10. Які типи лізингових контрактів Вам відомі?

У міжнародній лізинговій діяльності практикують такі типи лізингових контрактів:

1. Класичний тип лізингу;

2. Передача в оренду. У випадку такої операції лізингова компанія купує у підприємства устаткування або нерухоме майно і здає його цьому ж підприємству в оренду на умовах орендного договору. Ця операція дозволяє підприємству, яке орендує майно, зберегти право на володіння ним та розміщувати при цьому готівкові кошти.

3. Компенсаційний лізинг. Підприємство продає лізинговій компанії устаткування, яке саме виготовляє, але при цьому лізингова компанія залишає за підприємством право користуватися цим устаткуванням.

4. Лізинг на експортні поставки. Щоб задовольнити потреби компаній, які здійснюють експорт, були створені нові кредитні процедури: наприклад, лізинг літаків. Зростання кількості лізингових операцій свідчить про те, що такий спосіб інвестування вигідний підприємствам. Відзначають гнучкість лізингу як способу фінансування.

Різноманітність форм лізингового контракту дає можливість обрати саме такий, що відповідає потребам підприємства. Крім того, фінансування інвестицій у разі лізингових угод здійснюється швидко. Лізинг забезпечує повне фінансування капіталовкладення. Він дає можливість фінансувати інвестиції у повному обсязі на відміну від позик, що покривають лише певну частку від загального розміру витрат. Вартість лізингового контракту, як способу фінансування, достатньо висока, але лізинг дозволяє ефективно вирішувати проблеми фінансування.

20.02.13

Розділ 2. Міжнародна діяльність на ринку фінансових інвестицій

Основні варіанти розміщення коштів:

• довірити кошти інвестиційному фонду

• спрямовані інвестиції (придбання великого пакету інвестицій обраної компанії з метою її розвитку, можливого перепрофілювання або ж простого продажу).

• Створення власного інвестиційного портфеля з тих фінансових інструментів, які інвестор вважає доцільними і самостійне керування ним.

1. Якими є загальні особливості інвестування у звичайні акції?

Купуючи звичайні акції, інвестор стає співвласником компанії і тим самим отримає права на частку прибутку компанії, що звичайно виплачується у вигляді дивідендів. У випадку, якщо бізнес компанії буде розширюватися успішно, акції компанії будуть зростати в ціні і відповідно буде зростати і вартість портфеля інвестора, до складу якого входять ці акції.

Але стаючи співвласником компанії, інвестор, який купив звичайні акції, перебирає на себе й усі фінансові ризики, що супроводжують бізнес компанії. У випадку невдачі компанії інвестор несе «паперові» збитки через здешевлення акцій. З «паперових» у реальні ці збитки перетворяться, коли інвестор забажає продати ці акції за реальною ринкової ціною.

Таким чином, звичайні акції являють собою спекулятивний інвестиційний інструмент, з одного боку, неприйнятний для тих, чия інвестиційна мета полягає у збереженні капіталу, а з іншого – ідеальний для тих, чиєю метою є зростання капіталу або накопичення багатства.