Поява перших локальних мереж
На початку 70-х років ХХ століття у результаті технологічного прориву у сфері виробництва комп’ютерних компонентів з’явилися великі інтегральні схеми (ВІС). Їхня порівняно невисока вартість і гарні функціональні можливості привели до створення міні-комп’ютерів, які стали реальними конкурентами мейнфреймів. Емпіричний закон Гроша перестав відповідати дійсності, тому що десяток міні-комп’ютерів, маючи ту ж вартість, що й один мейнфрейм, вирішували деякі завдання набагато швидше.
Навіть невеликі підрозділи підприємств одержали можливість мати власні комп’ютери. Міні-комп’ютери вирішували задачі керування технологічним обладнанням, складом й інші задачі на рівні відділу підприємства. Таким чином, з’явилася концепція розподілу комп’ютерних ресурсів по всьому підприємству. Однак при цьому всі комп’ютери однієї організації, як і раніше, продовжували працювати автономно (рис. 1.3).
Із часом потреби користувачів у швидкодії комп’ютерної техніки зростали. Їх вже не задовольняла ізольована робота на власному комп’ютері, користувачам хотілось обмінюватися комп’ютерними даними з користувачами інших підрозділів в автоматичному режимі. Відповідь на цю потребу прийшла у вигляді появи перших локальних обчислювальних мереж (рис. 1.4).
Загалом представлені локальні мережі являють собою об’єднання комп’ютерів, зосереджених на невеликій території, як правило, у радіусі не більше 1-2 км, хоча в окремих випадках локальна мережа може мати й більші розміри, наприклад, кілька десятків кілометрів. У загальному випадку локальна мережа являє собою комунікаційну систему, що належить одній організації.
Рис. 1.3. Автономне використання декількох міні-комп’ютерів на одному підприємстві
Рис. 1.4. Застосування пристроїв з’єднання для об’єднання відділів
Спочатку для з’єднання комп’ютерів один з одним використовувалися нестандартні мережеві технології.
Мережева технологія – це узгоджений набір програмних і апаратних засобів (наприклад, драйверів, мережевих адаптерів, кабелів і роз’ємів) і механізмів передачі даних лініями зв’язку, достатніх для побудови обчислювальної мережі.
Перші локал ьні мережі оснащувалися різноманітними пристроями з’єднання, які використовували власні способи представлення даних на лініях зв’язку, свої типи кабелів і т.д. Ці пристрої могли з’єднувати лише конкретні моделі комп’ютерів, для яких вони і були розроблені, наприклад, міні-комп’ютери PDP-11 з мейнфреймом IBM 360 або міні-комп’ютери HP з мікрокомп’ютерами LSI-11.
З’явилася необхідність уніфікації обладнання і технологій комп’ютерних мереж. Перші стандартні технології локальних мереж спиралися на принцип комутації, який був з успіхом випробуваний і довів свої переваги при передачі трафіка даних у глобальних комп’ютерних мережах.
У середині 80-х років ХХ століття затвердилися стандартні мережеві технології об’єднання комп’ютерів у мережу – Ethernet, ArcNet, Token Ring, Token Bus, трохи пізніше – FDDI.
Стандартні мережеві технології перетворили процес побудови локальної мережі з мистецтва в рутинну роботу. Для створення мережі досить було придбати стандартний кабель, мережеві адаптери відповідного стандарту (наприклад, Ethernet), встановити адаптери в комп’ютери, приєднати їх до кабелю стандартними з’єднувачами й установити на комп’ютери одну з популярних мережевих операційних систем (наприклад, Novell NetWare).
Прості алгоритми роботи визначили низьку вартість обладнання Ethernet. Широкий діапазон ієрархії швидкостей дозволяв раціонально будувати локальну мережу, обираючи ту технологію сімейства, яка найбільшою мірою відповідала завданням підприємства та потребам користувачів. Важливо також, що всі технології Ethernet дуже близькі одна до одної принципами роботи, що спрощувало обслуговування й інтеграцію цих мереж.
ЛК.02 – КЛАСИ ТА ТОПОЛОГІЇ КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ
Анотація. Класифікація комп’ютерних мереж. Комутація пакетів. Кампусна мережа. Міська мережа. Глобальна мережа. Топології комп’ютерних мереж. Топологія «шина». Топологія «кільце». Топологія «зірка». Топологія «зірка-шина». Інші можливі мережеві топології.