Мовні контрасти

Мовний контраст – це лінгвостилістична універсалія, породжена суб’єктивними зусиллями мовця в його пошуках експресивних засобів вислову.

ПРОБЛЕМА. Проблемою МК займалось баг дослідників → чому 1 і та сама мовна одиниця набуває чи втрачає різних стилістичних відтінків, свою стиліст виразність у залежності від свого положення. Мовна експресія в контекстуальних умовах залежить від наявності контрастуючих одиниць. Дослідники (Ващенко, Чередниченко).

МК виявляється у зіставленні, протиставленні і зіткненні різностильових, різносистемних і логічно корелятивних одиниць.

У контрастні стосунки вступають: а) книжно-термінологічні й розмовно-просторічні ел-ти (такий прецедент можливий як сон жеребця рябого); б) поетичні й розмовно-просторічні; в) оф-ділові й розмовно просторічні ел-ти; г) публіцистичні й розм.-побутові.

Контрасти типу високе офіційно-ділове – уснорозмовне трап-ся й у фольклорі (Ой, помилуй Господи, і мене саму, і свашок, Касю, Васю, і Гапусю, і Марусю, ще й Одарію!).

КОНТРАСТУВАННЯ РІЗНОСИСТЕМНИХ ЕЛ-ІВ – ел-ти 1-ї мовної с-ми з ел-ми інш системи. Неабиякий експресивно-стилістичний наслідок дає контрастування логічно й семантично різнопланових мовних елементів. Несподіване для читача зближення слів,ссп, фраз, що семантично є дуже далекими і належать до різних логічних площин, робить цілий вислів стилістично виразним. Як експресивним засобом, таким К корист-ся письменники й публіцисти, щоб надати мовленню урочистих, гумористичних, сатиричних відтінків. Особливе враження на читача/слухача справляє зіставлення конкретного з абстрактним (Одначе хай залишаться зі мною, І біль, і гнів, і радощі з журбою).

Експресія, породжувана логічно й семантично різноплановими одиницями, може підсилюватися градацією, ампліфікацією, що граматично оформл-ся у вигляді однор ЧР.

Контрастувати здатні: 1) сумбурно подані загальновідомі, важливі в політико-адміністративному відношенні топоніми; 2) екзотичні іншомовні топоніми із топонімами місцевими; 3) топоніми високозначимі, малозначимі й екзотичні (з Москви через Київ на Жмеринку); 4) власні імена історичних осіб з народно розмовними (Ганни в хустках і Ван Гоги в спідницях).

Особливою експресивністю відзначаються історико-хронологічні та мовно-етнічні (О.ГОНЧАР: А ті розбійники римські простягали руки туди й сюди, видно ж на одному з барельєфів, як вони колять місцевих людей мечами,когось заковують у ланцюги, буде їм ще гладіатор).

Часто вживаними у мові худ л-р-и, фольклорі, побут мовл-ні є експресивні контрасти, що грунт на зіткненні логічно різнопланових семантико-стиліст відтінків → іроніч підсолодж-ї пестливості з просторічною грубістю (Венера, облизня піймавши, і, як собака, хвіст піджавши, пішла к порогу до дверей).

АНТОНІМІЧНИЙ КОНТРАСТ – К семантично корелятивних чи супротилежних одиниць. Помірною експресивністю відзначаються К-ти, побудовані на зіставленні А-ів, що поєдн-ся в корелятивну пару сполучниковим і безсполучн-м зв’язком (Т.Ш.: Лічу в неволі дні і ночі, і лік забуваю). Експресія вислову зростає, коли зіставлювані ел-ти: 1) виступають як семантичні паралелі (вікодавня й вічно молода красуня); 2) перехресно повторюються (дні і ночі, ночі і дні у великій роботі).

Знач експресивністю відзначаються К-ти, побуд на порівн.-му зіставленні антонімів (Не так тії вороги, як добрії люди).

За принципом антитези буд-ся чимало народних прислів’їв, приказок. На соціальну експресивність народних фразеологізмів накладається експресивність, зумовлена естетичною організацією вислову (щастя біжить, а нещастя лежить; колос повний гнеться, а пустий догори пнеться).

А-ні К-ти мож реалізуватися в оксиморонах (Є.Плужник: Весно моя осіння!).

А-ні К-ти бувають текстуально настільки ущільненими, що семантико-стилістичні барви вислову гранично згущуються (Все йде, все минає - І краю немає… Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? І мудрий, і дурень нічого не знає).

СИНОНІМІЧНИЙ КОНТРАСТ. Найпростіший СК виявл при зіставленні 2 однопланових С-мів (П.Тичина: Життя мене і кличе, і зове). Контрастують С-ми й при їх нанизуванні (П.Тичина: Квітнуть наші перемоги, побіди, вікторії). Ефективним стилістичним прийомом є антонімізація С-ів (О.Гончар: І небо тут не небо, а небеса).

ФОНЕТИКО-АКЦЕНТУАЦІЙНІ корелятиви – уможливлені історич розвитком системи укр-го наголошування, наявністю в сучасній М на голосових паралелей, інд-авторським акцентологічним варіюванням.

Так, із версифікаційною метою, для підсилення ритмомелодійності віршованої форми використ-ся зіставлення 1-ї й тієї ж форми, що по-різному акцентується (Д.Павличко: Два кóльори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба). Контрастуючі пари служать цементуючим матеріалом, забезпечують акцентуаційну гру.

Стилістична виразність зростає, коли варіюються не 2 пари, а більше (Т.Ш.: Щоб хрест-кайдани донесли до сáмого, самого краю). Експресія на голосового контрасту може поставати від того, що 1 з контрастуючи ел-ів зводиться автором у відмінну від нормативної площину (і ворон кряче з вéчора, і хмара світ з вечóра заступила).

КОМБІНОВАНІ КОНТРАСТИ – постають унаслідок зіставлення, протиставлення, зіткнення таких мовних од., які контрастують за кількома ознаками. Дуже виразними є омографічні, омофонічні зіткнення, що вводяться у вислів для створ-ня гри (струни нáстрою настрóю на бадьорий юний лад). Меншим є стиліст ефект від контрастування повних омонімів (У морі зір мій зір в задумі тоне).

Для ЛСт-ки КК-ів важл матеріалом є парономастичні слова. М.б. К-т слів, що різняться 1 звуком (лише тоді я второпав, що таке гастрономи і астрономи), кількома (пасла лебеді на зеленій лободі). Сильне враження справляють контрасти, побудовані на зіставленнях слів, 1-ше з яких і постпрефіксна частина 2-го є омонімами (В.Симоненко: І стоїть тополя, повна сонця й болю, вітами-привітами кланяється полю); попарно вжитих пар ономастичних слів (І.Драч: 100 тисяч рік в одній ріці, 100 тисяч рук в 1-й руці).

Контрасти МОРФОЛОГІЧНИХ ПАРАЛЕЛІЗМІВ – к-ти мовних од., співвідносних за граматич-ю стр-рою.

Із стиліст метою зіставл-ся паралельні форми Ім-ів, прикм, дієслів. Роль їх у експресивному тонуванні невелика, однак більша при створ градації (Гори мої високії, Не так і високі, як хороші, хорошії, Блакитні здалека). Тут співвідносні морфологічні форми ніби змагаються між собою, щоб найповніше виявити ознаку.

Градаційні контрасти м.б. не тільки 2членні, а й тричленні (Силу рукам дай, щоб пута ламати, Ясність думкам – в серце кривди влучать, Дай працювати, працювати, працювати, В праці сконать!).

МОВНА НОРМА – це система найбільш стійких традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною М-ю практикою. Оскільки лінгвальна дійсність проявляється у різн формах і на різних рівнях, то М-і норми бувають різних видів і типів.

1) Н літ-ї М - історично зумовлені, відносно стабільні реалізації М-ї системи, закріплені в кращих зразках мовотворчості і яким віддає перевагу освічена частина суспільства.

Діалектні – історично зумовлені, відносно стабільні реалізації М-ї системи, які закріплені в територ-но або соціально обмеженій мовленнєвій практиці. ДН складаються і коригуються лише інтуїтивними уявленнями мовців про правильне і неправильне в даному діалекті.

2) Н різн рівнів М-ї системи (лексичні, фразеологічні, фонетичні, граматичні).

3) Стильові – історич зумовлені, відносно тривкі реалізації М-ї системи, закріплені мовленнєвою практикою в різн стилях даної М.

Міжстильові – загМ-ні норми, що включають у себе ті спільні реалізації М-ї системи, які характерні для всіх типів і функціональних різновидів М на даному етапі її історичного розвитку.

Стилістичні – реалізовані можливості стилістичної системи М на даному етапі її історичного розвитку.

4) Кодифіковані Н – сусп-но усвідомлені, зафіксовані у словниках та інших регламентованих джерелах, тбт це літературні норми. М.б. ІМПЕРАТИВНІ (обов’язкові) ТА ДИСПОЗИТИВНІ (додаткові).

Некодифіковані - мало або й зовсім не усвідомлені, ніде не зафіксовані, тбт Н діалектів.

МН має двояку природу (соціально-історична категорія чи лінгвістичний феномен).