5.3.3 Методи для контролю термінів

Термін – це слово чи словосполучення природної мови, яке позначає поняття окремої ділянки знань чи діяльності людини (галузі). Значення термінів фіксують у термінологічних тлумачних словниках (універсальні енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

• Для контролю термінів слід вибирати словники тільки останніх років видання.

• Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати слід за такими пріоритетами (види словників подано в порядку спадання пріоритету): стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Під час редагування термінів, вжитих частково або повністю неточно, редактор повинен запропонувати авторові два можливі методи виправлення: а) узгодити термін зі значенням, зафіксованим у словнику; б) науково обґрунтувати необхідність пере означення терміна.

• Переозначаючи терміни, слід обов’язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як „локальне”, тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Отже, для контролю термінів використовують ті ж методи, що й для контролю слів, - когнітивні. Використовують і той самий критерій точності для оцінки відповідності значення терміна у повідомленні його значенню в термінологічному словнику. Крім того, для контролю новоутворених термінів використовують також положеннєві методи.

5.4 Норми для рівня простих і складних синтаксичних конструкцій

5.4.1 Норми для рівня речень

У повідомленні основна і модальна структура порядку слів повинні бути трансформовані так, щоби на початку речення стояли ті слова, які містять відому, а в кінці – ті, що містять нову інформацію. Таким чином, будь-який член речення, що містить відому інформацію, може бути переставлений в першу, а будь-який член речення, що містить нову інформацію, - в останню позицію.

• У повідомленнях при однорідних реченнях ширшу ознаку ставлять перед вужчою.

Приклад. Нормативним є написання ... українські танцювальні колективи, але не танцювальні українські колективи.

Зміна порядку слів у реченні допустима, коли її використовують зі спеціальною метою. Такий змінений порядок слів називають інверсією. Інверсія, крім атенційної, може виконувати ще три функції: синтаксичну, семантичну і стилістичну.

Переставивши в реченні П’ять гривень числівник (Гривень п’ять), змінюємо його семантику (в першому реченні мова йде про рівно п’ять гривень, а в другому – про приблизно п’ять гривень).

Для контролю складних синтаксичних конструкцій слід використовувати такі норми.

• Кожне залежне слово в реченні повинно залежати тільки від одного стрижневого слова.

• Паралельні синтаксичні конструкції повинні мати однаковий порядок слів.

• Дієприслівниковий зворот і головне речення повинні мати одного діяча.

5.4.2 Норми для рівня надфразних єдностей, блоків, дискурсів

Надфразні єдності – це група речень, об’єднаних зв’язками граматики тексту так, що більшість цих зв’язків не виходить за межі тексту. НФЄ найчастіше збігається з такою одиницею, як абзац. Речення об’єднують у НФЄ за допомогою зв’язків граматики тексту. Оскільки основним видом зв’язку граматики тексту є лексичний, то це означає, що редактор найперше повинен контролювати в НФЄ кількість повторень. Ці повторення утворюють мікротему НФЄ і є їх обов’язковим атрибутом. Зв’язність НФЄ залежить від виду повідомлення, реципієнтської аудиторії та наявності в ньому підтексту. Контроль зв’язності НФЄ редактор повинен здійснювати двома методами: шаблонним (встановлювати за допомогою повторень наявність зв’язків граматики тексту між кожною парою речень НФЄ) і параметричним (контролювати ступінь зв’язності).

Блок – це множина НФЄ, об’єднаних певною темою. Найчастіше блоку відповідає така одиниця, як розділ. Часто тема блоку буває сформульована в його назві. На цьому лінгвістичному рівні редактор повинен контролювати моно тематичність блоку та відповідність авторського поділу на абзаци існуючим лінгвістичним нормам. Норма редагування для цього лінгвістичного рівня полягає в тому, що в одному лінгвістичному блоці повинна бути тільки одна тема. Звичайно, це не заперечує наявності в межах такого блоку й інших тем, але лише друго- чи третьорядних. Контролюють тему повідомлення положеннєвими і когнітивними методами.

На рівні дискурсу суттєвою для редагування є стильова диференціація повідомлень.

Дискурс – одиниця найвищого рівня лінгвістичної структури повідомлення, яка об’єднує один чи кілька розділів і призначена для передачі інформації. У видавничій структурі повідомлення відповідає виданню.

При редагуванні лінгвістичних одиниць повідомлення на рівні дискурсу редактор повинен чітко встановити його стильові характеристики.

• Повідомлення повинно бути стилістично однорідним. Означення стилю, що випливає з потреб редагування – це група характеристик підмножини повідомлень, які функціонують у певній галузі життя суспільства. Вимога цієї норми зобов’язує редактора видаляти з повідомлення всі лінгвістичні одиниці, які належать до інших стилів.

• Виправлення, виконані редактором, повинні належати до того ж стилю, що й саме повідомлення.

Визначення стилю можна здійснити на рівні дискурсу. Тому порівневе опрацювання повинно відбуватися в такій послідовності:

• спершу контролювати найвищий рівень;

• потім найнижчий рівень;

• тоді поступово підніматися вгору.

Під час контролю одного виду норм на якомусь певному рівні той чи інший компонент повідомлення повинен узгоджуватись одночасно з кількома нормами, і, відповідно, підлягати контролю кількома методами.

Іноді стосовно якогось слова треба послідовно застосовувати кілька методів контролю:

• параметричний (контролюють довжину слова);

• списковий (орфографічна правильність);

• когнітивний (чи у правильному значенні);

• компаративний (коли слово має два варіанти, проконтролювати, чи воно записано так само).

Виявивши помилку у певному компоненті, треба застосувати до нього всі потрібні методи контролю, і лише тоді усунути помилку. А після цього переходити до контролю наступного компонента повідомлення.