1. Проаналізуйте біологічні (психофізіологічні), психологічні та соціальні фактори, які обумовлюють стійкість людини до психотравмуючих впливів.

2. Розкрийте сутність поняття «психотравмуюча система відносин». Охарактеризуйте основні типи порушень функціонування родини, які призводять до психотравматизації її членів

«ПСВ» - это система межличностных отношений в семье, которые характеризуются высокой конфликтностью, нежеланием идти на компромисс, насилием в семье, проблемами в разных сферах жизни супругов и эмоциональными растройствами.

Осн. Типы нарушений: псевдосотрудничество (кто тут у нас козел? у них хорошо пока все хорошо, не умеют поддерживать в беде, «виноват/а ты), соперничество (кто в доме хозяин), изоляция (каждый находится в своем коконе), эмоциональное отчуждение (не люблю – уважаю и все, есть любовница-подружка, которой все и рассказывает), симбиотическая семья (я без него не могу….), гиперпроэктивность (кто то в семье получает львиную долю благ).

3. Посттравматическое стрессовое расстройство (ПТСР) – это непсихотическая отсроченная реакция на травматический стресс (такой как природные и техногенные катастрофы, боевые действия, пытки, изнасилования и др.), способный вызвать психические нарушения практически у любого человека.

Некоторые из известных исследователей стресса, такие как Лазарус, являясь последователями Г. Селье, по большей части игнорируют ПТСР, как и другие расстройства, в качестве возможных последствий стресса, ограничивая поле внимания исследованиями особенностей эмоционального стресса.

Концепции «травматического горя» Линдермана (1944) и «синдрома стрессовой реакции» Горовица (1986) часто приводятся как пример расширения концепции классической теории стресса. Однако эти модели включают понятия о фазе восстановления или ассимиляции, суть которых сводится к пролонгированной борьбе с последствиями экстремального или травматического стресса. Авторы этих концепций указывают, что для перенесших психическую травму характерны переживания психического дискомфорта, дистресса, тревоги и горя в течение этого периода

Попытки рассматривать эти концепции как разновидность классической теории стресса, видимо, проистекают из обозначения авторами вышеописанных реакций как «стресс» и «хронический стресс». Хронический стресс не ограничен ситуацией воздействия стрессора. Реакции могут иметь место как до того, как исчезает воздействие стрессора, так и в последующей жизни. С теоретической точки зрения было бы более корректно использовать термины «стресс» для обозначения непосредственной реакции на стрессор и «посттравматические психические нарушения» для отсроченных последствий травматического стресса.

Различия между исследованиями в области стресса и травматического стресса носят методологический характер. Так, большинство исследований травматического стресса сфокусировано на оценке взаимосвязи между травмой и вызванными ею расстройствами, а также оценке степени травматогенности того или иного события в большей степени, чем на его стрессогенности. Такие психометрические инструменты, как шкала оценки воздействия травматического события Горовица и Миссиссипская шкала ПТСР Кина (они представлены в части II практикума), были разработаны для оценки этих специфических последствий психической травмы

Исследования в области стресса в основном носят экспериментальный характер с использованием специальных планов эксперимента в контролируемых условиях. Исследования, посвященные проблеме травматического стресса, напротив, носят натуралистический, ретроспективный характер и по большей части могут быть отнесены к наблюдению. Исследователи травматического стресса склонны к измерениям переменных, имеющих концептуальный, категориальный характер результата (измерения развития расстройства). Исследователи в области стресса предпочитают иметь дело с континуальными переменными

Хобфолл (1988) предложил точку зрения, которая может послужить связующим элементом между концепциями стресса и травматического стресса. Эта точка зрения выражается в идее тотального стрессора, который провоцирует качественно иной тип реакции, который заключается в консервации адаптационных ресурсов («притвориться мертвым»). Похожая точка зрения высказана Кристэлом (1978), который, оставаясь в рамках психоаналитической теории, предположил, что психический коллапс, «замораживание аффекта», а также последующие нарушения способности к модуляции аффекта и алекситимия – основные черты «травматической» реакции на экстремальные условия. Другие терминамы, описывающие экстремальную реакцию на тотальный стресс, – диссоциация и дезорганизация.

Выражаясь метафорически, два подхода: стресс и травматический стресс – включают в себя идеи, с одной стороны, гомеостаза, адаптации и «нормальности», а с другой – разделения, дисконтинуальности (прерывистости) и психопатологии.

4. Проаналізуйте психосоціальні та психосоматичні феномени, які притаманні людям, які пережили психотравмуючі ситуації, пов`язані з емоційним (фізичним, сексуальним, психологічним) насиллям.

Сниж. самооценка, развивается безответственное отношение к своей жизни, принимается ответственность за насильственное отношение к себе партнера (если в семье), неуверенность в своей силе, носогенный невроз (утрачив.смысл жизни), ситуация не воспринимается реально, утрачив.адекватность собственного восприятия людей, непонимание себя, усиливается демотивация, сниж.уровень витальности (жизненная энергия), сомнения в собственной значимости.

5. Охарактеризуйте особливості взаємовідносин та соціально-психологічні феномени, які виникають між людьми в умовах хронічної психотравмуючої ситуації.

6. Розкрийте сутність поняття «антіципаційна спроможність особистості» і охарактеризуйте основні положення антіципаційної концепції неврозогенезу В.Д. Менделевича. Яким чином здібність до антіципації впливає на подолання психотравми?

Под антиципацией в современной психологии понимается способность человека предвосхищать ход событий, собственных действий и поступков окружающих, строить деятельность на основании адекватного вероятностного прогноза. Haблюдается снижение антиципационных способнос­тей по всем параметрам (временному, простран­ственному, личностно-ситуативному), склонность к моновариантному типу прогнозирования, пред­почтение благоприятных исходов; как следствие такие люди подвержены обидам, разочаровани­ям, кризисам, обладают низкой стрессоустойчи­востью.

Антиципационная состоятельность – свойство личности, ее устойчивая характеристика, определяющая уровень развития антиципационных способностей, обеспечивающих успешность прогностической деятельности. Таким образом, на основании результатов многих исследований, можно утверждать, что антиципационные способности являются необходимым элементом регуляции деятельности, поведения и эмоциональных состояний человека и  целом участвуют в процессах адаптации личности к меняющимся условиям среды.

Концепция Менделевича: при эпилепсии прогнозирование строится по моновариантному типу, снижены временная и личностно-ситуативная прогности­ческая компетентность; испытуемые с психасте­ническим и тревожно-фобическим синдромами склонны к поливариантному прогнозу, т.е. плани­руют большое количество возможных исходов события, но делают это некачественно, мало учи­тывая их вероятность, плохо прогнозируют соци­альные ситуации и поведение других людей [В.Д.  Менделевич, 1988]. Истерические личности не способны структури­ровать время, не запоминают ошибочные прогно­зы, предпочитают прогнозировать только ра­достные события и благоприятные исходы; лич­ности с шизоидными расстройствами отличаются моторной неловкостью и испытывают трудности экстраполяции конкретного жизненного опыта в силу высокой концентрации на внутреннем мире; эмоционально-неустойчивые ригидны и мало­успешны в предвидении коммуникативных ситуа­ций; при параноидных расстройствах подозритель­ность и эгоцентризм обусловливают склонность к негативным прогнозам и нечувствительность к иным вариантам исхода, кроме собственного.

7. Охарактеризуйте внутрішню активність особистості ( «роботу переживання»), яка спрямована на осмислення досвіду психотравми та подолання тяжких емоцій (зверніть особливу увагу на вірогідність формування невротичної симптоматики на різних етапах переживання).

Переживание является именно деятельностью, т. е. самостоятельным процессом, соотносящим субъекта с миром и решающим его реальные жизненные проблемы, реализуется и внешними, и внутренними действиями.

Важливим для розуміння механізмів діяльності долаючого переживання є аналіз динаміки симптоматики, яка засвідчує порушення. Посилаючись на визначені В. Менделевичем [11] етапи формування невротичної симптоматики у відповідь на психотравмуючий вплив, можна говорити, що психічна діяльність долаючого переживання, незважаючи на її індивідуальний характер, має певні закономірності, характерні для всіх людей. Аналіз особливостей неврозогенезу, описаних В. Менделевичем, дозволяє виокремити в ній кілька етапів, на кожнім з яких вона спрямовується на вирішення цілком конкретних задань.

Перший етап – когнітивний. Він виникає, як правило, відразу після психотравмуючої ситуації і триває від кількох днів до кількох тижнів. Правда, іноді його початок „запізнюється”. Відтермінування початку когнітивного етапу, а також порушення когнітивної діяльності обумовлені дією багатьох факторів, насамперед активністю психологічних захисних механізмів.

Психічна діяльність переживання спрямована в цей період на усвідомлення того, що сталося, і мотивується вітальною потребою зорієнтуватися в нинішній ситуації й оцінити подію. Людина в переживанні ніби ранжує її за ступенем значимості, визначає її „смислову вагу”, осмислює її вплив на різні сторони життя. У пам’яті людини детально відтворюються й прискіпливо аналізуються всі нюанси того, що сталося, всі фактори, що передували психотравмуючій події, аналізуються її причини, відбувається пошук „винних”. Ці переживання виконують важливу функцію: вони покликані допомогти визначити міру не тільки чужої, але й власної відповідальності за те, що трапилося, а також проаналізувати, що можна було б змінити, аби запобігти травмуючій події.

Для цього етапу характерне виникнення афективних проявів. Це може бути депресивний, дисфоричний, ейфоричний, апатичний чи інший стан. Та найчастіше один з них „перетікає” в інший. Характерними психологічними феноменами на цьому етапі є розгубленість, розчарування, безвихідь, здивування, образа. На думку М. Горовиця [16], виникнення цих феноменів пов’язане з руйнуванням когнітивних схем людини, зміною її інформаційного патерна, який у нормі регулює та організує сприйняття і поведінку людини. Цей патерн містить схему „Я”, схеми значимих інших і схему світу (світогляд). Поки активовані, травматично змінені схеми не інтегровані до складу старих, що лишилися без порушень, вони породжують вище перелічені феномени. Тому для зниження гостроти переживання починають діяти процеси психічного захисту і когнітивного контролю (наприклад, у формі уникнення, заперечення, емоційної глухоти), що, обумовлюючи „терапевтичний” ефект, значно ускладнюють подолання травми.

Другий етап – афективно-мотиваційний. Він триває, як правило, кілька місяців. Для нього характерні яскраво виражені афективні переживання, спогади про психотравмуючу подію, про час, що їй передував. Під час цих спогадів відбувається перетворення психічних (ціннісних) змістів та перерозподіляються психічні спонуки. Досвід травми і життєві події, пов’язані з ним, відтворюються особистістю в цей період крізь призму мотиваційно-ціннісної ієрархії, і саме це обумовлює психічну діяльність переживання. Вважається, що цей період йде за когнітивним, однак, на думку М. Магомед-Емінова, яку ми переважно поділяємо, афективно-мотиваційний етап переживання не йде услід за когнітивним, а передує йому. Адже актуалізація „мотивації самозбереження”, тобто „складного процесу ініціації, опосередкованого мотиваційною оцінкою ситуації, або мотиваційною аперцепцією” [ 9, с. 121], відбувається ще до початку її когнітивної оцінки, безпосередньо в ситуації травми. Саме мотивація самозбереження енергетизує динамічну функцію підтримки цілісності особистості в момент травми та її розвитку в наступний період. Важливими її складовими є збереження самоповаги, статусу, фізичної цілісності, самого себе, своїх ідеалів.

Цього не відбувається при порушенні роботи мотиваційних структур, зокрема при дефіциті мотивації. А він тісно пов’язаний з дефіцитом регулятивних ресурсів особистості, що спричиняє виникнення так званої „мотивації уникнення”, яка включає механізми неконструктивноого (несвідомого) психологічного захисту. В результаті блокується здатність прогнозувати вірогідність, розриваються психологічні зв’язки між минулим, сьогоденням і майбутнім, відбувається роздроблення життєвого шляху особистості.

Третій етап – антиципаційний. На цьому етапі, у випадку адекватної діяльності переживання на попередніх етапах, можуть формуватися своєрідні альтернативи й актуалізуватися когнітивні ресурси особистості, що допомагають активізувати механізми психологічної компенсації. Цього не відбувається в тому випадку, коли особливості антиципації не дозволяють особистості виконати необхідну внутрішню роботу, спрямовану на те, щоб упоратися з травмуючими переживаннями. В результаті вибору першого шляху поступово знижується гострота афективної симптоматики, розпочинається психічне відновлення особистості. Якщо ж обирається другий шлях, то з’являється психопатологічна або соматична симптоматика.

В. Менделевич вважає, що специфіка роботи механізмів антиципації особистості добре помітна вже на когнітивному етапі: люди з так званою „антиципаційною неспроможністю” у цей період піддаються набагато більшому ризику виникнення когнітивних порушень і збоїв у своєму розвитку. Чи варто говорити, що й у процесі наступного переживання травми адекватна когнітивна перебудова виявиться їм не під силу.

Четвертий етап – поведінковий. Завдання особистості в цей період – обрати стратегію поведінки в умовах травматичної зміни життєвої ситуації. На цьому етапі виробляються специфічні способи психологічної компенсації та включаються механізми самокорекції. У випадку їх неадекватності можлива поява як психосоматичних, так і психосоціальних порушень. До неадекватних стратегій поведінки належить, насамперед, виникнення типових невротичних реакцій і захисних механізмів дій – невротичних ритуалів, обмежувальних форм поведінки. Однією з таких деструктивних стратегій подолання є „лімітування поведінкової активності”. Головною характеристикою поведінки людини, що використовує її для подолання травми, стає стереотипність дій і вчинків, їх регламентованість, шаблонність, схематичність. Концепція „Я” і картина світу в цей період стають ригідними, жорстко фіксованими. Кожне життєве явище, подія здобувають раз і назавжди задану цінність і значимість, при цьому схематизується і тип реагування на них.

8. Розкрийте сутність понять, за допомогою яких характеризуються поведінкові стратегії людей в посттравматичний період: «стратегія лімітованої поведінки», «дефіцитарна стратегія», «атітюдна стратегія» та інші. Проаналізуйте, як використання тієї чи іншої стратегії впливає на психосоціальне функціонування людини та її подальший розвиток.

Перерыла инет – такого нету. Но для мыслей: Лимитированное поведение – ограниченное, суженое в определенных рамках;

дефицитарный - связанный с нехватой чего-либо необходимого для нормального развития и функционирования организма и человека. например, дефицитарная потребность (в пище, воде и т.п.); в психопатологии – то же негативный (имеется в виду симптомы обеднения психической деятельности),

Аттитюд - эмоционально окрашенное отношение, нередко безотчетное, к каким-либо людям или явлениям, порождающее определенное поведение по отношению к ним; приблизительный синоним — социальная установка. Существует и иное определение, акцентирующее именно предрасположенность, склонность человека к определенному социальному поведению, продиктованную субъективным отношением.

9. Опішить феноменологію «перехідного» періоду та складнощі формування нової ідентичності в посттравматичний період. Охарактеризуйте характерні для даного періоду прояви смислопошукової та смислоутворюючої активності людини.