1.3 Редактор – автор – твір – видання.

1.3.1 Основні напрямки роботи редактора.

Редактора називають і першим читачем книги, і провідною творчою фігурою видавництва, і першим помічником автора тощо. Але що ж конкретно має робити редактор? Як треба розуміти коло обов’язків першого читача?

Щодо обов’язків, то тут панує згода – редактор повинен випускати у світ тільки добрі книги. У поодиноких статтях про роботу редактора, що виходили у світ, одностайно підкреслювалося: він (редактор) „має випустити твір у найкращому із можливих для даного автора та даного матеріалу вигляді, знайти, виявити в творі все краще, що в ньому є, але що ще не вийшло на поверхню, не стало живою тканиною книги…” Хай це визначення приблизне – за ним все „краще” в творі десь глибоко заховане і його треба „виявити”, проте воно якоюсь мірою окреслює коло обов’язків редактора. Тільки ж як виконувати ті обов’язки? Яка методика роботи редактора може вважатися прийнятною?

Правлячи те або інше місце викладу, редактор не завжди впевнений, що не переступає межі прийнятного і дозволеного в його роботі. Він вносить в текст окремі словесні, текстуальні і композиційні виправлення, кожне з яких якоюсь мірою, хай зовсім непомітно, змінює авторську думку і часто боляче вражає автора.

А й справді, чому редактор дозволяє собі уточнювати, підправляти автора? Адже всім відомо, що створення книги – справа, насамперед, її творця, письменника. Саме автор найбільш авторитетно може судити про слушність чи зайвість першої-ліпшої композиційної ланки твору, того чи іншого слова у викладі.

Ще і сьогодні можна чути, що закономірностей в роботі редактора годі шукати, „рецептів редакторської роботи немає та й сумнівно, чи можуть вони бути”. „Що робити в тому чи іншому випадку це вже справа редактора зокрема”.

Посилаючись на те, що він відповідає за книгу перед державою та читачем, редактор часто правив в ній, що хотів і як хотів. У своїй роботі він нерідко виходив з особистих уподобань і смаків. Тому в колах наших провідних працівників пера свого часу склалася думка, що „безпосередньо практична робота редакційних працівників часто залежить від сваволі і особистих пристрастей”.

І дійсно, загальновизнаних посібників чи підручників з редагування справді майже не було. Поодинокі інструкції не рятували справи. Вважалося, що редактором можна стати, але навчити редагувати не можна. А раз не можна навчити, то й підручник тут ні до чого.

Проте розуміння природи видавничого процесу може стати в пригоді редакторові. Приміром, допоможе іноді уникнути прикрих незгод у ході спільної праці автора і редактора. Тому немає нічого дивного в тому, що серед письменників мали місце й такі думки: „Редактор – друг письменника і перший його порадник! А редактор першої книги молодого письменника – якоюсь мірою є і наставником для нього…”

Так, редагування – особливо відповідальна справа, і вершити її треба, керуючись не тільки власними смаками й уподобаннями, а, насамперед, добрим знанням природи редакторського процесу, знанням сильних і слабких сторін процесу підготовки рукопису. Такі знання треба брати у наших редакторів-практиків, у вчених і письменників, які частину свого часу приділяли і видавничій роботі. На сьогодні є вже ряд книг з редагування, які здобули загальне визнання, що є результатом роздумів над нашою видавничою практикою і, можливо, зросли на ґрунті творчих суперечок.