Діахронічний та синхронічний аспекти лінгвістики

М постійно змінюється. Історична змінність М – її суттєва ознака, внутр властивість. Змінність М забезпечує її відповідність потребам комунікативної і пізнавальної діяльності людини. Як наголошували Гумбольдт, Потебня, м є Д-тю і продуктом цієї Д-ті. Так було започатк розрізн статичного і динамічного аспектів М. Згодом це вилилося в соссюрівську дихотомію синхронії і діахронії. СИНХРОНІЯ – стан М в певний момент її розвитку. ДІАХРОНІЯ – історичний розвиток М, а також дослідження її у процесі історичного розвитку. Ф. де Соссюр протиставляв С-ію як вісь одночасовості і Д-ію як вісь послідовності і вважав, що це протиставлення відповідає протиставленню статики і динаміки. Бодуен де Куртене звернув увагу на умовність виділення цих 2 аспектів вивчення М, бо статика М – це лише окремий випадок її динаміки.

Переважна більшість мовних змін поч-ся з варіювання. У М на кож історичному етапі поряд зі старими ел-ми існують їх нові варіанти, наприклад ім’я й імення, корисний і корисний. Нові варіанти конкурують зі старими і з часом замін їх. Постійне варіювання як у плані вираження, так і у плані змісту – це спосіб існув М як живої комунікат-ї с-ми.

МОВНА ПОЛІТИКА – свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті посприяти ефективному функціонуванню М в різних сферах її застосування. 2 значення: сукупність заходів, спрям на М-й розвиток, і частина нац.-ї політики держави. Держава впливає на М-ну ситуацію через ідеологічні, законодавчі, адміністративні важелі, фінансово-економічні.

Єдина високорозвинена національна мова потрібна і народові, і державі. Народові вона дає змогу об’єднати свої інтелектуальні сили для розвитку науки, культури й економіки, а відтак і для убезпечення від різних зазіхань, посилення обороноздатності. Єдина М згуртовує народ, певною мірою ріднить людей між собою. Але сам народ по собі – це розпорошені на певному просторі окремі групи людей, яких ніщо не єднає, навіть М. У цілісне сусп-во їх об’єднує держава. Державі потрібна єдина М для того, щоб забезпечити єдність країни, уникнути сепаратизму (прагнення до відокремлення) і щоб усі громадяни однаково сприймали її вимоги й розпорядження. На думку Івана Ющука (2010 р.) мовна політика сучасної адміністрації держави деструктивна. У жодній країні нема такого, щоб силоміць нав’язувати дітям як обов’язкову М сусідньої держави. І в жодній країні нема такого, щоб у школах для націон-х меншин усі предмети вивчалися тільки мовою нац-ї меншини, як це є нині у школах з рос. М викладання. У Європейській хартії про регіональні мови і мови національних меншин від 1992 року чітко зазначено: «Захист і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні проводитись на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх». У Рамковій конвенції про захист нац-х меншин від 1995 р. підкреслюється, що освіта для нац-х меншин м.б. двомовною. Це конкретизується в Гаазьких рекомендаціях щодо прав нац-х меншин на освіту від 1996 р. Державна М-на політика в Україні повинна відповідати міжнародним правовим документам і потребам насамперед укр-ї нації, зусиллями якої і заради виживання якої й утворено державу Україну.