Питання контрольного завдання № 1

1. Яке місце, на Вашу думку, займає курс “Історія України” в системі підготовки майбутніх спеціалістів?

Сучасний розвиток українського суспільства характеризується поглибленим інтересом до минулого. Історія України простежує процеси зародження і формування українців як народу, форми їх організації і життя, економічний лад, соціально-політичні відносини, культуру, духовний світ – весь спектр проблем, з яких складається система життєзабезпечення української нації в найрізноманітніших проявах. Водночас історія України розглядає взаємовідносини українців із вкрапленими в їх середовище інших народів.

Знання вітчизняної історії є невід'ємним елементом формування повноцінного світогляду особистості, що у свою чергу впливає на відтворення історичної пам'яті народу. Без знання багато тисячолітнього досвіду людства неможливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше успішно будувати, майбутнє. Оволодіння курсом дозволить нам критично переосмислити багатство світового історичного досвіду та засвоїти його уроки, виробити на цій основі власні переконання, громадську позицію, здобути навички і вміння, необхідні для практичної діяльності у будь-якій сфері.

2. Сформулюйте основні причини української революції ХVІІ ст.

Національно-визвольна та соціально-політична боротьба українського народу була обумовлена його становищем та розвитком в Речі Посполитій. Безпосередні причини повстання, як їх бачили сучасники, узагальнені в літописі Самовидця: незадоволення своїм становищем козаків-випищиків, яких перетворювали на кріпаків і слуг; утиски і несправедливості, що їх терпіли позбавлені власного суду реєстровці з боку шляхтичів у ролі старшини; незадоволення селян, пригноблюваних шляхтою, старостами та євреями-орендарями; переслідування православ’я, поширення католицтва у Східній Україні після придушення повстань козацтва. До цього додавалося національне гноблення (мовна, культурна, освітня, релігійна дискримінація; полонізація української шляхти, ставлення до українців як до “хлопів”, людей другого сорту) та релігійні обмеження, нав’язування церковної унії, фактична ліквідація православної церкви на Волині і в Галичині, ярлик “схизматиків” (розкольників), з яким жили православні священники. Широке незадоволення викликали утиски українського міщанства, якому чинилися перешкоди в торгівлі, ремеслі, участі в міському самоуправлінні і ще тисячі й тисячі великих і малих кривд, яких зазнавали українські піддані польського короля.

3. Охарактеризуйте міжнародне та внутрішнє становище України на початку 1920-х років.

Після закінчення громадянської війни на території колишньої Російської імперії виникло 13 держав. В Україні, утвердилася радянська форма державності. В перші роки свого існування радянська Україна намагалася проводити самостійну зовнішню політику. Маючи формальний статус самостійної держави, Україна фактично була автономною республікою в складі РСФРР. Організаційна побудова РКП(б) відзначалася глибокою централізацією, і ЦК КП(б)У користувався лише правами обласного або губернського комітету. Самим своїм існуванням РКГІ(б) (з 1925 р. — ВКГІ(б)) перетворювала конгломерат радянських республік в єдину країну. Однак офіційно Україна на початку 20-х років іменувалася державою. Зокрема, 29 грудня 1920 р. представники РСФРР В.Ленін, Г.Чичерін та представник УСРР Х.Раковський підписали в Москві договір про воєнний і господарський союз між Росією та Україною. В преамбулі підкреслювалися незалежність і суверенність обох держав і необхідність згуртування сил для оборони і господарського будівництва. РСФРР і УСРР об´єднали сім наркоматів: військових і морських справ, ради народного господарства, зовнішньої торгівлі та ін. І все це розглядалося під кутом зору світової пролетарської революції Однак життя вимагало налагодження співжиття з сусідніми державами, розв´язання питання дипломатичного визнання УСРР та інших радянських республік.

Активну діяльність в цьому напрямку розгорнув голова РНК УСРР і одночасно нарком іноземних справ Х.Раковський. 14 лютого 1921 р. представники УСРР Ф. Кон і Ю. Коцюбинський підписали перший мирний договір — з Литвою. 18 березня Росія і Україна уклали Ризький мирний договір з Польщею. Незабаром Україна встановила дипломатичні зв´язки з Латвією та Естонією, а на початку 1922 р. підписала договір з Туреччиною.

Навесні 1922 р. в Генуї (Італія) відбулася конференція голів урядів європейських держав для врегулювання економічних і фінансових проблем післявоєнної Європи. Запрошена туди була лише Росія. До складу російської делегації включили X. Раковського. Завдяки його дипломатичному хисту під час Генуезької конференції в містечку Раппало вдалося підписати мирний договір з Німеччиною, яка після поразки в Першій світовій війні зажадала певних домовленостей. Дія договору пізніше була поширена на Україну та інші радянські республіки.

Складними, а часто й ворожими залишалися відносини РСФРР і УСРР з Польщею. Радянські уряди не визнавали анексії Польщею Західної України, хоча за умовами Ризького договору погоджувалися з цим. У 1923 р. Антанта прийняла остаточне рішення передати цю територію Польщі. Акція Антанти була юридичним визнанням становища, що фактично склалося давно. Однак уряди РСФРР і УСРР протестували проти того, що Антанта, гучно декларуючи право націй на самовизначення, волю українського населення проігнорувала При цьому X. Раковський справедливо відстоював право людей, які мешкали на цій території, самим вирішувати своє майбутнє та статус своїх територій.

Після утворення СРСР Україна втратила право на державні зносини із зовнішнім світом, її посольства і консульства в тих країнах, де вони існували, були об´єднані з російськими, а наркомат закордонних справ УСРР ліквідований.