5. Які цілі міжнародних інвестучих компаній?

Основні цілі компанії інвестора:

- розширення виробництва, збільшення прибутку через освоєння нових ринків за кордоном;

- досягнення економії в масштабах виробництва;

- збільшення прибутку за рахунок використання порівняльних переваг інших країн;

- збільшення валютних ресурсів фірми.

Основні цілі компанії, яка отримує інвестиції:

- модернізація і розширення виробничої бази фірми;

- досягнення економії завдяки заміні устаткування, сировини;

- розширення виробництва, збільшення прибутку через освоєння нових внутрішніх ринків;

- розширення асортименту на національному споживчому ринку.

6. Якими є цілі міжнародного інвестування на ринку реальних інвестицій?.

- Обхід тарифних мит і низки нетарифних протекціоністських бар’єрів.

- Використання різниці щодо вартості ресурсів у різних країнах, у т. ч. використання різниці стосовно витрат виробництва.

- Підвищення конкурентоспроможності й більш активне, ніж у випадку зовнішньої торгівлі, входження на ринки; використання ефекту входження на ринок не ззовні (торгівля), а зсередини.

- Вивезення капіталу не лише в обхід митних бар’єрів, але й з метою одержання виграшу порівняно з національними фірмами у сфері оподатковування, що за інших рівних умов підвищує конкурентоспроможність підприємства як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку з переказом отриманого прибутку в країну базування.

- Отримання допомоги щодо налагодження випуску технічно складної продукції.

- Разове отримання нових технологій у розрахунку на їхнє постійне постачання.

- Вирішення проблеми навчання національних кадрів.

- Отримання фінансової вигоди порівняно з імпортом товарів та іноземних кредитів.

7. Якою має бути зовнішньоекономічна стратегія держави?

Залежно від того, обмежує чи, навпаки, стимулює держава ввезення (вивезення) товарів, інвестицій, розрізняють такі 4 основні види зовнішньоекономічної стратегії держави:

1. Стратегія ізоляції – стратегія вилучення держави зі світових господарчих зв’язків. Дана стратегія провадиться винятково політичних та ідеологічних міркувань. Економічно ця стратегія не виправдана;

2. Стратегія протекціонізму – стратегія захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Як правило, захист внутрішнього ринку поєднується зі стимулюванням тією чи іншою мірою експортного виробництва своїх виробників. Стратегія протекціонізму приймається державою під тиском національних підприємці у тому випадку, якщо національне виробництво неконкурентоспроможне. Протекціонізм означає створення «тепличних» умов для місцевих підприємців, що має різноманітні наслідки для економічної системи. Основним прийомом протекціонізму є збільшення мит на імпорт аналогічних товарів;

3. Стратегія вільної торгівлі (фритредерство) – стратегія зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі. Як правило, ця стратегія здійснюється країнами, що лідирують на ринку не побоюються підриву конкурентоспроможності своїх товарів;

4. Стратегія наповнення дефіцитного ринку – «протекціонізм навпаки». Ефективна тільки у випадку великого дефіцитного національного ринку, на якому знайдеться місце усім, у т.ч. й іноземним інвесторам.

Умови перетворення тієї чи іншої стратегії можуть бути жорсткими (щодо всіх товарів і ринків) або м’якими (відносно окремих видів товарів і ринків).