IV. Вивчити автоматичні засоби для виявлення, повідомлення і гасіння пожеж.

Для своєчасного автоматичного виявлення джерела загорання і повідомлення пожежній частини про місце пожежі використовують пристрої пожежного зв’язку і сигналізації. До них відносяться теле- і радіозв’язок, пристрої пожежної сигналізації з автоматичним і ручним пуском, електричні сирени, дзвони і гудки транспортних засобів.

На пожежонебезпечних об’єктах категорій А, Б, В встановлюють пожежні сповісники (датчики) які при виникненні пожежі по проводам і без них подають сигнали до прийомних апаратів. Пожежні сповісники бувають ручної і автоматичної дії. Ручні поділяються на кнопкові і кодові. Сповісники встановлюються всередині приміщень в коридорах, на драбинах і стінах, колонках на рівні 1,5 м від підлоги так, щоб до них був забезпечений вільний доступ. Автоматичні сповісники, в залежності від застосування датчиків бувають теплові, світлові, ультразвукові, димові та інші. Теплові сповісники спрацьовують від дії теплоти; наприклад, коли температура навколишнього повітря досягає критичного значення (на 20^oС вище робочої температури захисного об’єкта) або коли температура в приміщенні наростає від 5 до 10^oС за 1 хв. Світлові сповісники діють на основі перетворення ультра-фіолетового випромінювання в електричну енергію, можуть виявити навіть невеликі ознаки полум’я, наприклад горіння сірника, практично миттєво.

Димові сповісники реагують на наявність в повітрі приміщення продуктів згорання. При попаданні диму від пожежі в іонізаційну камеру, яка знаходиться в сповіснику, він спрацьовує.

Теплові сповісники можуть контролювати приміщення з розрахунку один сповісник на 10-25 м² площі, димові – в залежності від місця їх встановлення – від 30 до 10 м² і світлові – 400-600 м².

Автоматичні сповісники кріплять переважно на стелі або підвішують на значній висоті від підлоги. При ремонті приміщення на них одягають захисні чохли. Коли роботи закінчені, чохли необхідно зняти.

Крім сповісників, всі об’єкти повинні мати внутрішній і зовнішній телефонний зв’язок. Біля телефонного апарату повинна бути табличка з червоним написом на білому фоні “При пожежі дзвонити 01”.

Для гасіння пожеж в приміщеннях, які відносяться до категорій виробництв А, Б, В – особливо небезпечних в пожежному відношенні, застосовують стаціонарні обладнання. В таких приміщеннях монтують спринклерні установки для автоматичного гасіння пожежі розпиленою водою. Вони представляють собою мережу водопровідних труб, розміщених під стелею приміщення. В труби вмонтовані орошувальні головки (спринклери). Отвір в головці закритий легкоплавким замком (температура плавлення 72, 93, 141, 182 ^oС). При підвищенні температури цей замок плавиться і викидається, вода надходить в головку, вдаряється в розетку і розпилюється. Один спринклер може орошувати площу 9-12 м². Спринклерна система забезпечує подачу води безпосередньо в джерело пожежі. Як тільки при пожежі розкривається хоча б один спринклер, спеціальний контрольно-сигнальний клапан подає звуковий і світловий сигнал тривоги про пожежу.

Для подачі води відразу на всю площу приміщення використовують дренчерні установки групової дії. В них встановлені дренчери – відкриті орошувальні головки без замків. Вода в трубопровід подається після відкриття спеціального клапану. Клапан відкривається автоматично або вручну, при цьому також подається сигнал небезпеки.