Суб’єкти трудового права України

1. Поняття і класифікація суб’єктів трудового права.

2. Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права.

3. Підприємства, установи, організації як суб’єкти трудового права

4. Власник підприємства та організації і його управлінські повноваження в сфері праці. Уповноважений власником орган по управлінню підприємством і організацією праці.

5. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права: основні функції і повноваження. Законодавство про трудові колективи і його загальна характеристика.

6. Професійні спілки як суб’єкти трудового права. Правове положення профспілок.

1. Суб’єктами трудового права є сторони трудових і тісно пов’язаних з ними відносин, які на підставі діючого законодавства наділені трудовою правосуб’єктністю.

Види суб’єктів трудового права:

- громадяни: працівники, підприємці, працюючі власники, робітники, службовці, молоді спеціалісти, молодь, жінки;

- роботодавці: державні, колективні, комунальні, приватні, спільні, іноземні підприємства, установи, організації;

- трудові колективи: первинні (бригада, відділ) та структурні (цех, філіал), підприємства, філії;

- профспілки: бригади, цеху, підприємства, галузі; федерація профспілок;

- державні органи: органи прокуратури, Національна служба посередництва і примирення, Міністерство праці і соціальної політики України, Державна служба зайнятості, центральні органи державної виконавчої влади, Комітет по нагляду за охороною праці, органи пожежного нагляду, санітарного-епідеміологічної служби тощо;

- суспільні організації (всеукраїнські, регіональні, місцеві, міжнародні), які представляють права та інтереси працівників та роботодавців.

Суб’єкти трудового права мають специфічну властивість – правовий статус.

Зміст правового статусу:

- трудова правоздатність;

- визначається правами та обов’язками;

- визначається гарантіями прав та обов’язками;

- передбачена відповідальність за невиконання обов’язків і недотримання прав.

Трудова правосуб’єктність характеризується наявністю у суб’єкта:

- трудової правоздатності, тобто передбаченої нормами трудового права здатності мати трудові права та обов’язки;

- трудової дієздатності, тобто здатності за законодавством своїми діями здійснювати трудові права і обов'язки;

- деліктоздатності (лише для громадянина) – здатності відповідати за трудові правопорушення.

Всі елементи правосуб’єктності виникають одночасно:

- у громадянина – з моменту досягнення встановленого віку (за загальним правилом з 16 років, за згодою одного із батьків з 15 років, як виняток - на період канікул з 14 років);

- у організації – з моменту державної реєстрації (в деяких випадках – з моменту створення).

Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб’єктів даної галузі права можна класифікувати на :

1) суб’єкти індивідуальних трудових правовідносин - працівник та роботодавець;

2) суб’єкти колективних трудових відносин (колективні суб’єкти трудового права) – роботодавці, організації роботодавців і їхні об’єднання, трудові колективи, профспілкові та інші об’єднання, інші уповноважені на представництво інтересів працівників органи, органи соціального партнерство, примирні органи;

3) інші суб’єкти трудового права.

2. Працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі або організації, в їх об’єднаннях або у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Стаття 24 проекту Трудового кодексу України, сторонами трудових правовідносин визначає саме працівника і роботодавця. Визначення працівника запропоноване в Проекті видається на перший погляд простим і водночас змістовним: «працівник – фізична особа, яка вступила в трудові відносини, взявши на себе обов’язки виконувати роботу в інтересах роботодавця, під його керівництвом та контролем». Проте, таке визначення, на наш погляд, має багато «підводних каменів». По-перше, потребує детальної регламентації поняття «трудові правовідносини»; по-друге, навіть з урахуванням потреби в швидкому розвитку ринкових відносин, формулювання «в інтересах роботодавця» дає значний простір для довільного тлумачення роботодавцем трудової функції працівника. Формулювання «робота за трудовим договором» примушує роботодавця переводити свої інтереси в площину трудового договору, створює диспозитивну основу правового регулювання відносин між ним і працівником.

Чимало вчених, авторів сучасних підручників з трудового права, публікацій у провідних наукових виданнях або відмовились від використання терміну «найманий працівник», або фактично свідомо чи підсвідомо вживають його у разі, якщо є необхідність зробити посилання на діючий нормативний акт, використовуючи натомість термін «працівник». До того ж, застосування терміну «робота за трудовим договором» виділяє працівника суспільного виробництва від працюючого за цивільним договором, і поряд з цим, задовольняє вищезазначені критерії правового регулювання.

Зміст правового статусу працівника: