6. Поняття про методи виховання, різноманітні підходи до їх класифікації.

МЕТОДИ ВИХОВАННЯ – ЦЕ ШЛЯХИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАГАЛЬНО ВИХОВНИХ ЦІЛЕЙ ТА ЗАВДАНЬ І КОНКРЕТНИХ ВИХОВНИХ ЗАДАЧ.

МЕТОД ВИХОВАННЯ СКЛАДАЄТЬСЯ З ПРИЙОМІВ. ПРИЙОМ — ЦЕ ЧАСТИНА, ДЕТАЛЬ МЕТОДУ, НЕОБХІДНА ДЛЯ БІЛЬШОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИХОВАННЯ.

ЗАСОБАМИ ВИХОВАННЯ НАЗИВАЮТЬ ДОЦІЛЬНО ОРГАНІЗОВАНІ ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ВИХОВНИХ ЗАВДАНЬ. ДО ЗАСОБІВ НАЛЕЖАТЬ КНИГИ, ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ (ПРЕСА, ТЕЛЕБАЧЕННЯ, РАДІО), ЗАСОБИ МИСТЕЦТВА (КІНОФІЛЬМИ, ВИСТАВИ). ПРОТЕ НАЙВАЖЛИВІШУ РОЛЬ ВІДІГРАЄ ВЧАСНО І МУДРО СКАЗАНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ, ЯКОГО ПОТРЕБУЄ УЧЕНЬ.

ПОСТУПОВО ВИНИКАЛИ ВСЕ НОВІ МЕТОДИ ВИХОВАННЯ. КАЖУТЬ, ЩО ЇХ ІСНУЄ ДО ЧОТИРЬОХ ТИСЯЧ, А ВЧИТЕЛІ ТА КЛАСНІ КЕРІВНИКИ ВОЛОДІЮТЬ ЛИШЕ 15-МА. ПРИ ТАКІЙ ВЕЛИКІЙ КІЛЬКОСТІ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ ІСНУВАЛИ РІЗНІ ПІДХОДИ ДО ЇХ КЛАСИФІКАЦІЇ:

1. Н. І. БОЛДИРЕВ, Н. К. ГОНЧАРОВ, Ф. Ф. КОРОЛЬОВ — ПЕРЕКОНАННЯ, ВПРАВЛЯННЯ, ЗАОХОЧЕННЯ І ПОКАРАННЯ.

2. Т. А ІЛЬЇНА, І. Т. ОГОРОДНИКОВ — ПЕРЕКОНАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ.

3. МАР'ЄНКО, М. Д. ЯРМАЧЕНКО — ПОЯСНЮВАЛЬНО-РЕПРОДУКТИВНИЙ МЕТОД, ПРОБЛЕМНО-СИТУАЦІЙНІ МЕТОДИ, ПРИВЧАННЯ І ВПРАВЛЯННЯ, СТИМУЛЮВАННЯ, ГАЛЬМУВАННЯ, КЕРІВНИЦТВО САМОВИХОВАННЯМ УЧНІВ.

4. Г. І. ЩУКІНА —: МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ, МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ, МЕТОДИ СТИМУЛЮВАННЯ, МЕТОДИ САМОВИХОВАННЯ.

НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИМ ГРУПУВАННЯМ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ ЗА ЇХ ОЗНАКАМИ Є КЛАСИФІКАЦІЯ Ю.К.БАБАНСЬКОГО: ЛЕКЦІЯ, ПОЯСНЕННЯ, БЕСІДА, РОЗПОВІДЬ, ДИСПУТ, МЕТОД ПРИКЛАДУ, НАВІЮВАННЯ, ПЕРЕКОНАННЯ.

7. Методи формування свідомості особистості, їх характеристика.

МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ УЧНІВ — СЛОВЕСНІ: РОЗПОВІДЬ, ПОЯСНЕННЯ, БЕСІДА, ЛЕКЦІЯ, ДИСПУТ; МЕТОД ПРИКЛАДУ.

• РОЗПОВІДЬ. ВАЖЛИВОЮ ОЗНАКОЮ РОЗПОВІДІ Є ЇЇ ПОСЛІДОВНІСТЬ, ЛОГІЧНІСТЬ ВИКЛАДУ ІНФОРМАЦІЇ. 

• ПОЯСНЕННЯ. НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИЙ МЕТОД ТЛУМАЧЕННЯ ЯВИЩ, ПОДІЙ, ПРАВИЛ І НОРМ ПОВЕДІНКИ, РОЗКРИТТЯ СОЦІАЛЬНОГО, МОРАЛЬНОГО, ЕСТЕТИЧНОГО ЗМІСТУ ВИМОГ ДО ДИТИНИ, ВЧИНКІВ, ПОДІЙ, ЯВИЩ, ДОПОМОГА В ОЦІНЦІ УЧНЯМИ ЛЮДСЬКИХ ВЗАЄМИН.

• ЛЕКЦІЯ. ЦЕ ОРГАНІЗОВАНИЙ, ДОСТУПНИЙ СИСТЕМНИЙ ВИКЛАД ТІЄЇ ЧИ ІНШОЇ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО, МОРАЛЬНОГО, ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНОГО ЗМІСТУ. ЛОГІЧНИМ ЦЕНТРОМ ЛЕКЦІЇ Є ЯКЕСЬ ТЕОРЕТИЧНЕ УЗАГАЛЬНЕННЯ, А КОНКРЕТНІ ФАКТИ СЛУЖАТЬ ІЛЮСТРАЦІЄЮ. ЛЕКЦІЯ ПОВИННА БУТИ ПЕРЕКОНЛИВА, З ДОКАЗАМИ Й АРГУМЕНТАМИ. 

• БЕСІДА. ЦЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВЧИТЕЛЕМ ЖИТТЄВО ВАЖЛИВОЇ ТЕМИ, ФОРМУВАННЯ ПИТАНЬ, ЯКІ СПОНУКАЮТЬ ДО РОЗМОВИ, ЗАЛУЧЕННЯ УЧНІВ ДО ОЦІНКИ ПОДІЙ, ВЧИНКІВ, ЯВИЩ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ, ДО ВИРОБЛЕННЯ ПРАВИЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО НАВКОЛИШНЬОЇ ДІЙСНОСТІ, ДО СВОЇХ ГРОМАДСЬКИХ І МОРАЛЬНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ. У БЕСІДІ НЕОБХІДНО СПИРАТИСЯ НА ОСОБИСТИЙ ДОСВІД УЧНІВ, ЇХНІ ДІЛА, ВЧИНКИ.

• ДИСПУТ. ЦЕ МЕТОД ФОРМУВАННЯ СУДЖЕНЬ, ОЦІНОК, ПЕРЕКОНАНЬ НА ОСНОВІ ЗНАНЬ, ОДЕРЖАНИХ У ХОДІ ЗІТКНЕННЯ ДУМОК, РІЗНИХ ПОГЛЯДІВ. ГОЛОВНЕ — ФАКТИ, ЛОГІКА, ДОКАЗОВІСТЬ, ГОВОРИТИ, ЩО ДУМАЄШ, ДУМАТИ, ЩО ГОВОРИШ.

• МЕТОД ПРИКЛАДУ. УЧИТЕЛЬ ПОВИНЕН СПРЯМУВАТИ НАСЛІДУВАННЯ НА ПОЗИТИВНИЙ ПРИКЛАД, АЛЕ ПАРАЛЕЛЬНО ВІН ПОВИНЕН ВЧИТИ УЧНЯ ПРОТИСТОЯТИ НЕГАТИВНОМУ. К. Д. УШИНСЬКИЙ ПИСАВ, ЩО У ВИХОВАННІ НЕ МОЖНА ОБМЕЖУВАТИСЯ ТИМ, ЩО ДИТИНА НАСЛІДУЄ І КОПІЮЄ, ОСОБИСТІСТЬ ПОВИННА РОЗВИВАТИСЯ СВОЄРІДНО, ЯК ОСОБЛИВА, НЕПОВТОРНА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ.