2.1 Діагностика стану психічної готовності боксерів

Психічну готовність до змагання слід розглядати як одне з різноманітних психічних станів людини. Питаннями психічних станів людини займаються в нашій країні М. Д. Левітов, В. Н. м'ясницький, А. Г. Ковальов та інші [33].

Кожен психічний стан виступає для людини як переживання і в той же час як прояв активності у зовнішніх діях і поведінці.

Усі психічні стани мають тимчасовий характер, проте тривалість їх може коливатися в дуже значних межах (від секунд до багатьох днів). Фізіологічною основою психічних станів є «певний функціональний рівень кори великих півкуль головного мозку» (Н. А. Костенецький, В. П. м'ясниці) залежить від діяльного або покійного стану кори, від різних фазових її станів, особливо пов'язаних з вирішенням важких завдань і т . д.

Функціональний рівень кори, а, отже, і психічні стани завжди детерміновані впливом зовнішнього середовища, в якому живе і діє людина, а також взаємодіє з нею внутрішнім середовищем організму людини [12, c. 96-101].

Психічний стан при багаторазовому їх виникненні можуть набувати сталого характеру і відновлюються при повторенні тих самих чи подібних умов життя і діяльності, а також зміни внутрішнього середовища організму, якими вони первинно були викликані. Однак зміна цих умов, особливо різке або раптове, може призвести до настільки ж різкій зміні психічних станів.

Спираючись на дані загальної психології та використовуючи результати численних досліджень передстартових станів, вольової підготовки до змагань професор А. Ц. Пуні так сформулював розуміння стану психічної готовності до змагання: «Воно являє собою складні, цілісні, прояви особистості, що характеризуються тверезої упевненістю спортсмена в своїх силах , прагненням активно боротися до кінця за досягнення наміченої мети, оптимальним рівнем емоційного збудження, високим ступенем завадостійкості по відношенню до різних несприятливих чинним зовнішнім і внутрішнім впливам, здатність довільно керувати своїми діями, думкам, почуттями, всім поведінкою, адекватно виникають й нескінченно мінливим ситуацій спортивної боротьби, і все це в умовах надзвичайно напруженою, аффектірующей атмосфері змагань [43, c 145-149].

Якщо проаналізувати цю лаконічну характеристику, то можна виявити, що цілісний прояв особистості відрізняються, перш за все, різноманітністю вираження, що залежить від типологічних характерність спортсмена. Якщо дещо деталізувати комплекс ознак складових описаний вище синдром стану психічної готовності до змагання, то можна сказати що в нього входять [50, c. 69-72]:

1. Всі вольові якості при провідній ролі:

а) цілеспрямованості

б) витримки

в) самовладання

г) самостійності:

2. Критичності і гнучкості розуму

3. Спостережливості

4. Стенические емоції при оптимальному рівні їх вираженості

5. Повна зосередженість, і стійкість уваги на процесі діяльності

6. Здатність доцільно регулювати свої почуття, думки, дії і все поведінку протягом періоду змагань.

Як і всяке психічний стан, стан готовності до змагання має складну внутрішню картинку. Це ціла гама переживань. Спортсмен перебуває у стані очікування майбутнього змагання, перипетій спортивної боротьби, зустрічі зі своїми партнерами і противниками, готуватися до вступу в боротьбу, передбачає її перебіг і можливі результати (етапні і кінцеві).

У той же час ці переживання характеризуються зовнішніми проявами (поведінка, дія) по яких, до речі кажучи, можна об'єктивно судити про психічний стан і її динаміці у спортсмена.

Стан психічної готовності до змагання має, звичайно, дуже складну фізіологічну основу, і як будь-психічний стан є тимчасовим, тобто характеризується тією чи іншою тривалістю.

Стан психічної готовності виникає не спонтанно. Є загальне прагнення до поліпшення спортивних досягнень у змагальних умовах.

Воно викликається і закріплюється всім ходом виховання і навчання спортсменів у процесі тренування. Це прагнення ще спеціально формується в процесі спрямованої психологічної підготовки до кожного конкретного змагання, тому що відомо, що участь у будь-якому змаганні для будь-якого спортсмена, є зіткнення двох неповторних складових: неповторності умов змагань з неповторною індивідуальністю спортсмена.

Діагностику стану психічної готовності до змагання слід розглядати як одну з найважливіших сучасних проблем психології спорту. Ця проблема перебуває в самій початковій стадії розробки.

При діагностиці стану психічної готовності до змагання слід орієнтуватися на ознаки, що входять в синдром цього стану, і отже використовувати певний комплекс діагностичних методів.

У такий комплекс слід включити [29, c. 5-25]:

1) проби які можуть бути використані без урахування специфіки кожного виду спорту.

2) проби спеціальні, тобто відбивають специфіку боксу.

Діагностика цього стану пов'язана з дотриманням ряду умов,

по-перше, необхідно щоб діагностичні проби стали звичними для спортсмена, щоб був усунутий елемент новизни та впливу факторів упражняемости, по-друге, показники характеризують кожну ознаку, повинні бути типізовані, і в той же час персоналізовані.

В існуючій практиці діагностики стану психічної готовності до змагання використовуються такі методи.

Для визначення тверезої впевненості у своїх силах: асоціативний експеримент (Л. П. Радченко), тести для встановлення рівня домагань і самооцінки (Є. Генова, Л. П. Радченко), теппінг тест з установкою на максимальний темп (Ю. Я. Кисельов ).

Для дослідження рівня емоційного збудження:

1) треморометрія (Ю. Я. Кисельов)

2) реакція на час (В. М. Петрович)

3) теппінг-тест в модифікації - «спокійно», «швидко», «максимально швидко» (Ю. Я. Кисельов)

Для визначення завадостійкості: тести Бурдені-Анфімовіча в різних модифікаціях з ускладненнями, з введенням емоційно збудливих або несподіваних зовнішніх перешкод. (Є. Герон, Г. Д. Горбунов) Для з'ясування можливості довільної регуляції рухових дій: теппінг тест з установками «максимально швидко - вдвічі повільніше »,« спокійно - удвічі швидше », або« повільно »(Ю. Я. Кисельов), цей же тест в наступної модифікації« в зручному темпі - уповільнено »,« в зручному темпі - максимально швидко »,« в зручному темпі ».

Доцільно уточнити, що якщо у визначенні та аналізі психічної готовності до змагання, в діагностиці прогалин у цьому стані, у з'ясуванні їх етіології, основна роль у спільних зусиллях тренера та психолога належить психологу, то коли мова йде про шляхи і засоби психологічної підготовки до змагання, про шляхи та засоби подолання прогалин у психічній підготовленості спортсменів, провідне положення займає тренер.