2-ї половини XIII ст. в Україні використовується брускова цегла. На XIV — початок XVI ст. припадає надзвичайна різноманітність її за кольором та розмірами. Це пояснюється примітивними умовами виробництва, а також тим, що розмір цегли був похідним від ліктя — міри досить неточної. В оборонних спорудах у товщу мурів на кількох рівнях закладали своєрідну арматуру — дерев'яні перев'язі. Наявність перев'язей сприяла передаванню сили ударів від пороків і ядер на більшу площу, отже, вони збільшували опірність мурів.

Широке використання цегли збагатило арсенал конструкцій склепінь. Крім півциркульних з розпалубками та без них, застосовувалися хрестові склепіння, а під впливом готики — в храмах, особливо в костелах, стрілчасті й зірчасті на нервюрах різного малюнка та складності. Стрілчастої форми набувають перемички вікон, порталів та арок в інтер'єрах. У відповідь на сувору, повну воєн і нападів історичну ситуацію сформувався своєрідний тип оборонного комплексу — монастир-фортеця та тип храму, пристосованого до оборони. На відміну від давньоруського періоду, на Правобережжі з'явилася велика кількість приватних замків.

Кам'яне́ць-Поді́льська фортеця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області . Кам'янець, колишня столиця Подільського воєводства XIV—XVIII ст. Відколи засновано Кам'янець — замок разом з містом стає першорядною фортецею русько-литовської держави, а потім польської, коли в половині XV ст. Західне Поділля відійшло до Польщі. Особливого значення набула Кам'янецька фортеця, коли збільшилися напади татар на Україну, коли Туреччина стала організувати татарські сили, твердою ногою ставши на Босфорі. Самий замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами.

Фортеця була збудована ще до часів вогнепальної зброї, тому башти замку та міста були повністю кам'яними та мали кам'яні кронштейни і верхи, а не сучасні дахи, які були ймовірно вже за російських часів прилаштовані.

Замок Любарта або Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після утворення Королівства — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.

У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні та економічні питання центрально-східної Європи та вирішити питання про коронацію Вітовта. Замки неодноразово підлягали нападу.

Хотинська фортеця — фортеця 13 — 18 століття у місті Хотин на Дністрі, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України.

Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 10 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з'єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав'ям.

Укріплення було споруджено на кам'янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. На початку воно являло собою замкнений земляний вал з дерев'яними стінами і оборонними спорудами. Завданням форту було оборона поселення Хотин і переправи через річку. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж століть ця фортеця була таким собі «Феніксом», її неодноразово піддавали реконструкції та розширенню, вона потерпала і зазнавала руйнації від рук завойовників і знов відбудовувалася.

Білгород-Дністровська або Акерманська фортеця стоїть на скелястому березі Дністровського лиману на місці Тіри - давньогрецького поліса V – IV ст. до н. е. Укріплення, що формувалося протягом XIV – XV ст, належить до баштово-стінового типу. Воно складається з чотирьох частин: цитаделі або генуезького замку північного (гарнізонного), південного і портового дворів. Найбільш давньою є цитадель, споруджена в другій половині XIII - першій половині XIV ст., імовірно, генуезцями. У плані це чотирикутник з чотирма наріжними круглими баштами. У південній оборонній стіні цитаделі влаштовано в'їзну браму, а на замковому подвір'ї розташовувалися пристінні житлові корпуси та каплиця. Могутні оборонні мури завтовшки 3-5 м і заввишки близько 15 м завершувалися зубцями-мерлонами. Відкритими бойовими галереями вони поєднувалися з п'ятиярусними наріжними баштами, увінчаними зубцями-мерлонами та конусоподібними дахами. В баштах збереглися щілиноподібні бійниці. Кожна башта мала підвальні приміщення, де зберігалися боєприпаси, а верхні яруси використовувалися за певним функціональним призначенням. Так, у південно-західній розміщувалася в'язниця, у північно-західній – скарбниця, а південно-східна була комендантською.

Незважаючи на міцність укріплення, у 1484 р. після тривалої облоги його захопили турки й назвали Акерман (Біла фортеця). Понад 300 років перебувала фортеця під турецьким володарюванням. У 1789 р. Акерман перейшов під управління російських військ, а з 1832 р. фортеця втратила військово-оборонну функцію.. До нашого часу в основному збереглися оборонні мури та башти, що визначають історично сформовану планувально-просторову структуру фортеці. З початку XX ст. тут ведуться реставраційні роботи, що дало можливість активно використовувати історико-архітектурний комплекс із культурно-туристичною метою. Серед численних башт, що збереглися, особливу зацікавленість викликають башти Овідія та Пушкіна.