10. Проблема крлективу в працях а. Макаренка та в. Сухомлинського. Ознаки колективу, його структура, стадії розвитку.

ДО ШКІЛЬНОГО КОЛЕКТИВУ В.О.СУХОМЛИНСЬКИЙ ВКЛЮЧАВ НЕ ЛИШЕ УЧНІВ, А Й ПЕДАГОГІЧНИЙ ПЕРСОНАЛ. ШКІЛЬНИЙ КОЛЕКТИВ, НА ЙОГО ДУМКУ, - ЦЕ ШКОЛА ГРОМАДЯНСЬКОСТІ, В ЯКІЙ ФОРМУЮТЬСЯ ЯКОСТІ АКТИВНОГО ГРОМАДЯНИНА. НА ВІДМІНУ ВІД А.С.МАКАРЕНКА, ЯКИЙ ПІДКРЕСЛЮВАВ, ЩО КОЛЕКТИВ МАЄ БУТИ "ПЕРШОЮ МЕТОЮ НАШОГО ВИХОВАННЯ", В.О.СУХОМЛИНСЬКИЙ БУВ ТВЕРДО ВПЕВНЕНИЙ, ЩО ВИХОВАННЯ БУДЕ НЕПОВНОЦІННИМ, ЯКЩО ШКІЛЬНІ КОЛЕКТИВИ СТАНУТЬ МЕТОЮ ВИХОВАННЯ, ОСКІЛЬКИ НЕЮ ПОВИННА БУТИ ЛЮДИНА, ВСЕБІЧНО РОЗВИНУТА ОСОБИСТІСТЬ, А КОЛЕКТИВ ПОКЛИКАНИЙ ЗАЛИШАТИСЯ ЗАСОБОМ ВИХОВАННЯ. У ТОЙ ЧАС, КОЛИ В А.С.МАКАРЕНКА У ВИЗНАЧЕННІ КОЛЕКТИВУ НА ПЕРЕДНІЙ ПЛАН ВИСТУПАЮТЬ ОРГАНИ САМОУПРАВЛІННЯ, ПОВНОВАЖЕННЯ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПІДЛЕГЛІСТЬ, КЕРІВНИЦТВО, ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ, ТО У В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО - СПІВДРУЖНІСТЬ ОДНОДУМЦІВ, СПІВДРУЖНІСТЬ ГРОМАДСЬКА, ІДЕЙНА, ТРУДОВА, ТВОРЧА, В ЯКУ КОЖЕН ЩОСЬ ВНОСИТЬ ДЛЯ ЗБАГАЧЕННЯ ЇЇ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ І З ЯКОЇ КОЖЕН ЩОСЬ БЕРЕ ДЛЯ ПОВНОТИ СВОГО ОСОБИСТОГО ДУХОВНОГО ЖИТТЯ. ЯК БАЧИМО, У ПОГЛЯДАХ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО НА ФУНКЦІЇ ПЕРВИННОГО УЧНІВСЬКОГО КОЛЕКТИВУ ЧІТКО ОКРЕСЛЮЄТЬСЯ ЇХНЯ РЕФЕРЕНТНІСТЬ. ТАКИЙ КОЛЕКТИВ ЦІКАВИЙ ДЛЯ УЧНЯ НАСАМПЕРЕД ТИМ, ЩО СТВОРЮЄ МОЖЛИВІСТЬ ДЛЯ СИТУАЦІЙ ПЕРВИННОГО УСПІХУ, УМОВ ЙОГО ОЦІНКИ. 

ХАРАКТЕРНИМИ ОЗНАКАМИ КОЛЕКТИВУ Є СУСПІЛЬНО ЗНАЧУЩА МЕТА, ЩОДЕННА СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ, СПРЯМОВАНА НА ЇЇ ДОСЯГНЕННЯ, НАЯВНІСТЬ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ, ВСТАНОВЛЕННЯ ПЕВНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ СТОСУНКІВ МІЖ ЙОГО ЧЛЕНАМИ. ПЕВНИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ НАДІЛЕНИЙ ДИТЯЧИЙ КОЛЕКТИВ, ЯКИЙ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ІНШИХ КОЛЕКТИВІВ ВІКОВИМИ МЕЖАМИ, СПЕЦИФІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ (НАВЧАННЯ), ПОСЛІДОВНОЮ ЗМІНЮВАНІСТЮ СКЛАДУ, ВІДСУТНІСТЮ ЖИТТЄВОГО ДОСВІДУ ОБ'ЄДНАНИХ У НЬОГО ІНДИВІДІВ, ПОТРЕБОЮ В ПЕДАГОГІЧНОМУ КЕРІВНИЦТВІ.

У ШКОЛІ ДІЮТЬ ТАКІ ТИПИ КОЛЕКТИВІВ: А) НАВЧАЛЬНІ - КЛАСНИЙ (ПЕРВИННИЙ АБО КОНТАКТНИЙ), ЗАГАЛЬНОШКІЛЬНИЙ, ПРЕДМЕТНИХ ГУРТКІВ; Б) САМОДІЯЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - КОЛЕКТИВИ ХУДОЖНЬОЇ САМОДІЯЛЬНОСТІ (ХОР, АНСАМБЛІ, ГУРТКИ); В) ТОВАРИСТВА - СПОРТИВНЕ, КНИГОЛЮБІВ ТА ІН.; Г) ОБ'ЄДНАННЯ ЗА ІНТЕРЕСАМИ; Ґ) ТИМЧАСОВІ ОБ'ЄДНАННЯ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ РОБОТИ. 

МІЖ СТРУКТУРНИМИ ОДИНИЦЯМИ ЗАГАЛЬНОШКІЛЬНОГО КОЛЕКТИВУ ІСНУЮТЬ ПЕВНІ ЗВ'ЯЗКИ І ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОСТІ. ОСОБЛИВО ВАЖЛИВІ ДЛЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ЗВ'ЯЗКИ МІЖ ПЕРВИННИМИ КОЛЕКТИВАМИ (КЛАСАМИ), ЗАГАЛЬНОШКІЛЬНОГО КОЛЕКТИВУ З УЧНІВСЬКИМИ КОЛЕКТИВАМИ ІНШИХ ШКІЛ, ДИТЯЧИМИ ТА ЮНАЦЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ. ВОНИ СПРИЯЮТЬ РОЗВИТКОВІ ШИРОКИХ СОЦІАЛЬНИХ КОНТАКТІВ, ІНТЕРЕСУ ДО ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ІНШИХ КОЛЕКТИВІВ, ЗАПОЗИЧЕННЮ ДОСВІДУ.

11. Динамікка і стадії розвитку колективу. Система перспективних ліній. Традиції колективу.

У СВОЄМУ РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВ ПРОХОДИТЬ ТРИ ОСНОВНІ СТАДІЇ (ЕТАПИ). НА ПЕРШІЙ СТАДІЇ РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВ ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ ТАКИМИ ОЗНАКАМИ: • ВІН ЛИШЕ ПОЧИНАЄ СТВОРЮВАТИСЬ; • ЧЛЕНИ КОЛЕКТИВУ НЕДОСТАТНЬО ЗНАЮТЬ ОДИН ОДНОГО; • ВИХОВАНЦІ НЕПОВНОЮ МІРОЮ УСВІДОМЛЮЮТЬ ЗАВДАННЯ; • ВІДСУТНЯ ІНІЦІАТИВА В КОНКРЕТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ; • ВІДСУТНІЙ АКТИВ. КОЛЕКТИВУ НА ДРУГІЙ СТАДІЇ РОЗВИТКУ ВЛАСТИВІ ТАКІ ОЗНАКИ: • СФОРМУВАВСЯ АКТИВ; • БІЛЬШІСТЬ ВИХОВАНЦІВ ПІДПОРЯДКОВУЄТЬСЯ МЕНШОСТІ; • ЧЛЕНИ КОЛЕКТИВУ УСВІДОМЛЮЮТЬ СВОЇ ЗАВДАННЯ; • АКТИВ ПОЧИНАЄ ВИЯВЛЯТИ ІНІЦІАТИВУ У ВИЗНАЧЕННІ ЗАВДАНЬ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ КОЛЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ВСІ ПИТАННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ КОЛЕКТИВУ НА 3-ТІЙ СТАДІЇ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРАХ. ПЕДАГОГ-ВИХОВАТЕЛЬ НАБУВАЄ СТАТУСУ РЯДОВОГО ЧЛЕНТА КОЛЕКТИВУ З ПРАВОМ ОДНОГО ГОЛОСУ. У НЬОГО Є ОДНА ПЕРЕВАГА: ЗНАННЯ І ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД, ЯКИЙ ВИХОВАНЦІ МОЖУТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИ В КОНСУЛЬТАТИВНОМУ ПЛАНІ.

СИСТЕМА ПЕРСПЕКТИВНИХ ЛІНІЙ - ЦЕ РЯД ПОСЛІДОВНО ПОСТАВЛЕНИХ ПЕРЕД КОЛЕКТИВОМ ЦІЛЕЙ, ДОСЯГНЕННЯ ЯКИХ ВИКЛИКАЄ ПЕРЕХІД ВІД ПРОСТОГО ЗАДОВОЛЕННЯ ДО ГЛИБОКОГО ПОЧУТТЯ ОБОВ’ЯЗКУ. А. С МАКАРЕНКО ВЕЛИКОГО ЗНАЧЕННЯ НАДАВАВ ПРАВИЛЬНОМУ ВИБОРУ ЦІЛЕЙ КОЛЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – ПЕРСПЕКТИВ, ЯКІ ЗДАТНІ ЗАЦІКАВИТИ, ЗАХОПИТИ ДІТЕЙ. ПРАКТИЧНУ МЕТУ, ЯКА ЗДАТНА ЗАХОПИТИ І ЗГУРТУВАТИ ВИХОВАНЦІВ ВІН НАЗИВАВ ПЕРСПЕКТИВОЮ. У МІРУ РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВУ ПРОСТІ ЦІЛІ ЗМІНЮЮТЬСЯ БІЛЬШ СКЛАДНИМИ, ГЛИБОКИМИ І СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩИМИ. УСВІДОМЛЕНА І СПРИЙНЯТА УЧНЕМ ПЕРСПЕКТИВНА ЦІЛЬ СТАЄ МОБІЛІЗУЮЧОЮ СИЛОЮ, ЯКА ДОПОМАГАЄ ДОЛАТИ ТРУДНОЩІ І ПЕРЕШКОДИ. В ПРАКТИЦІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ А.С.МАКАРЕНКО РОЗРІЗНЯВ ТРИ ВИДИ ПЕРСПЕКТИВ: - БЛИЗЬКА; - СЕРЕДНЯ; - ДАЛЕКА ПЕРСПЕКТИВА. ГОЛОВНЕ В СИСТЕМІ ПЕРСПЕКТИВНИХ ЛІНІЙ – ЦЕ БЕЗУПИННА ЗМІНА ПЕРСПЕКТИВ, ПОСТІЙНЕ ЇХНЄ РОЗШИРЕННЯ, НЕПРИПУСТИМІСТЬ ЗУПИНКИ В ЖИТТІ КОЛЕКТИВУ.

ТРАДИЦІЯ (ЛАТ. TRADITION — ПЕРЕДАЧА) — ЦЕ РІЗНОВИД АБО ФОРМА ЗВИЧАЮ, ЩО ВИРІЗНЯЄТЬСЯ ОСОБЛИВОЮ СТІЙКІСТЮ І ЗУСИЛЛЯМИ ЛЮДЕЙ, СПРЯМОВАНИМИ НА ЗБЕРЕЖЕННЯ НЕЗМІННИХ ФОРМ ПОВЕДІНКИ, ЯКІ УСПАДКОВАНІ ВІД ПОПЕРЕДНІХ ПОКОЛІНЬ. У КОЖНОМУ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ЗАКЛАДІ, УСТАНОВІ, НА ВИРОБНИЦТВІ, В СІМ'Ї НЕОБХІДНО ПРАЦЮВАТИ НАД СТВОРЕННЯМ МОРАЛЬНО-ЦІННІСНИХ ТРАДИЦІЙ, ЇХНІМ ЗБЕРЕЖЕННЯМ І ПРИМНОЖЕННЯМ. ТРАДИЦІЇ МАЮТЬ БУТИ ТРИВАЛИМИ, СТІЙКИМИ, НАПОВНЕНИМИ БАГАТСТВОМ МОРАЛЬНИХ ВПЛИВІВ НА ОСОБИСТІСТЬ, НА КОЛЕКТИВ ЗАГАЛОМ.  РОЗУМНО ОРГАНІЗОВАНІ ТРАДИЦІЙНІ СВЯТА, ЗВИЧАЄВІ ОБРЯДИ, ЩО СУПРОВОДЖУЮТЬСЯ МОРАЛЬНО І ЕСТЕТИЧНО ВИТРИМАНИМИ РИТУАЛАМИ, ВПЛИВАЮТЬ ПЕРЕДУСІМ НА ЕМОЦІЇ ЧЛЕНІВ КОЛЕКТИВУ І ВИСТУПАЮТЬ ВАЖЛИВИМ ЧИННИКОМ ЙОГО ЗГУРТУВАННЯ. ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ ЗАЙМАЮТЬ ТРАДИЦІЇ В ДИТЯЧИХ КОЛЕКТИВАХ, ОСКІЛЬКИ В ТРАДИЦІЯХ ЗАКЛАДЕНІ ВЕЛИКІ ДУХОВНІ СИЛИ, ЯКІ ОБ'ЄДНУЮТЬ ВИХОВАНЦІВ НА ДОВГІ РОКИ.