4. Організація насінництва окремих культур в Україні

Насінництво – це важлива ланка в організаційній структурі виробництва. насінництво реалізує досягнення селекції розмноженням високоврожайного насіння нових сортів і впровадженням їх у виробництво. Ця спеціальна галузь сільськогосподарського виробництва забезпечує :

• Розмноження високоякісного сортового насіння

• Збереження в процесі розмноження всіх морфологічних ознак, генетичної і сортової чистоти, властивих кожному сорту

• Формування високих врожайних і посівних властивостей насіння спеціальними способами вирощування, збирання й післязбирального оброблення насіння

Вченими підраховано, а практично доведено, що врожаї та валові збори сільськогосподарських культур підвищуються на 20 – 25% за рахунок висівання високоякісного насіння нових реєстрованих і перспективних сортів. Насіння, по праву, є одним із найважливіших незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. Через насіння з покоління в покоління передаються генетичні властивості сортів.

Насінництво ґрунтується на генетиці, проте врожайні властивості насіння залежить не тільки від генетичної основи, а й від умов формування, тобто умов розвитку материнської рослини, а на посівні властивості насіння впливають хвороби та інші чинники. Тому при організації насінництва слід ураховувати комплекс чинників і використовувати досягнення суміжних наук – фізіології та біохімії рослин, фітопатології тощо.

В Україні насінництво польових культур зародилось у другій половині ХІХ ст. Спочатку воно обмежувалось цукровими буряками і майже повністю було в руках німецьких фірм – орендів. У 20 – х роках минулого століття насінницьку роботу із зерновими культурами в Україні було організовано на основі бурякорадгоспів системи Цукротресту. Сортове насіння вирощене селекційними станціями, надходило на розмноження в насінницькі господарства, «насіннєві розсадники», їх продукція мала назву «оригінальне насіння». Це насіння розмножували насінницькі господарства, кожне з яких обслуговувало групу радгоспів.

З 1923 року в Україні розпочала роботу мережа сортовипробування. Це дало змогу виявляти, а потім районувати найпридатніші до вирощування селекційні і місцеві сорти.

Починаючи з 1937 року в Україні діяла нова система насінництва, прийнята постановою уряду, яка затверджувала єдину науково обґрунтовану систему насінництва. Відповідно до прийнятої системи насінництва районування сорту розпочиналось у селекційно – дослідній установі, яка обслуговувала декілька областей. Основою первинних ланок насінництва стало створення насіння еліти, головним принципом якого був безперервний поліпшу вальний добір кращих рослин сорту.

Із селекційної установи насіння еліти через систему «Заготзерно» надходило на насіннєві ділянки районних насінницьких господарств, де вирощували насіння І репродукції, щоб забезпечити власні посіви певного сорту на наступний рік на всій площі.

Вирощене в райнасінгоспі насіння ІІ репродукції через заготівельні організації надходило на насіннєві ділянки колгоспів і радгоспів, а потім його висівали на товарних площах до VІІ репродукції.

За цією системою господарства – товаровиробники поновлювали насіння по кожній культурі один раз на 4 роки насінням вищих репродукцій.

У 1960 році в Україні було затверджено нову систему насінництва. відповідно до цієї системи елітне насіння або І репродукції науково – дослідних установ та учгоспів вузів та технікумів надходило безпосередньо до колгоспів та радгоспів для висівання в насінницьких бригадах і відділках. Тут еліту висівали на ділянках розмноження і одержували І репродукцію, а на 2 – й рік на насіннєвих ділянках – ІІ репродукцію, після чого використовували для висівання на товарних площах ІІІ репродукцію.

За умов інтенсифікації сільськогосподарського виробництва зернове господарство перейшло на промислову основу, за винятком його насінництва. Виникло протиріччя : тоді, коли виробництво товарного зерна має промисловий характер, виробництво насіння для потреб товарного господарства характеризується розпорошеністю і великими затратами ручної праці. подолати це протиріччя і відставання насінництва можна було приведенням його у відповідність з промисловим виробництвом зерна. Назріла потреба переведення виробництва насіння на промислову основу.

Для вивчення можливості спеціалізації насінництва за пропозицією Міністерства сільського господарства України і Миронівської дослідної станції Кагарлицький район Київської області та Лубенський район Полтавської області перейшли на нову форму виробництва і підготовки насіння. Після вивчення досвіду ведення насінництва в цих районах було вирішено з 1969 року перевести на таку систему ще 25 районів України.

Мал. 1. Схема повної форми організації насінництва зернових і олійних культур

Н ауково – дослідні установи щороку вирощували насіння еліти або І репродукції і продавали його безпосередньо насінгоспам І групи в потрібних розмірах. Спеціально відібрані в районі 1-2 кращих господарства вирощували насіння І або ІІ репродукції для повного забезпечення потреби в насінні насінницьких господарств ІІ групи.

Досвід роботи за такою формою виробництва і підготовки насіння показав, що, як правило, успішно вели насінництво на промисловій основі в тих районах, де на хлібоприймальних підприємствах були склади оброблення і зберігання насіння, потокові лінії та інші засоби й умови.

Шлях подальшого розвитку й удосконалення насінництва був визначений постановою уряду в 1976 році – це послідовна спеціалізація й концентрація, переведення його на промислову технологію з урахуванням міжгосподарської кооперації.

Промислове насінництво – новий етап розвитку цієї галузі. Це виробництво насіння в спеціалізованих насінницьких господарствах індустріальним методом з використанням механізованих та автоматизованих сушильно - насіннєочисних комплексів і насіннєвих заходів.