1. Висвітліть боротьбу козаків з турками і татарами.

З початку XVI ст. козаки з волості (території, розташовані вище порогів) та січовики постійно здійснюють морські походи на Крим і Туреччину. З перемінним успіхом ведеться запекла боротьба. У 1610 р. розлютований кримський хан наказав навіть замкнути Дніпро залізним ланцюгом. Але це не допомагало.

Зміцнившись, Запорозька Січ розширює сферу боротьби з турецько-кримськими загарбниками. У цей час Молдавія, яка знаходилася між Польщею і Туреччиною, почергово попадала у васальну залежність то від однієї, то від іншої держави. Козаки втручалися у її справи ще в середині XVI ст., коли туди робив походи Вишневецький.

У 1614-1617 pp. особливо зростає козацька активність на Чорному морі. У ці роки боротьбу очолив один із найвидатніших і найталановитіших козацьких старшин, у 1616-1622 pp. — гетьман Січі Петро Сагайдачний. Під його керівництвом козаки штурмом взяли фортецю Кафу, де знаходився найбільший на Сході невольничий ринок, визволили десятки тисяч полонених, серед яких було багато українців. У 1620 р. козацькі чайки за його ініціативи знову спалили Константинопольську гавань з усіма кораблями. Слід підкреслити, що запорожці ходили в походи разом з донськими козаками.

2. Охарактеризуйте процес утворення українських національних партій на початку ХХ ст.

На початку XX ст. з протестами проти переслідувань української мови і культури виступили вчені Київського та Харківського університетів, інтелігенція Полтави, Чернігова, Одеси та інших міст. Пожвавлення національного руху сприяло виникненню перших політичних партій. Більшу частину населення України складали найбідніші верстви. Тому їх партії були дрібнобуржуазними і соціалістичними, антиурядовими. Крім того, в Російській імперії так ніколи і не була прийнята конституція.

Ці дві причини мали своїм наслідком те, що всі українські партії в межах Великої України були на нелегальному становищі або діяли в еміграції. Утворення ж більшості ліберальних партій було реакцією на формування революційно-демократичного партійного руху. Цей рух розділився на дві частини—соціал-демократичну (есдеки) та есерівську (есери). Есдеки і есери й продовжували в майбутньому змагатися між собою за вплив на пролетаріат міст і сіл України, який став рушійною силою в грядущих революціях.

В січні 1900 р. у Харкові члени студентських громадівських гуртків Д. Антонович, О. Русів, М. Порш та ін. заснували Революційну Українську Партію (РУП). Брошура адвоката М. Міхновського "Самостійна Україна" була її першим програмним документом. В газеті РУП "Праця", яка виходила в 1904-1905 pp. у Львові, пояснювалась причина виникнення партії: "Дві причини — брак літератури, присвяченої інтересам сільського пролетаріату і, крім того, брак якої-небудь соціалістичної літератури на українській мові — / викликали до життя РУП, котра поставила своєю метою агітацію і пропаганду серед сільського пролетаріату на Україні".

Група радикалів на чолі з М. Міхновським в 1902 р. відкололась від РУП і заснувала Українську національну партію (УНП), яка виступала за побудову самостійної демократичної держави.

В 1904 р. розділилися думки щодо завдань партії і в національно-соціалістичних групах, що зосталися в РУП. Лівіша течія, що близько стояла до меншовиків, вийшла з РУП і утворила окрему Українську соціал-демократичну Спілку. В ній найбільш відомими були Карась, Антонович, Басок, Кавун, Кириченко.

Решта членів РУП під проводом М.Порша, Л.Юркевича, І. Мазепи, В. Винниченка в 1905 р. перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП).

Восени 1904 р. колишні громадівці створили Українську Демократичну Партію (УДП).