2. Формування української козацько-гетьманської держави хvіі ст.

Скориставшись перемир'ям з Польщею, яке настало після укладення Зборівського договору 1649 p., здобутими правами для державного будівництва на відвойованих землях, Б. Хмельницький активно зайнявся організацією української козацької держави. У 1649—1650 pp. всю підвладну йому територію було поділено на округи — полки, а їх — на сотні. Полковники, сотники і міські отамани мали військові ранги і поряд з військовими обов'язками несли цивільну службу в адміністрації, фінансовій управі й суді. Було організовано різні ланки державного апарату. Замість станово-шляхетської системи земських, гродських і підкоморських судів виросла мережа нових козацьких судів. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. У державі склалися власні фінансова, митна і податкова системи. Українська держава мала власну символіку — прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом. У гетьманській столиці Чигирині були представлені посли більшості країн Європи.

Найвищим органом влади вважалася Генеральна Рада Війська Запорізького. Могутня влада концентрувалася в руках гетьмана. Він очолював адміністрацію, військо, фінансову і судову системи, скликав ради, видавав нормативні акти — універсали, вів дипломатичні переговори. Йому підпорядковувалася Генеральна канцелярія, до складу якої входили старшини, яких обирали на козацькій раді. Це — генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, а також підскарбій, хорунжий і бунчужний. Генеральний писар очолював гетьманську канцелярію і займався зовнішньою політикою. Обозний керував артилерією і займався постачанням армії. Осавули були по-мічниками і заступниками гетьмана у військових справах. Підскарбій відав фінансами, бунчужний був хранителем гетьманського бунчука, хорунжий — прапора. Після смерті Б. Хмельницького значно ускладнилася зовнішньо- і внутрішньополітична ситуація в Україні. Трагічний період в історії України, пов'язаний з третьою чвертю XVII ст., дістав назву Руїна.

2. Охарактеризуйте причини українізації, її суть і наслідки (20-30- ті роки хх ст.)

Становище в Україні у перші післяреволюційні роки було досить складним. Більшовики могли утриматися при владі, тільки застосовуючи терор проти місцевого населення. У 1923 р. XII з'їзд Російської комуністичної партії (більшовиків) проголосив політику «коренізаціі» партійно-державного апарату у неросійських республіках. В Україні ця політика набрала форми «українізації». Одним з головних напрямів «українізації» стало розширення сфери вживання української мови у державному житті. З серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів почали організовуватися курси української мови; той, хто не пройшов їх і не склав відповідного іспиту, ризикував втратити свою посаду. У 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві, а у 1927 р. Каганович оголосив, що вся партійна документація вестиметься українською мовою. Період «українізації» був часом розквіту різних літературних угруповань, до них входили відомі літератори Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Микола Куліш, Юрій Яновський, особливо високою майстерністю вирізнялася група неокласиків -- Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Максим Рильський, Юрій Клен (Бург-гардт), Павло Филипович.

Питання контрольного завдання № 5

1. Українська національна символіка: походження та характеристика.

Українська державна символіка відображає традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

Державна символіка -- це зовнішня атрибутика країни у формі знаків, символів, кольорів тощо, яка репрезентує національно-державницьку ідею. Основними атрибутами державності є герб, гімн та прапор.

Конституція Україна, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, в ст.20 затвердилала, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор -- одна з офіційних емблем держави, що символізує її суверенітет. Державний Прапор України -- стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Значення синього та жовтого кольорів на прапорі можна трактувати як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану -- символу мирної праці і достатку, це поєднання символів життя Золотого Сонця в Синьому Космосі.

Нині Державний Прапор постійно майорить на будинках Президії Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, його представництв в областях і районах. Кабінету Міністрів України, місцевих Рад народних депутатів, у святкові дні -- на будинках міністерств і відомств, інших державних і громадських організацій, установ та закладів.

Державний Герб -- офіційна емблема держави, зображена на прапорах, грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах тощо. Герб держави Україна -- тризуб -- символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь; він є продовженням глибинних історичних геральдичних традицій українського народу. Текст Гімну "Ще не вмерла Україна" написав патріот і визначний вчений, поет і громадський діяч Павло Чубинський. Офіційними символами глави держави є: Прапор (штандарт) Президента України, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.

2. Б. Хмельницький – фундатор української козацько-гетьманської держави, видатний воєначальник.

Нині достеменно відомо, що під час національно-визвольної війни виникла Українська козацька держава. Зразком організації державного життя була Запорозька Січ. Остання у першій половині ХVІ ст. перетворилася на своєрідну козацьку республіку на окраїні Речі Посполитої, на незаселених землях степової зони. Козацтво, як окремий стан тогочасного українського суспільства, зуміло виробити свій особливий устрій.

У середині ХVІІ ст. існували передумови для опрацювання та реалізації ідеї української державності у формі Козацької держави і геніальність Богдана Хмельницького виявилася в тому, що він не лише зумів відчути імпульс епохи, а й попри неймовірні складності довів цю, занадто важливу справу до кінця.

Держава Богдана Хмельницького постала як козацька республіка, організована спершу за прикладом Запорозької Січі. Ключове місце в системі організації влади належало козацьким радам різного рівня – від сотенної до загальної. У перервах між радами вся повнота влади належала виборній козацькій старшині. Найвищою посадовою особою став гетьман Війська Запорозького. Усю територію було поділено на полки, полки – на сотні. Сотні і полки стали не лише територіальними, а й військовими одиницями, та й державу вимушено було скроєно на військовий лад. Основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики вироблялися генеральною старшиною, Гетьманська резиденція – Чигирин – виконувала роль столиці.

Політичну, військову, дипломатичну логіку дій великого гетьмана Богдана Хмельницького визначала лише єдина філософія – любов до Батьківщини, щире бажання зберегти Україну, її народ, державу, землю і святині.

Особлива сторінка діяльності Богдана Хмельницького – зовнішньополітичне забезпечення існування Української козацької держави. Його мудрість, терпіння, гнучкість і послідовність у політиці, дипломатичний хист у поєднанні зі сміливістю і готовністю йти на зважений ризик та компроміси – не раз ставали порятунком для українського народу.

Богдан Хмельницький став справді титанічною постаттю у сузір’ї визначних синів і дочок України, з іменем якого пов’язують саме буття України, її вихід на арену світової історії, першопочатки становлення сучасної політичної української нації. Він для українського народу є справді Батьком Вітчизни, уособленням єдності і наступності її історії – від Київських часів до героїчної Козацької доби, національного відродження і визвольних змагань ХХ століття.

3. Входження України до складу СРСР, втрата Україною державного суверенітету.

Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.

І етап (червень 1919 – грудень 1920 р.) – утворення „воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.

II етап (грудень 1920 – грудень 1922 р.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.

III етап (грудень 1922 – травень 1925 р.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. ЗО грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).

Питання контрольного завдання № 6

1. Дайте характеристику горбачовській „Перебудові”.

В середині 80-хpp. стала зрозумілою неможливість збереження радянського політичного режиму. Отже, реформи суспільного життя цілком назріли. Розпочатий «згори», від влади, прогрес був названий «перебудовою».

Взявши за основу суттєві зміни та зрушення, що відбулися у процесі самоусвідомлення, розстановки та взаємодії політичних сил у суспільстві, період з квітня 1985 р. по серпень 1991 р. можна поділити на кілька етапів.

І етап (квітень 1985 — січень 1987 р.) — визрівання політичного курсу перебудови. Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори». У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни.

II етап (січень 1987 — літо 1988 р.) — кристалізація та усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази. Поступово до горбачовського керівництва приходить розуміння того, що економічні реформи не будуть реалізовані без політичних реформ й ослаблення соціального напруження в суспільстві.

III етап (літо 1988 — травень 1989 р.) — зміщення Центру рушійних сил перебудови зверху вниз. На XIX Всесоюзній конференції КПРС (червень—липень 1988 р.) вперше за роки радянської влади було порушено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи. Тоді було офіційно проголошено курс на створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади.

ІV етап (травень 1989 — лютий 1990 р.) — розмежування, консолідація та протистояння політичних сил.

V етап (лютий — грудень 1990 р.) — поступове зміщення вправо акцентів політики керівництва СРСР і радикалізація народних мас. У цей період ситуація в країні особливо загострилася.

П'ятий етап перебудови ознаменувався загостренням протиріч у суспільстві. Все більш консервативними стають керівники СРСР, все більш рішуче виступають за перебудову як за зміну всього існуючого ладу - неформальні організації, нові українські політичні партії, народні маси.

VI етап (грудень 1990 — серпень 1991 р.) — кінець перебудови. Відмова Горбачова підтримати проект переходу до ринку

Перебудова почалася в СРСР у квітні 1985 р. її метою було виправити деформований соціалізм, врятувати систему, прилаштувати соціалізмові існуючому «людське обличчя». Почалися процеси демократизації суспільства, активізація громадської думки, поліпшення економічних показників тощо. Проте перебудова гальмувалась через спрощений командний підхід до реформування. Стара система працювала й далі за інерцією, не було узгодженої концепції реформування, занадто вузьким було коло реформаторів у самій КПРС, а вузька соціальна база для проведення реформ не сприяла їх успіхам.

Проте перебудова залишається об'єктивно існуючим історичним періодом з чіткими хронологічними межами, тобто від проголошення курсу на перебудову - до розпаду КПРС і СРСР.

Замість зміцнення СРСР перебудова привела його до розпаду.