За формою вираження:

1. Письмові - типові варіанти правових актів державного управління, письмово оформлені відповідно до встановлених вимог.

Усні - найчастіше використовуються у мілітаризованих фор­муваннях. їх необхідність пов'язується з повсякчасним здійснен­ням управління, а також із метою адекватного реагування на зміну обстанови. Вони не вимагають письмового оформлення.

Конклюдентні - виражаються у спеціальних сигналах, зна­ках, жестах осіб, що мають державно-владні повноваження. Йдеться про дорожні знаки, спеціальні знаки та сигнали, що засто­совуються на різних видах транспорту для забезпечення безпеки, жести працівника міліції під час регулювання дорожнього руху тощо.

Оскільки правові акти державного управління є підзаконними документами, для якісного здійснення державного управління, за якого правові акти реально впливають на регулювання суспільних відносин, потрібно, щоб зазначені акти відповідали певним вимо­гам. Лише за такого підходу можливо здійснювати державне управління, що забезпечуватиме практичну реалізацію у життя дер­жавних інтересів з одночасним захистом прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Враховуючи зазначене, до­цільно зупинитися на вимогах, що висуваються до правових актів державного управління.

До них відносять:

а) законність. За аналогією з такою ж ознакою правових актів державного управління, останні не можуть суперечити Конститу­ції та законам України. Також необхідно вказати на те, що право­вий акт має прийматись органом виконавчої влади (посадовою особою) у межах власної компетенції;

б) доцільність. Зводиться до важливості та необхідності при­йняття цього документа під кутом держави (державних інтересів). В основі такої вимоги лежить суспільний інтерес, намагання діяти на користь більшості людей. Це - один із проявів демократії, коли управління здійснюється в інтересах всього народу або його біль­шості;

в) відповідність установленій процедурі підготовки, прийняття та оприлюднення. Визначені для тих чи інших правових актів дер­жавного управління процедури обґрунтовані необхідністю якісної підготовки проекту документа, який у разі прийняття (затвер­дження) зможе реально позитивно впливати на регулювання суспіль­них відносин, спрямовуючи їх у потрібне та вигідне для суспіль­ства русло. Важливість чітко визначеного способу оприлюднення свідчить по-перше, про можливість будь-якої особи безперешкодно ознайомитися із текстом документі і, по-друге - про недійсність не оприлюдненого встановленим порядком документу;

г) неможливість обмежити чи порушити встановлені законом права, свободи та законні інтереси громадян. Тут йдеться про реа­лізацію на практиці визначеного положення Основного закону країни, згідно з яким конституційні права і свободи людини і гро­мадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України;

д) необхідність проходження державної реєстрації у Міністер­стві юстиції України - вказана вимога стосується тих правових актів, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (Указ Президента України від 3 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-пра­вових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»).

Адміністративний договір — це один із видів публічно-правових договорів. Він являє собою засновану на підставі норм адміністративного права і добровільної згоди волі двох або більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди виступає суб'єктом державної волі, угоди, яка передбачає, припиняє і змінює взаємні права і обов'язки його учасників. Адміністративний договір є одним із видів форм державного управління. Питання щодо правомірності визнання адміністративного договору рівноправним елементом механізму державного управління в адміністративній науці є досить дискусійним. Справа в тому, що саме поняття «договір» передбачає юридичну рівність сторін суспільних відносин, що властиве цивільному праву.

На відміну від цивільних правовідносин, адміністративні правовідносини, є владовідносинами, тобто, сторони характеризуються юридичною нерівністю. Попри це, адміністративний договір все більше набирає значення і як форма державного управління, і як джерело адміністративного права.

Адміністративний договір характеризується комплексним характером, оскільки має адміністративні і цивільно-правові ознаки. Це проявляється, зокрема, у ряді законодавчих актів, які передбачають укладення таких договорів. Так, Закон від 24 січня 1997 р. «Про державний матеріальний резерв» встановлює, що центральний орган виконавчої влади здійснює управління державним резервом, серед іншого, проводить вибір, у тому числі на конкурсній основі, постачальників матеріальних цінностей до державного резерву для укладення з ними контрактів; укладає або доручає підприємствам, установам і організаціям, які належать до сфери його управління, укладення державних контрактів на поставку матеріальних цінностей до державного резерву, здійснює розрахунки з постачальниками, має право застосовувати фінансові санкції.

Класифікація адміністративних договорів:

• дво- і багатосторонні;

• типові і консенсуальні,

• попередні і основні;

а) за предметним критерієм;

• договори про компетенцію, зокрема про розмежування або делегування повноважень і предметів відання (наприклад, закони від 20 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації»);

♦ договори у сфері управління державною власністю;

• договори, які забезпечують державні потреби (державні контракти);

♦ договори з військовослужбовцями, студентами;

♦ фінансові та податкові угоди;

♦ договори про взаємодію, співпрацю;

• концесії, інвестиційні угоди;

♦ договори про надання деяких платних послуг приватним особам (наприклад, постанови КМУ від 7 травня 1998 р. «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними архівними установами»4; від Н грудня 1999 р. «Про перелік платних послуг, які можуть надаватися інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ») та ін.;

б) за змістом: чисто організаційні і змішані (організаційні питання, пов'язані з трудовими, майновими); чисто адміністративні і комбіновані (разом з адміністративними правовідносинами регулювати трудові, цивільні та ін.).