Естетика експресивного українського словотворення

Одним з найколоритніших різновидів естетично спрямованої мовотворчості є словотворення, окр. неологічне. Продукування загальновживаних неологізмів – мовноеститична діял-ть пересічного рівня, в якій домінує номінацій ний мотив. Продукування інд-авторських неологізмів – це М-естетична д-ть вищого рівня, скерована на створ не просто нової, а оригінал-ї мовленнєвої довершеності.

При твор-ні інд-автор-х неологізмів естетичний смисл має експресивна кореляція традиційне – оригінальне. Стилістична новація оцінюється на предмет її функціональної потрібності самим автором і на предмет доречності читачем.

Строго контролюється естетичною ф-єю СУМ семантичне словотворення. Переконливим доказом є нинішня топонімічна практика. Гарні і виразні назви дістають мікрорайони міст, села (напр.,Сонячний у Дніпропетровську та Луганську).

Естетична ф-я і пов’язана з нею мовленнєва інтенсифікована виразність виявл-ся і дериватологічних частковостях. Напр., відб помітна активізація словотвірних формантів – дар і – град. Вони все активніше проникають у сферу інд-авторської неології (веснодар).

Саме естетичний фактор зіграв вирішальну роль у збереж й стильовій диференціації дериваційних варіантів укр-ї ЛМ (лев’ячий – левиний - левій). Позначені певною грубуватістю, утворення із суфіксом – ач (-яч-) функціонують в розмовно-побутовому мовленні і є стилістично зниженими. Варіанти з суфіксом – ин (- їн) та закінченням – ій позначені поетичністю, небуденністю і функціон у худож мовленні (О.Олесь: О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев).

Взаємодія мов як лінгвостилістична проблематика

Б.-яка жива М функціонує й розвивається не лінгвальному вакуумі, а в оточенні інших мов, взаємозв’язках із іншими мовами. На грунті таких взаємозв’язків мож виникати різноманітні явища мовної (мовленнєвої) виразності.

Питаннями укр-інословянської взаємодії присвячено багато робіт (Їжакевич «Укр-рос мовні зв’язки»).

Проблема укр.-інословянської М-ї взаємодії на лінгвостилістичному рівні залиш відкритою. В СУЛМ існує цілий ряд експресивних лексем інослов’янського походж-я: чехізми (ганьба, зухвалий), сербохорватизми (вампір, вовкулака), білорусизми (бадьорий).

Експресивні інословянізми є й у сучасн укр-му мовл-ні, але вони мож піддаватись семантичним змінам. Напр., чехізм краля спочатку вживався українцями в прямому значенні королева. Але вже в 2-й пол. 19 ст почав вживатися у значенні красуня з позитивним оцінним значенням.

Дуже експресивними є лайливі слова і ссп польського походження (бестія, бидло, псявіра). Сьогодні вони сприймаються як архаїзми з яскраво вираженим соціальним змістом.

Певною експресією володіють й інословянізми-екзотизми. З рос.м.: ізба, івушка.

У О.ГОНЧАРА: розвітаннє – білорус.м.

Отже, інословянізми, що вживаються в УМ як експресивні засоби, не порушують її нац-ї самобутності, а лише збагачують, роблять гнучкішою лінгвостилістичну систему.