Майно подружжя , сімейний кодекс (ск).

Зміст

Введення. 4  1. Поняття законного режиму майна подружжя. 8  1.1 Спільна власність подружжя. 8  1.2 Володіння, користування і розпорядження спільним майном подружжя. 17  1.3 Власність кожного з подружжя. 20  2. Поділ спільного майна подружжя. 25  2.1 Розділ спільного майна за угодою сторін. 25  2.2 Поділ спільного майна подружжя в судовому порядку. 26  2.3 Майно не підлягає поділу. 35  2.4 Визначення часток при поділі спільного майна подружжя. 41  Висновок. 43  Список використаних джерел. 48 

Введення

СК вніс істотні зміни в регулювання прав подружжя на належне їм майно. На відміну від раніше діючого законодавства, яке однозначно регулювала права і обов'язки подружжя як на дошлюбне майно, так і на майно, набуте подружжям у шлюбі, СК надає подружжю можливість самим вирішувати, як вони будуть визначати свої майнові правовідносини. Для цього вони можуть укласти шлюбний договір. Якщо ж вони не встановлять інше, будуть діяти норми, встановлені в ст.34-39 СК. Таким чином, СК визначає два різних режиму для майна подружжя - законний і договірний, надаючи їм право вибору між ними. У другому випадку вони мають широкі можливості виходячи із своїх конкретних обставин та інтересів визначити в шлюбному договорі свої майнові правовідносини.  Законний режим майна подружжя в СК відтворює в основному виправдали себе на практиці положення про спільну власність подружжя на майно, нажите ними в період шлюбу. Ці норми встановлювалися протягом тривалого часу і закінчувалися істотні зміни в період існування Радянського держави. Однак непорушним залишалося рішення про те, що закон не встановлював особливої ​​"сімейної власності". Отже, сім'я як така не розглядається в якості самостійного суб'єкта права. У всіх майнових відносинах права й обов'язки мають тільки окремі члени сім'ї. СК, як і раніше діюче законодавство, не визнає право власностідітей на майно, що належить їхнім батькам.  У майнових правовідносинах подружжя має значення питання про час і джерела придбання майна. В усіх правових системах, як правило, розрізняється майно, що належало кожному з подружжя до вступу в шлюб (дошлюбне майно) і майно, придбане ними в період шлюбу.  На протязі існування Радянського держави питання про права кожного з подружжя на його дошлюбне майно вирішувалося однозначно: це майно залишається у власності того, якій воно належало до шлюбу. Питання ж про належність майна, придбаного в період шлюбу, мав два різних рішення. Кодекс РРФСР проакти громадянського стану, сімейне і опікунській праві, прийнятий 16 вересня 1918 р., встановив роздільну власність кожного з подружжя на придбане їм майно. У ст.105 Кодексу записано: "шлюб не створює спільності майна подружжя". Майно, нажите під час шлюбу, ставало власністю того чоловіка, який його заробив або придбав на свої кошти. Метою цієї норми було забезпечити рівноправність подружжя у шлюбі, однак практика незабаром показала, що принцип роздільності майна подружжя порушував в основному права та інтереси жінок. У періоди Громадянської війни і непу безробітної опинялася в першу чергу жінка, а оскільки вона не мала права на заробіток і доходи чоловіка, то знаходилася від нього в повній матеріальній залежності і часто залишалася без засобів до існування. У випадках, коли дружина була зайнята домашнім господарством та доглядом за дітьми, вона теж перебувала в залежності від чоловіка, тому що не набувала самостійного права на майно, нажите в шлюбі. Такі майнові відносини не сприяли зміцненню сім'ї та рівноправності подружжя у шлюбі, на що дананорма була розрахована. Тому вже з 1922 р. судова практика стала визнавати спільну власність подружжя на майно, нажите в період шлюбу, незалежно від того, хто юридично був його власником і на чиє ім'я воно було придбане.  Ця практика отримала законодавче закріплення в Кодексі законів РРФСР про шлюб, сім'ю і опіку РРФСР, прийнятому в 1926 р. після широкого обговорення. У ст.10 Кодексу було встановлено, що майно, нажите подружжям у шлюбі, є їхньою спільною сумісною власністю. Ці положення потім були відтворені у Кодексі про шлюб та сім'ю РРФСР, прийнятому в 1969 р. Останній закріпив режим спільної власності на майно, нажите подружжям в період шлюбу, і роздільну власність кожного з подружжя на дошлюбне майно, а також на майно, отримане кожним з подружжя під час шлюбу в дар або в спадщину, і на речі індивідуального користування, за винятком предметів розкоші. Зараз в СК ці положення складають законний режим майна подружжя.  У розвинених зарубіжних країнах у законодавстві теж закріплений законний (легальний) режим майна подружжя, який може бути за їх бажанням замінений договірним режимом шляхом укладення шлюбного договору.  На законну режиму у Франції, у Швейцарії, в декількох штатах США і в інших країнах встановлена ​​спільність майна подружжя. Наприклад, по Французькому цивільному кодексу (ФГК) спільними є придбання, отримані подружжям спільно або роздільно під час шлюбу як за рахунок надходжень від їх власної професійної діяльності, так і за рахунок плодів і доходів від їх роздільного майна (ст.1401).  Режим роздільності майна подружжя діє в Англії і в більшості штатів США, Німеччини. У силу § 1363 Німецького Цивільного Уложення (ГГУ) майно чоловіка і майно дружини не стає спільним майном подружжя. Це правило діє і щодо майна, яке один з подружжя набуває після укладення шлюбу. У § 1360 встановлено, що подружжя зобов'язане у відповідності зі своїм майном і роботою утримувати сім'ю. Подружжя зобов'язані надавати кошти, необхідні для утримання сім'ї, заздалегідь, на відповідний термін. Однак на найбільш важливі об'єкти - житлові будинки, квартири та інше майно закон встановлює режим спільності. Останнім часом в ГГУ були внесені зміни, згідно з якими при розірванні шлюбу кожний з подружжя отримує право на половину приросту майна, отриманого в період шлюбу. Законодавство Швеції, Норвегії, Данії, встановлюючи режим роздільності майна подружжя у шлюбі, теж визначає, що у разірозірвання шлюбу все майно подружжя об'єднується і ділиться між ними в рівних частках.  Якщо подружжя є членами селянського (фермерського) господарства, то вони поряд з іншими членами цього господарства мають у спільній власності майно, що забезпечує сільськогосподарське виробництво. Ці об'єкти перераховані в ст.257 ЦК. До них, зокрема, відносяться: наданий у власність цього господарства або придбану земельну ділянку, насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, придбані для господарства на спільні кошти його членів.  Це майно належить членам селянського (фермерського) господарства на праві спільної власності, якщо законом або договором між ними не передбачено інше. Спільним майном селянського господарства є плоди, продукція та доходи, отримані в результаті господарської діяльності.  Користування майном відбувається за взаємною згодою всіх членів господарства. Правочини щодо розпорядження майном здійснює глава господарства або інша особа за дорученням.  Крім спільної власності членів селянського (фермерського) господарства, подружжя, які є членами господарства, можуть мати свою спільну власність на речі, придбані для сім'ї, грошові вклади та інші об'єкти. Кожен із подружжя може мати у своїй власності речі, наприклад, отримані у спадок, речі індивідуального користування та інші. Отже, в залежності від виду та призначення майна, джерела його придбання у членів селянського (фермерського) господарства можуть бути різні права на належне їм майно.