23 Облікова політика підприємства щодо товарно-заготівельних витрат.

Транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) — один з елементів витрат, який включається до первісної вартості (собівартості) запасів, придбаних за плату. Сутність ТЗВ надто лаконічно розкрита у п. 9 П(С)БО 9, але це визначення дуже загальне. За достатньої уяви до цих витрат можна віднести навіть частину оплати праці бухгалтера, бо він опрацьовує документи постачальників на придбання запасів, а отже, бере участь у заготівлі запасів. Звісно, здоровому глузду це суперечить, але ніяк не формулюванню пункту 9. Тому для прояснення деяких питань у цій статті нам інколи доведеться звертатися тільки до здорового глузду, а також практики, що склалася.

Про витрати власними силами у складі ТЗВ є щонайменше три групи пов’язаних з придбанням запасів витрат, статус яких щодо відношення до ТЗВ до кінця не зрозумілий, через що є непевність при відображенні їх у бухгалтерському обліку. А проблема полягає у тому, відносити відповідні витрати до складу ТЗВ (тобто включати до собівартості запасів) чи до складу витрат поточного періоду.

Зазначеними проблемними витратами є витрати на:

1) проведення вантажно-розвантажувальних робіт, виконаних власними силами підприємства;

2) транспортування запасів до місця їх використання власним транспортом підприємства;

3) утримання служби постачання підприємства.

Перефразувати це визначення можна так, що до ТЗВ належить:

1) оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи;

2) оплата тарифів (фрахту) за транспортування запасів.

Розподіл ТЗВ на собівартість запасів можна здійснювати одним із двох методів, передбачених П(С)БО 9: прямого підрахунку та середнього відсотка.

Згідно з першим методом, ТЗВ, пов’язані з придбанням запасів, включають до первісної вартості кожної одиниці придбаних запасів. За другим методом їх обліковують на окремому субрахунку обліку запасів. Окремий субрахунок обліку ТЗВ для другого методу Планом рахунків не передбачено. Проте на практиці підприємств торгівлі прийнято вести облік ТЗВ на субрахунку 289 «ТЗВ». Решта підприємств застосовують до основних субрахунків, на яких ведуть облік запасів, субрахунки третього порядку, наприклад 2012, 2092 тощо.

Метод прямого розподілу полягає у розподілі суми ТЗВ за кожною окремою поставкою запасів пропорційно до вартості запасів. Суму ТЗВ, яка за розрахунком припадає на кожне найменування придбаних запасів, бухгалтер записує, як правило, просто у документі (накладній тощо) постачальника чи на окремому аркуші-розрахунку. Окремо у накладній чи на окремому аркуші-розрахунку зазначає суму та ціну за кожним найменуванням разом із ТЗВ. Уже на підставі такого розподілу дані за кожним найменуванням запасів відображаються у бухгалтерському обліку.

Суть методу розподілу ТЗВ за середнім відсотком полягає у визначенні середнього відсотка ТЗВ у відношенні до загальної продажної вартості товару. Визначений таким чином середній відсоток ТЗВ виконує роль коефіцієнта їх розподілу. Помножив- ши цей коефіцієнт на вартість реалізованого товару, визначають суму ТЗВ, що припадає на реалізований товар і підлягає списан- ню та віднесенню на собівартість останнього. Решта ТЗВ відно- ситься до залишку нереалізованих товарів на кінець місяця.

Середній відсоток ТЗВ визначають за формулою: %ТЗВс = (ТЗВпоч + ТЗВнад) : (Тпоч + Тнад), де ТЗВпоч — сума ТЗВ на початок місяця; ТЗВнад — сума ТЗВ за звітний місяць; Тпоч — вартість товарів на початок місяця; Тнад — вартість товарів, що надійшли (прибутковані) за звітний місяць.

У даному розрахунку вартість товару доцільно брати за ціною придбання, тобто без суми ПДВ і ТЗВ. Суму ТЗВ, що припадає на реалізовані товари, визначають за формулою: ТЗВ виб = Твиб • %ТЗВс, де Твиб — вартість реалізованих за звітний місяць товарів за ціною придбання.