2. Охарактеризуйте революцію 1905-1907 р.Р. В Україні: причини, події, наслідки.

Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватись мережа "Просвіт". У 1905 р. з'явилась перша україномовна газета "Хлібороб". У 1906 р. після декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета "Рада". Її видавцем був Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання "Кобзаря" Т. Шевченка. У тому ж році М. Грушевський у Києві засновує Українське наукове товариство.

Відбулись зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич). Восени 1905 р. зі складу УДП виділилась Українська радикальна партія, але вже наприкінці року УДП і УРП об'єднались у УРДП, яка проіснувала до 1908 р., до утворення Товариства українських поступовців (ТУП). На початку 1907 р. із розрізнених гуртків утворилась Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

Українці прийняли активну участь у виборах до І та ІІ Державних дум. У І Думі українська громада налічувала 45 депутатів, у ІІ – 47.

У грудні 1905 р. у Донбасі відбулось збройне повстання, яке було швидко придушено. У 1906 р. відбувся новий виступ на Чорноморському флоті під керівництвом лейтенанта П. Шмідта і повстання саперів у Києві під керівництвом Б. Жаданівського. Але зрештою всі ці розрізнені виступи робітників, солдатів, інтелігенції, селян були придушені. У країні запанувала реакція.

3. Які причини загострення політичної боротьби у західних областях України після Другої світової війни?

1944 -1950 рр. в західних областях УРСР відбувалася прискорена радянізація. Швидкими темпами велася індустріалізація, запроваджувалися нові галузі виробництва — автобудівна, видобуток вугілля тощо. На відміну від індустріалізації, яка розпочалася одразу| ж після встановлення радянської влади, колективізація розгорнулася наприкінці 1948 р. і завершилася у 1950—1951 рр. Головним методом проведення політики колективізації було насильство. Жертвою насильства стала і греко-католицька церква. Якщо перед війною на західноукраїнських землях працювало біля 3 тис. священиків, то після війни їх залишилося біля 1,5 тис., завдяки масовим арештам та депортаціям. 8 березня 1946р. Львівський собор проголосив про скасування Берестейської унії 1596 р., що означало ліквідацію уніатської церкви в Україні. Це викликало обурення і опір місцевого населення. Рух опору ' тоталітарній системі очолювали ОУН та УПА. З другої половини 1945 р. за рішенням Центрального проводу ОУН великі підрозділи повстанців були переформовані у малі, добре згуртовані і озброєні загони, що дислокувалися у лісах. Виникла мережа підпільних “боївок” (по 10—15 осіб) у сільській місцевості. Загони УПА контролювали територію площею до 150 тис. кв.км. На противагу органам більшовицької влади вони намагалися утвердити нелегальні національно-державні структури. Це було криваве протистояння. За офіційними даними, українське підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, в яких загинуло не менше як 30 тис. представників комуністичного режиму, військовослужбовців, місцевих жителів, що співпрацювали з окупаційним сталінським режимом. Головні завдання вояки УПА вбачали у боротьбі проти сталінської репресивної системи, за створення незалежної української держави. У свою чергу комуністичне керівництво протидіяло ОУН-УПА, перетворивши боротьбу проти неї на справжній театр воєнних дій. У 1945—1946 рр. боротьба органів МВС-МДБ, армії, винищувальних загонів з ОУН-УПА («бандерівцями») досягла апогею. Здійснювалися прочісування величезних територій, арешти й депортації корінного населення, масові розстріли, провокації (Створення фальшивих «боївок» УПА із числа бійців НКВС та колишніх «упівців», що перейшли на бік окупантів. Ці загони тероризували мирне населення, намагаючись дискредитувати українських партизан). За офіційними даними, на західноукраїнських землях у 1944—1953 рр. було заарештовано майже 104 тис. “бандерівців” — учасників ОУН, а також “бандпосібників”, під якими розумілися всі, хто підозрювався у зв'язках з ОУН-УПА. За цей час було виселено до Сибіру понад 65 тис. родин.

УПА в 1944-1947 рр. користувалася сильною підтримкою і мала більше 2 тис. бійців на територіях населених українцями (лемки), що відійшли до Польщі. У 1947 р. партизани в боях з регулярними польськими військами убили популярного польського генерала Казимира Сверчевського, заступника міністра оборони Польщі. У квітні 1947 р. польській уряд за погодженням з урядом СРСР провів операцію під кодовою назвою “Вісла”. 30 тис. польських солдатів оточили бази УПА і в запеклих боях знищили їх. Майже всіх лемків (близько 150 тис. чоловік) було депортовано у Західні райони Польщі. Фактично відбулася полонізація Холмщини, Підляшшя та Посяння — етнічних українських земель. Боротьба на західноукраїнських землях по суті набула характеру громадянської війни і призвела до великих жертв серед українського народу. До 1952 р. ОУН-УПА, як масова організація, перестала існувати. Надії керівництва ОУН-УПА на радянсько-американський конфлікт, який, як вони сподівались, міг би дозволити відродити державність України, не виправдалися.

Питання контрольного завдання № 25