МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «Україна»

ІНСТИТУТ

ПРАВА ТА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ФІЛІЯ

Ю. О. ФРИЦЬКИЙ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ПО ВИКОНАННЮ

ДИПЛОМНИХ РОБІТ

Івано-Франківськ – 2012

ФРИЦЬКИЙ Ю.О. Методичні рекомендації по виконанню дипломних робіт: Навчально-методичний посібник для студентів і викладачів. – Видавничо-поліграф. центр Івано-Франківської філії ВМУРоЛ, 2012. – 32 с.

Рецензенти:

Кононенко Л.М. кандидат юридичних наук, професор завідувач кафедри адміністративно-правових дисциплін Академії муніципального управління

Голосніченко І.П., доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного права Національного технічного університету (КПІ)

Наводяться загальні рекомендації щодо написання студентами дипломних робіт, вибору теми, роботи над літературою, структури роботи, її оформлення та процедури захисту.

Навчально-методичний посібник містить єдині обов’язкові для виконання вимоги щодо виконання дипломних робіт студентами Інституту права та суспільних відносин та Івано-Франківської філії університету денної і заочної форм навчання. Також рекомендований для науково-педагогічних працівників, які здійснюють наукове керівництво дипломними роботами студентів – правників.

Затверджено Вченою радою Інституту права та суспільних відносин

(протокол № 7 від 26.06.2012 р.)

© Ю.О. Фрицький, 2012

З М І С Т

С.

Вступ 4

1. ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.1. Вибір теми 5

1.2. Складання плану роботи 5

1.3. Вивчення літературних джерел 6

1.4. Викладення наукових матеріалів 8

1.5. Мова і стиль роботи 9

2. Вимоги до змісту дипломної роботи

2.1. Структура роботи 13

2.2. Титульний аркуш 13

2.3. Анотації до роботи 14

2.4. Зміст роботи 14

2.5. Перелік умовних позначень 14

2.6. Вступ роботи 14

2.7. Основна частина роботи 15

2.8. Висновки роботи 16

2.9. Список використаних джерел 16

2.10. Додатки роботи 16

3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

3.1. Загальні вимоги 16

3.2. Правила нумерації 17

3.3. Правила цитування та посилання на використані

джерела 18

3.4. Правила оформлення додатків 20

4. ПОРЯДОК ЗАХИСТУ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

4.1. Процедура попереднього захисту дипломної

роботи 20

4.2. Процедура захисту дипломної роботи 21

Зразок заяви на дипломну роботу 24

Зразок титульного аркуша дипломної роботи 25

Зразок анотацій 27

Правила оформлення використаних джерел 28

В С Т У П

Дипломна робота виконується студентами на завершальному етапі навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст в Інституті права та суспільних відносин та Івано-Франківської філії університету «Україна».

Виконання студентами дипломних робіт має на меті:

- систематизацію, закріплення і розширення теоретичних і практичних знань, одержаних в Університету «Україна», а також застосування цих знань при розв’язанні конкретних наукових, технічних, економічних та виробничих задач;

- розвиток навичок самостійної роботи та оволодіння методикою досліджень і експериментування при розв’язанні проблем та питань, які розробляються у дипломній роботі;

- з’ясування рівня підготовки студентів до майбутньої фахової самостійної роботи в умовах сучасної економіки, прогресу науки, техніки та культури.

Виконання дипломних робіт можна умовно поділити на наступні етапи: вибір теми дипломної роботи, складання плану роботи, вивчення літературних джерел, написання основної частини роботи, схвалення дипломної роботи науковим керівником, її допуск до попереднього захисту. Кінцевим етапом виконання дипломної роботи є її прилюдний захист на засіданні Державної екзаменаційної комісії. Зміст кожного етапу розкривається у відповідних розділах даного посібника.

Навчально-методичний посібник базується на вимогах ”Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”, затвердженого Наказом Міністерства освіти України. В основу даних рекомендацій також покладено вимоги Державного стандарту України – ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки.

Згідно рішення вченої ради Інституту права та суспільних відносин дані методичні рекомендації є єдиними вимогами щодо написання дипломних робіт студентами Інституту права та суспільних відносин денної і заочної форм навчання та Івано-Франківської філії університету «Україна».

1. Загальні рекомендації

1.1. Вибір теми дипломної роботи є найбільш відповідальним етапом, оскільки обумовлює її кінцевий результат. Практика свідчить, що правильно обрати тему – це наполовину забезпечити успішне виконання роботи в цілому. Студент має повну свободу дій з вибору теми майбутньої роботи, однак повинен враховувати наступні критерії: актуальність, новизну, перспективність, розробленість, можливість науково-теоретичного чи практичного впровадження результатів роботи. На кожній кафедрі Інституту права та суспільних відносин університету та кафедрі правознавства Івано-Франківської філії є затверджений перелік тем дипломних робіт з відповідних навчальних дисциплін, однак він не є вичерпним.

Студент має право самостійно обрати для роботи будь-яку іншу тему, яка після узгодження з науковим керівником затверджується кафедрою. Суттєву допомогу тут надає ознайомлення з аналітичними оглядами і статтями у періодиці, консультації зі спеціалістами, з яких можна з’ясувати досі мало вивчені як у теоретичному, так і в практичному плані правові питання з різних сфер людської діяльності. Якщо студент не в змозі самостійно обрати тему роботи, він повинен звернутися за порадою до обраного ним наукового керівника.

Після вибору теми роботи та обрання наукового керівника студент повинен написати заяву на ім’я завідувача відповідної кафедри (зразок 1). Завідувач кафедри має право призначити іншого наукового керівника для забезпечення пропорційного навчального навантаження професорсько-викладацького складу кафедри.

Варто пам’ятати, що тема роботи повинна бути, по можливості, короткою, вказувати на мету дослідження і його завершеність. Іноді для більшої конкретизації до назви слід додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок. У назві не бажано використовувати ускладнену термінологію псевдонаукового характеру. Треба уникати назв, що починаються зі слів “Дослідження питання…”, “Дослідження деяких шляхів…”, “Деякі питання…”, “Матеріали до вивчення…”, “До питання…” в яких не відбито в достатній мірі суть проблеми.

1.2. Складання плану роботи. Від самого початку студенту необхідно мати план дипломної роботи. Дипломна робота може містити два – три розділи (як виняток, чотири). Розділ повинен мати підрозділи. За бажанням студента вони можуть поділятися на пункти, які у свою чергу можуть поділятися на підпункти.

Попередній план роботи студент складає самостійно та надає для коригування науковому керівникові. До обов’язків наукового керівника належить затвердження робочого плану дипломної роботи та складання календарного графіка її виконання. Науковий керівник рекомендує необхідну літературу та джерела за темою; проводить систематичні, передбачені регламентом, консультації; контролює виконання роботи; оцінює зміст виконаної роботи як частинами, так і в цілому; вносить необхідні корективи, дає відповідні рекомендації.

Варто зауважити, що робочий план може бути не остаточним. План завжди має динамічний, рухливий характер і не може сковувати розвиток ідеї та задуму студента. Однак план повинен зберігати певний чіткий і визначений науковий напрямок у роботі. Тільки планове дослідження дає змогу надійно крок за кроком глибоко пізнавати певні об’єктивні закономірності правової дійсності. Не можна будувати роботу над дипломною роботою, орієнтуючись на випадковості – наукове дослідження не може провадитися без плану.

1.3. Вивчення літературних джерел починається відразу після обрання напрямку наукового дослідження, який знаходить своє відображення в темі і робочому плані дипломної роботи. Студент ніколи не починає дослідження на порожньому місці, бо витоки основних питань проблеми майже завжди закладені в більш ранніх дослідженнях з цієї чи подібної теми. Звичайно, виконуючи дипломну роботу доводиться прочитати від 50 до 300 книг і статей, з яких лише приблизно 30 – 70 увійдуть до списку використаних джерел.

При читанні відібраної літератури треба робити нотатки, бажано на одному боці аркуша. Це дає змогу надалі компонувати матеріал у будь-якому зручному порядку, користуючись методом “клею і ножиць”. Вивчаючи джерела ліпше записати або ксерокопіювати більше, бо заздалегідь не завжди відомо, що з цього матеріалу може знадобитися, повторний пошук – зайва втрата часу.

Велике значення має обробка записів у міру їх накопичення. Тут треба виявити максимальну організованість, яка межує з педантизмом. Корисно для кожного розділу завести окрему папку чи файл, куди складати всі виписки стосовно цього розділу в послідовності, що відповідає плану роботи. Потім увесь матеріал треба систематизувати, виключити зайве (дублі, матеріали, що перетинаються тощо).

Є два шляхи пошуку літератури, необхідної для виконання дипломної роботи: замовлення бібліографічної довідки у науковій бібліотеці чи інших бібліотеках міста або самостійний пошук. Треба зазначити, що незважаючи на високу кваліфікацію працівників бібліотеки, вони ніколи не доберуть літературу так, як треба студенту, хоч і збережуть йому немало цінного часу. Крім того, ця послуга є платною.

Найкращим є самостійний пошук, тому студент у пошуку літератури повинен спочатку з’ясувати перелік періодичних видань, від яких можна сподіватися необхідної інформації. Необхідно переглянути всі види джерел, зміст яких пов’язаний з темою дипломної роботи. Починати пошук варто з нової літератури, а потім поступово “розмотувати клубок”, користуючись посиланням на інші джерела. Вивчивши літературне джерело, відразу зробіть його повний бібліографічний опис (зразок 4). Ніколи не покладайтеся на свою пам’ять, завжди занотовуйте необхідні реквізити, а якщо треба, то й зауваження до кожного джерела.

Досліджуючи літературу, не намагайтеся тільки запозичити матеріал. Паралельно обдумайте знайдену інформацію. Цей процес має тривати протягом усієї роботи над дипломною роботою. Тоді власні думки, які виникли в ході знайомства із чужими працями, стануть основою для отримання своїх самостійних авторських висновків. Звичайно використовується не вся інформація, що міститься у певному джерелі, а тільки та, яка має безпосереднє відношення до теми і тому найбільш цінна і корисна. Таким чином, критерієм оцінювання зібраної інформації є можливість практичного використання у дипломній роботі.

Вивчаючи джерела, треба стежити за оформленням виписок, щоб надалі ними було легко користуватися. Можливо, частина отриманих даних виявиться непотрібною, дуже рідко вони використовуються повністю. Тому необхідні їх ретельний відбір і оцінювання. Відбір наукових фактів – не проста справа, це не механічний, а творчий процес, який потребує цілеспрямованої праці.

Треба добирати не будь-які, а тільки наукові факти. Поняття “науковий факт” є значно ширшим і багатограннішим, ніж поняття “факт”, що застосовується у повсякденному житті. Коли говорять про наукові факти, то розуміють їх як складові елементи основи наукового знання, віддзеркалення об’єктивних властивостей речей і процесів. Лише на підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і створюються закони.

Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об’єктивність і достовірність. Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий до цього часу предмет, явище або процес. Це не обов’язково відкриття, але нове знання про те, чого ми досі не знали. Точність наукового факту визначається об’єктивними методами і характеризує сукупність найсуттєвіших прикмет предметів, явищ, подій, їхніх кількісних та якісних визначень.

При доборі фактів необхідно бути науково об’єктивним. Не можна відкидати факти лише тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. Справді, сутність нового в науці не завжди чітко видно студенту, тому з цього приводу необхідно консультуватися з керівником роботи. Дуже часто трапляється, що нові наукові факти, часом дуже значні, саме через те, що їх значення недостатньо розкрите, можуть надовго залишатися у резерві науки і не використовуватися на практиці.

Достовірність наукового факту базується на його безумовному реальному існуванні. Ця достовірність значною мірою залежить від достовірності першоджерел, від їх цільового призначення і характеру їхньої інформації. Очевидно, що офіційне та фахове видання, опубліковане від імені державних або громадських організацій, установ, відомств, містить матеріали, точність яких викликає найменше сумнівів. До числа достовірних джерел у своїй основі належать монографії – видання, які містять повне і всебічне дослідження якоїсь проблеми або теми.

Однак теоретичні статті у галузі гуманітарних, зокрема юридичних, наук значно більше, ніж статті технічні, насичені роздумами, порівняннями, словесними доведеннями. Достовірність їх змісту перебуває в залежності від достовірності вихідної інформації, використаної авторами. Важливого значення тут набуває позиція автора, його світогляд, з огляду на які стаття поруч з об’єктивними даними може містити неправильні трактування, помилкові положення, різного роду неточності. Якщо студенту важко розібратися в цьому і точно оцінити зміст статті, встановити істинність тверджень її автора, дати їм відповідну оцінку, то треба звернутися за консультацією до наукового керівника.

Про достовірність наукового факту свідчить не тільки характер першоджерела, але й науковий, професійний авторитет його автора, належність автора до тієї або іншої наукової школи. У всіх випадках слід добирати тільки останні дані, найавторитетніші джерела, точно посилатися на запозичений матеріал. Не можна забувати, що життя постійно йде вперед, розвиваються наука й техніка. Те, що вважалося абсолютно точним вчора, сьогодні може виявитися неточним, а часом і неправильним.

1.4. Викладення наукових матеріалів. Студент повинен викласти свої думки в дипломній роботі у найбільш ясному і зрозумілому вигляді. Найчастіше використовуються наступні прийоми викладення матеріалів, отриманих під час вивчення наукової літератури та нормативних джерел: або послідовний, або цілісний, або вибірковий.

При послідовному викладі студент не може переходити до наступного розділу, не закінчивши роботу над попереднім. Водночас матеріал, який майже не потребує чорнової обробки, чекає черги і лежить без руху. При застосуванні цілісного прийому знадобиться майже вдвічі менше часу на підготовку остаточного варіанту роботи. Спершу пишеться чернетка всієї роботи, а потім відбувається його обробка в частинах і деталях. Вибірковий виклад матеріалів роботи також часто застосовується студентами. У міру готовності фактичних даних студент обробляє матеріали у будь-якому зручному для нього порядку. Тому можна обрати саме той прийом викладення, який видається найбільш прийнятним для перетворення чорнового рукопису роботи на проміжний, а згодом на остаточний.

На цьому етапі роботи студенту варто пам’ятати, що вступ та висновки дипломної роботи пишуться лише після того, як готові всі розділи основної частини.

Коли макет рукопису роботи готовий, починається детальне й копітке шліфування тексту рукопису для підготовки проміжного тексту роботи. Студент повинен перевірити і критично оцінити кожне слово, кожне речення, кожен висновок, перевіривши орфографічні та синтаксичні помилки. Також треба перевірити наскільки назва його роботи та назви розділів і підрозділів відповідають їх змісту, уточнює композицію дипломної роботи, розміщення матеріалів та їх рубрикацію. Перевіряється переконливість та науковість одержаних висновків. Тут треба подивитися на власний твір немовби “чужими очима”, критично і вимогливо.

Проміжний текст дипломної роботи подається науковому керівнику. Після схвалення тексту роботи та врахування зауважень, висловлених науковим керівником, проміжний текст дипломної роботи повинен пройти обговорення на засіданні відповідної кафедри (попередній захист). Тільки після врахування зауважень та пропозицій наукового керівника і фахівців кафедри студент має право готувати остаточний варіант дипломної роботи.

1.5. Мова і стиль роботи є показником на лише рівня підготовки та глибини знань студента, але й виявляє його загальну культуру. Тому мовно-стилістичній культурі дипломної роботи слід приділити дуже серйозну увагу.

Мова і стиль наукової роботи як частина писемної наукової мови склалися під впливом так званого академічного етикету, сутністю якого є інтерпретація власної і запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини. Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, смислова завершеність, цілісність і зв’язність.

Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків тут є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже …), заперечення (проте, тимчасом, але, однак, у той час як, тим не менш, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до …, звернімося до…, розглянемо, зупинимось на …; розглянувши …, перейдемо до …), результат, висновок (отже, як висновок, звідси, значить, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати …).

Не завжди ці та подібні їм слова прикрашають наукову працю, але, належно вжиті, вони є своєрідними дороговказами, які попереджають про повороти думки автора.

Основною прикметою наукової мови є цілеспрямованість і прагматизм. Емоційні мовні елементи в дипломних роботах не відіграють особливої ролі.

Науковий текст характеризується використанням спеціальної термінології. Студенту треба пам’ятати, що науковий термін – це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Добирати юридичні терміни і поняття необхідно дуже уважно. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію (наприклад, систему права і правову систему, роботу за сумісництвом та суміщення посад тощо). Це справляє негативне враження і відбивається на оцінці роботи.

Аналіз дипломних робіт свідчить, що студенти, здебільшого заочної форми навчання, часто використовують юридичну професійну лексику замість прийнятих у юридичній науці термінів. Професіоналізм – це не позначення наукових понять, а умовні найменування правових реалій, які використовуються в середовищі юристів і зрозумілі тільки їм (наприклад, нормативка). Це юридичний жаргон, в основі якого лежить побутове уявлення про наукове поняття. Використання подібних псевдонаукових термінів у дипломних роботах є неприпустимим.

В науковій мові переважно використовуються іменники з абстрактним значенням та віддієслівні іменники (дослідження, розгляд, вивчення); відносні прикметники, оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю вказувати достатні і необхідні ознаки певних явищ.

Особливістю мови наукової прози є також відсутність експресії. Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Дієслово і дієслівні форми несуть у тексті наукової роботи особливе інформаційне навантаження. Вони служать для окреслення постійної ознаки предмета. Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують відношення до дії, яка описується, на момент висловлення. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції.

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники цей, той, такий. Вони не лише конкретизують предмет, але й визначають зв’язки між частинами висловлювання. Займенники щось, дещо, що-небудь через неконкретність їх значення у тексті дипломних робіт не використовують.

У наукової мови великий арсенал вставних слів та словосполучень, якими позначається ступінь достовірності інформації. Завдяки таким словам певний факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно).

Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки (за відомостями, на думку, за даними, на нашу думку…)

Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Виклад матеріалу ведеться від третьої особи, оскільки увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті. Авторське “я” ніби відступає на другий план. Стало неписаним правилом у науковій роботі замість “я” використовувати “ми”, з огляду на те, що вираз суб’єкта авторства як формального колективу надає більшого об’єктивізму роботі. До того ж дипломна робота є продуктом наукової творчості принаймні двох суб’єктів – студента та його керівника.

Проте, нагромадження в тексті роботи займенника “ми” справляє малоприємне враження. Тому треба використовувати звороти, що виключають наявність цього займенника (на нашу думку, на наш погляд, вважаємо …), а також вживати безособові або неозначено-особові речення або речення з пасивними дієприкметниками (розглянутий, розроблений, визначений…).

Якостями, котрі визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Недоречно вжите слово може суттєво викривити сенс написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної тональності. На жаль, студенти не завжди досягають правильного слововживання, недбало добираючи слова, спотворюють висловлену думку, припускаючись лексичних помилок.

Поганою є звичка студентів пересипати свою роботу канцеляризмами, заплутаною книжковою лексикою, переобтяжувати її чужомовними словами, якщо є відповідні українські. Часті випадки, коли звичайні українські слова вживаються неточно, всупереч їхній семантиці. Почасти це пояснюється елементарним незнанням студентами значення слова.

Точність наукової мови забезпечується ще й дотриманням стилістичних норм і зв’язків слів у реченні. Порушення їх породжує неправильне тлумачення висловленої думки. Наприклад, двозначною є конструкція: “Інші явища з подібними властивостями відсутні” (чи інші явища чи подібні властивості відсутні – зрозуміти важко).

Ясність наукової мови – це вміння писати доступно і дохідливо. Аналіз дипломних робіт показує, що низькі оцінки ставилися там, де студенти замість точних і конкретних значень використовували слова і словосполучення з невизначеним або занадто узагальненим значенням. Наприклад, фраза: “Пожежний нагляд здійснюється окремими органами держави” (якими ж саме органами?).

Дуже часто студенти пишуть “і т. ін”, “тощо” не знаючи, як продовжити перелік. Це особливо вражає, оскільки часто трапляється, що інших аналогів певного явища у природі просто не існує. Також студенти вводять до тексту роботи словосполучення “цілком очевидно”, коли не можуть викласти інших аргументів. Звороти “відомим чином” або “спеціальною процедурою” часто свідчать, що студент у першому випадку не знає яким чином, а у другому – якою самою процедурою.

Причиною неясності висловлювання може стати неправильне розташування слів у реченні. Наприклад: “Чотири подібних автомати обслуговують кілька тисяч людей”. Тут підмет не відрізняється за формою від прямого додатка і тому незрозуміло, хто (або що) є суб’єктом дії: люди чи автомати, які їх обслуговують.

Доступність і дохідливість тексту роботи сприяє тому, що вона читається легко, думки студента сприймаються без ускладнень. Проте студенту не слід плутати простоту викладу матеріалів роботи з примітивністю. Дипломна робота розрахована не на масового читача, а на коло вчених-юристів, які мають глибокі професійні знання у галузі права.

Стислість – це вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесного мотлоху. Студент повинен не тільки якомога точніше, але й стисліше донести суть справи. Тому слова і словосполучення, які не несуть жодного смислового навантаження, повинні бути повністю виключені з тексту дипломної роботи.

Багатослів’я або мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні зайвих слів. Наприклад: “З цією метою підприємство використовує наявні підсобні приміщення” (якщо приміщень немає, то й використовувати їх не можна); “Перевіркою було встановлено, що існуючі розцінки у багатьох торгових точках нашого міста були значно завищені” (розцінки, які не існують, не можуть бути ні завищеними, ні заниженими). На нечіткість уявлень студента про предмет дослідження вказує вживання ним словосполучень типу: “інтервал перерви”, “габаритні розміри” тощо. Часто без потреби вживаються чужомовні слова, які дублюють українські і тим самим невиправдано ускладнюють вислів (“ординарний” замість “звичайний”; індиферентний – байдужий, диверсифікація – різноманітність, детермінувати – визначати тощо).

В роботах студентів трапляється й тавтологія – повторення одного й того ж іншими словами; й зловживання канцеляризмами, що надають роботі умовної науковості, позбавляють її стислості (у справі, по лінії, за рахунок, в частині і т. ін.).

Також студенту варто пам’ятати, що дипломна робота, якій притаманна мовна недбалість, низька мовностилістична культура не буде оцінена позитивно.